Борзов Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 11:48, 18 лютого 2022, створена Mr.Rosewater (обговорення | внесок) (вікіфікація, оформлення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Борзов Михайло Васильович
Народився20 листопада 1899(1899-11-20)
Тогул, Томська губернія
Помер1983(1983)
ПохованняДругий християнський цвинтар
Країна Російська імперія СРСР СРСР
Діяльністьпедагог
Alma materАзербайджанський університет
ЗакладУзбецький НДІ венерології та дерматології, Одеський медичний інститут
Посададиректор НДІ, завідувач кафедри шкірних та венеричних хвороб
Вчене званнядоктор медичних наук
Науковий ступіньпрофесор

Миха́йло Васи́льович Борзо́в (20 листопада 1899, Тогул, Томська губернія — 1983) — український дерматолог, 1940 — доктор Богомолець наук, професор.

Життєпис

Рано залишився без батьків, на виховання його взяв сільський вчитель. 1918 року поступає на медичний факультет Томського університету. Учасник громадянської війни в Росії, в Червоній армії — у 1919—1920 роках — як студент-медик мобілізований до військового госпіталю, працював фельдшером в Бійському військовому госпіталі. По тому продовжив навчання в Томському університеті, 1921 року переводиться на щойновідкритий медичний факультет університету в Баку.

1924 року закінчив медичний факультет Азербайджанського універститету. Працював ординатором Бакинського центрального шкірно-венерологічного диспансера, 1926 на запрошення Наркомздоров'я переїздить до Самарканду, де займається організацією шкірно-венерологічного диспансера.

1940 року захистив докторську дисертацію «Про стародавність сифілісу Середньої Азії».

Очолював кафедру в Кишинівському медичному інституті. Працював директором Узбецького НДІ венерології та дерматології.

В часі нацистсько-радянської війни був начальником лабораторії Карельського фронту — в липні 1941- березні 1944, головним венерологом Карельського фронту — березень — червень 1944, головним фахівцем-дерматологом Південного фронту — до кінця війни, майор медичної служби. Брав участь у лікуванні поранених та хворих при обороні Заполяр'я. Здійснював методичне керівництво діяльністю фронтових дерматовенерологів в часі Яссько-Кишинівської, Будапештської та інших військових операцій. З лав Радянської армії звільнився 1946 року, нагороджений орденом та медалями.

З 1959 по 1973 рік очолював кафедру дерматології Одеського медичного інституту.

1959 року обраний завідувачем кафедри шкірних і венеричних хвороб Одеського медичного інституту ім. М. І. Пирогова.

В цьому часі кафедра в основному займалася проблемами:

  • вивчення патогенезу, клініки, діагностики та лікування піодермітів,
  • лікування хвороб сполучної тканини, котрі відносяться до компетенції дерматологів, як то склеродермія — з використанням вакуум-терапії,
  • Мікозмікози у працівників моря,
  • особливості лікування сифілісу.

Як педагог підготував 5 кандидатів наук.

Деякі з надрукованих праць

  • 1948 — «Довідник по діагностиці, терапії та профілактиці венеричних захворювань», Кишинів,
  • 1950 — «Елементи дерматомікології», Кишинів,
  • 1953 — «Гнійничкові захворювання шкіри», Кишинів,
  • 1957 — «Шляхи та досягнення боротьби з дерматомікозами в Радянській Молдавії», Кишинів,
  • 1958 — «Юглон та його застосування в медицині та ветеринарії», разом з Л. Н. Айзенберг, А. Г. Межеваловою,
  • 1961 — «Червона вовчанка», Кишинів.

Джерела