ЕРК Інгольштадт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 23:15, 5 грудня 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ЕРК Інгольштадт
Ліга Німецька хокейна ліга
Заснована 1964
Домашня арена Сатурн Арена 4. 816 місць
Місто м. Інгольштадт, Німеччина
Кольори синій, білий
         
CMNS: ЕРК Інгольштадт у Вікісховищі

«ЕРК Інгольштадт» (нім. ERC Ingolstadt) — хокейний клуб з міста Інгольштадт, Німеччина. Заснований у 1964 році. Виступає у чемпіонаті Німецької хокейної ліги.[1]

Історія

Після створення клубу у 1964, «ЕРК Інгольштадт» виступав в Ландеслізі Норд на «Кюнштештадіон». Здобували перемоги в першостях 1976 та 1977 років, надалі виступали в Баварській лізі, Регіональній та Оберлізі. Через п'ять років, Інгольштадт досяг плей-оф в 2-й Бундеслізі. У 1987 році виграли чемпіонат в Оберлізі.

У 1989 році клуб знявся з чемпіонату через фінансові проблеми. З 1991 розпочинає свій шлях з Ландесліги (група Норд), з 1992 виступає в Баварській лізі. Ігназ Бернданер, тренер Інгольштадту з 1994 року в 1996 році виводить клуб до 1 Ліги (група Південь). З сезону 1995/96 клуб виступає в Hacker-Pschorr-Liga (укр. Хакер-Пшорр-Ліга), де її головними конкурентами виступають клуби з Бад-Тельца та Ріссерзеє, домінування цих клубів перериває в 1997.

З 1998 клуб виступає в 2-й Бундеслізі, команду очолив Пітер Обреса, який тренував клуб до 2000 року. Після перемоги у фіналі над ХК «Бад Тельц» у 2001 році, Інгольштадт брав участь у сезоні 2001/02 в Континентальному кубку ІІХФ.

У сезоні 2001/02 «ЕРК Інгольштадт» заявлений до Німецької хокейної ліги.

Німецька хокейна ліга

У 2002 році команда дебютувала в DEL, перший матч провели проти Кельнер Гайє, сотні шанувальників прибули на спеціальному потязі. Цей матч завершився поразкою з рахунком 1:2. 3 січня 2003 року, тренер Джим Боні відправлений у відставку і був замінений на Олле Аста, цей сезон Інгольштадт завершив дванадцятим.

У вересні 2003 клуб переїхав на нову багатоцільову арену. Першу домашню гру програли Кассель Гаскіс. Команда зайняла 7 місце в регулярному сезоні. В 1/4 фіналу перемогли в серії Нюрнберг Айс Тайгерс 4:2 (матчі: 1:2 бул., 2:5, 3:2, 4:3 бул., 3:2, 2:0). В півфіналі в суху програли серію Айсберен Берлін 0:3 (матчі: 3:6, 1:4, 0:5). Найкращим бомбардиром став Дуг Аст.

В сезоні 2004/05, через локаут в Національній хокейній лізі до клубу прийшли такі гравці: Марко Штурм, Енді Мак-Дональд, Джеймі Лангенбруннер, Аарон Ворд. Найкращим бомбардиром сезону з 45 очками став Якуб Фіценець. В плей-оф команда дійшла до півфіналу, в 1/4 фіналу перемогли Кельнер Гайє 4:3 та програли в 1/2 фіналу Айсберен Берлін 1:3.

У сезоні 2005/06 «ЕРК Інгольштадт» посів 2 місце в кваліфікації та програв в 1/4 фіналу Ганноверу 3:4.

Сезон 2006/07 ознаменувався скандалом. 28 листопада 2006 «Ланксесс-Арена» стала свідком найбільш масової бійки в німецькій історії хокею. За рахунку 3:0, гравець гостей Джиммі Вайт напав на Арона Гавє. Суддя матчу американець Рік Лукер загалом дав гравцям 211 хвилин штрафу, сім гравців були вилученні до кінця матчу. «Інгольштадт» знову вийшов у плей-оф програвши в чвертьфіналі «Кельнер Гайє» 2:4.

Наступний сезон команда завершила на 10 місці.

Сезон 2008/09 — 12 місце.

Сезон 2009/10 команда знову пробилась в зону плей-оф, в 1/4 фіналу перемогли Франкфурт 3:1 та програли півфінал Ганноверу 0:3.

Сезон 2010/11, «Інгольштадт» завершив на 6 місці та поступився в 1/4 фіналу Айсберен Берлін 1:3.

Сезон 2012/13 став найвдалішим за всі роки виступу в Німецький хокейній лізі. Хокеїсти з Інгольштадту зайняли 2 місце в регулярному чемпіонаті. В 1/4 фіналу переграли «Дюссельдорф ЕГ» 4:1 (5:3, 1:5, 3:2 ОТ, 6:1, 4:3). В півфіналі програли ХК «Мангейм» 1:3 (1:4, 3:4, 3:0, 2:6).

У чемпіонаті 2013/14 років, клуб вперше в своїй історії здобув золоті нагороди.

Сезон 2014/15 клуб завершив на другомі місці.

Досягнення

Домашня арена

Домашні ігри команда проводить на «Сатурн Арені» (4816) з 2003 року. Офіційні кольори клубу синій та білий.

Примітки

  1. Liste der DEL Klubs. Архів оригіналу за 7 вересня 2015. Процитовано 23 березня 2013.

Посилання