Галагаз
| Галагаз | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_at_Sylvan_Heights.jpg) Дорослий самець галагаза звичайного
| ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Галага́з (Tadorna) — рід качок з ряду Гусеподібні (Anseriformes), представник родини Качкові (підродина галагазові).
Систематика, споріднення
Типовий вид роду Галагаз — Галагаз звичайний, Tadorna tadorna (Linnaeus, 1758).
Найближчими до роду Галагаз родами, яких разом з ним об'єднують у підродину Галагазові (Tadorninae), є наступні 8 родів:
- Pachyanas (острови Чатем)
- Salvadorina (Нова Гвінея)
- Centrornis (Мадагаскар)
- Alopochen (Африка та Мадагаскар)
- Neochen (Південна Америка)
- Chloephaga (Південна Америка)
- Hymenolaimus (Нова Зеландія)
- Merganetta (Анди, Південна Америка)
Видовий склад
У складі роду — близько 6-8 видів, у тому числі два види з числа наявних у фауні України: галагаз звичайний та галагаз рудий, або огар. Приналежність до окремих географічних областей та українська номенклатура частини видів (зокрема галагаз австралійський та галагаз раджа) аналізуються в огляді "Зоогеографічні особливості поширення птахів" [1]
- галагаз рудий, або огар — Tadorna ferruginea
- галагаз очеретяний — Tadorna cana
- галагаз австралійський — Tadorna tadornoides
- галагаз мінливий — Tadorna variegata
- галагаз чубатий — Tadorna cristata (ймовірно вимер)
- галагаз звичайний — Tadorna tadorna [2]
- галагаз раджа — Tadorna radjah
Поширення
Представники роду Tadorna поширені на трьох континентах Східної півкулі: Європа, Африка, Австралія.
Посилання
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
Література
- Фауна Украины. Т. 5. Птицы. Вып. 3. Гусеобразные / Лысенко В. И. — К. : Наукова думка, 1991. — 208 с. — ISBN 5-12-001367-8.
Примітки
- ↑ Фесенко Г. В., Шидловський І. В. Зоогеографічні особливості поширення птахів. Частина 1. Нотогейська і неогейська суші // Біологічні Студії / Studia Biologica • 2012 • Том 6/№3 • С. 197–222.
- ↑ Означення «звичайний» запропоновано 2004 року для уникнення збігу видової і родової назв: Загороднюк І. Наземні хребетні України та їх охоронні категорії. — Ужгород: Вид-во «Ліра», 2004. — 48 с. — ISBN 966-8266-09-9.