Лялька Хоко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:05, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Лялька Хоко (яп. 這子, "повзає дитина ") — це різновид японської ляльки з м’яким тілом, яку дарують дітям та вагітним жінкам в Японії, щоб захистити як матір, так і ненароджену дитину . [1] Традиційно ляльки хоко виготовляли з шовку [2] . Ляльки робили як для хлопчиків, так і для дівчаток. Ляльки дарували дітям або при народженні, або в особливі дні незабаром після народження. [3] Вагітній жінці давали, щоб захистити її та її ненароджену дитину разом на час вагітності. Використовували як для хлопчиків, так і для дівчаток. Насправді ці ляльки були незмінною іграшкою у ранньому житті дитини. Коли хлопчики досягали повноліття у 15 років, їх ляльок віддавали і «освячували» у Храмі, а дівчата відмовлялися від своїх ляльок при шлюбі. [4]

Сучасні ляльки хоко створюють з технологією спостереження за немовлятами. [5]

Історія

Хоко з'явилася як фігурка-талісман з часів ранньої японської історії [1] і, ймовірно, пов’язана з концепцією використання паперових ляльок як «заступників для людей». [4] Використання жертовних статуеток у духовній практиці як замінників, які можуть взяти на себе тягар гріхів чи нещастя людини, також зіграло роль у створенні ляльок хоко. Була практика ляльки хоко дарувати осиротілим дітям, як "замінник" родича.[6]

Джерела, у яких згадується конкретний термін хоко, починають з’являтися в період Хейан, але більш очевидно, що вони з'явилися у період Муромачі (1333-1568).[7] Хоко — це, так би мовити, прототип опудала. Він повинен був відганяти нещастя від людей. Хоко дарували дитині під час її народження та тримали біля ліжка дитини, щоб відігнати зло. [8]

Лялька була зроблено з м’якої тканини з білими шовковими вшитими кінцівками. Шовк, розрізаний на квадрати, зшивався з усіх боків, а всередину набивалася шовкова пряжа, щоб сформувати тіло. До тіла кріпилася голова з довгим волоссям. Чорне шовкове волосся зв’язували золотою ниткою, тонким пензликом малювали очі та брови, а губи – червоним.[9]Його простий зовнішній вигляд нагадував малюка, який повзає. Лялька називається Хоко, тому що в давнину його ставили на четвереньки й лялька нагадувала дитину-немовля.

Амагацу

Амагацу (天児), також відомі як «ляльки-охоронці» або «хоко-хіна» («лялька малюка»), є іншим типом ляльок, подібними за функціями як амулет або талісман ляльці хоко, задокументовано згадка про неї принаймні у 11 століття. [7] Існує теорія, що Амагацу і Хоко - одна і та ж лялька, але форми і матеріали різні. Хоко зроблений з тканини, а Амагацу зроблений з дерева. Амагацу мали просту конструкцію: пара палиць (дерев’яних чи бамбукових) були скріплені разом — тіло й руки традиційно утворювали букву «Т» — зверху була прикріплена голова з набивної шовкової тканини, а на неї драпірували одяг. В Японії вважається, що дитячий одяг слід вішати на Т- подібну форму амагацу, як підставку для кімоно, щоб забрати будь-які злі елементи з одягу. [8]

Посилання

  1. а б Pate, Alan S. (2005). Ningyo: The Art of the Japanese Doll. Singapore: Tuttle Publishing. ISBN 9781462907205.
  2. Seton, Alistair (2012). Collecting Japanese Antiques. Singapore: Tuttle Publishing. ISBN 9781462905881.
  3. Glossary. Netsuke and Japanese Art Online Research Center. Процитовано 2 грудня 2015.
  4. а б Pate, Alan. The Hina Matsuri - A Living Tradition. Antique Japanese Dolls. Процитовано 2 грудня 2015.
  5. Discover Hoko. Hoko. Процитовано 2 грудня 2015.
  6. Momo, Miyazaki (2014). Images of Familial Intimacy in Eastern and Western Art. Leiden, The Netherlands: Koninklijke Brill NV. с. 224—225. ISBN 9789004261945.
  7. а б Law, Jane Marie (1997). Puppets of Nostalgia: The Life, Death and Rebirth of the Japanese "Awaji Ningy?" Tradition. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. с. 35. ISBN 9780691604718.
  8. а б Kokugo, Dai Jiten (1988). Словник японської мови (Japan) . Tōkyō: Shogakukan: Revised Edition.
  9. 世界の生活文化と考古美術 | 天理参考館. www.sankokan.jp. Процитовано 15 листопада 2021.