Піодермія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Піодермія
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 L08.0
DiseasesDB 35112
MeSH D011711

Піодермі́я (від дав.-гр. πύον — гній і δέρμα — шкіра; нерідко — піодермії у множині) — будь-яке гнійничкове захворювання шкіри, яке спричинюють гноєрідні бактерії (стафілококи та стрептококи).

На шкірі здорової людини живе величезна кількість гноєтворних мікробів, однак вони спричинюють захворювання тільки при переохолодженні, перевтомі, нервовій напрузі, хворобах обміну речовин (діабет), порушеннях загального харчування (ендогенні фактори), мікротравмах, розчісуванні, порізах, подряпинах, опіках тощо. Виникненню захворювання може сприяти також місцева дія різних професійних подразників: дьогтю, скипидару, гасу, пилу, змащувальних олій (екзогенні фактори).

Етіологія[ред.ред. код]

Найбільш частими збудниками гнійного запалення шкіри є піококи (стафіло- і стрептококи). Із стрептококів частіше спостерігають при цьому захворюванні золотистий, трохи рідше білий і лимонно-жовтий; зі стрептококів — гемолітичний, рідше такий. що спричинює зелене забарвлення культури. Гнійні процеси в шкірі можуть бути породжені й іншими мікроорганізмами, наприклад синьогнійною паличкою, протеєм та іншими, проте вони значно рідше стають збудниками гнійничкових захворювань. В звичайних умовах ці мікроби не спричинюють захворювань, так як непошкоджений ороговілий шар шкіри являє собою надійний захист від збудників різноманітних хвороб, і в тому числі і від піококів. Для виникнення гнійничкового захворювання необхідно, щоб піококи проникали через роговий шар в більш глибокі шари шкіри. Однак, крім наявності збудника, для виникнення хвороби необхідні загальні зміни реактивності організму, ослаблення його захисних властивостей.

Патогенез[ред.ред. код]

Патогенетичні фактори, що грають роль у виникненні піодермій, можна поділити на екзогенні і ендогенні. Серед багатоманітності екзогенних патогенетичних факторів найбільше значення мають такі:

  • травма шкіри. Особливу роль грають незначні пошкодження епідермісу (мілкі, часто непомітні подряпини, тріщини та задирки), які створюють «відкриті ворота» для проникнення піококів в шкіру. Сюди слід віднести пошкодження шкіри, які спричинило тертя грубого одягу, тісного взуття, бандажів, погано накладених гіпсових пов'язок, а також подразнення шкіри внутрішніх поверхонь стегна та сідниць, наприклад у тих людей, які почали займатись верховою їздою.
  • свербіж. Супроводжує багато шкірних захворювань (екзему, коросту, нейродерміт та інші), внаслідок розчухів, які він спричинив, сприяє виникненню піодермій, які стають частими ускладненнями шкірних захворювань.
  • опіки. Часто їх ускладнюють піодермії. Гострозапальні процеси шкіри будь-якої етіології поруч із загальним послабленням організму ведуть до місцевого ослаблення опору шкіри в області вогнища запалення; тому такі захворювання як артифіційні чи професійні дерматити, часто супроводжуються піодерміями.
  • Застуда. Сприяє виникненню піодермій; при цьому має значення і місцеве охолодження окремих частин тіла.

Серед ендогенних факторів, які грають роль в патогенезі піодермій, слід виділити:

  • порушення вуглеводного обміну — цукровий діабет, іноді слабо виражений у вигляді прихованої гіперглікемії (підвищений вміст глюкози в пробі крові).
  • порушення харчування, яке веде до загальному послабленню організму.
  • порушення вітамінного балансу (авітамінози, гіпервітамінози), причому особливе значення має нестача вітаміну С і вітамінів В-комплексу.
  • функціональні порушення нервової системи, які виникають внаслідок травми, нервово-психічних ушкоджень, розумової перевтоми та інших причин.

Імунітет[ред.ред. код]

В процесі розвитку хвороби спостерігають сенсибілізацію (підвищена чутливість організму до піококової інфекції), що об'єктивно можна встановити за допомогою внутрішньошкірних проб з відповідною вакциною чи анатоксином. До періоду одужання сенсибілізація змінюється короткочасним, нестійким імунітетом.

Класифікація[ред.ред. код]

Розрізняють наступні клінічні форми піодермії:

За морфологічними ознаками усі піодермії поділяють на фолікулярні та нефолікулярні. Фолікулярні піодермії, як правило стафілококові, а нефолікулярні — стрептококові.

За розташуванням відносно шару залягання піодермії поділяють на поверхневі та глибокі. Поверхневі піодермії локалізуються в межах епідермісу і при одужуванні не залишають рубців. Глибокі локалізуються в дермі, підшкірній жировій клітковині, і після одужання залишаються рубці.

Посилання[ред.ред. код]


Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.