Златокротові

Златокротові (Chrysochloridae) — родина ссавців ряду тенрекоподібних, ці невеликі тварини мешкають в Південній Африці.

Зовнішній вигляд

На вигляд ці звірі більше нагадують не кротів, а підземних гризунів — цокорів. При цьому філогенетично златокротові ближче до тенреків і видрових землерийок. Крім того, златокротові мають дивовижну схожість із австралійськими сумчастими кротами (Notoryctes), хоча і належать з ними до різних систематичних груп.

Розміри златокротових дрібні і середні: тіло завдовжки 8-24 см, хвіст рудиментарний. Тіло округле, покрите коротким густим хутром червоного, жовтого, оливкового або коричневого кольору з червоним металевим блиском. Голова дещо сплощена зверху. Носовий відділ не загострений; кінець морди ороговілий і допомагає при ритті землі. Ніздрі при копанні землі прикриваються клапанами. Рудиментарні очі приховані під шкірою. Вушні раковини непомітні. Передні лапи у златокротових 4-палі (немає 5 пальця), задні, — 5-палі. Між пальцями на задніх лапах є перетинки. Третій палець передніх кінцівок озброєний великим копальним кігтем. Зубів від 36 до 40. Сосків 2 пари (грудна і пахова). У самців і самиць урогенітальний тракт відкривається в єдиний отвір — клоаку.

Спосіб життя і харчування

Златокроти водяться в Південній Африці, зустрічаючись від мису Доброї Надії та Камеруну, Заїру, Уганди, Кенії і Танзанії. Мешкають в різних ландшафтах: лісових, рівнинних, гірських і болотистих, а також в окультурених. Віддають перевагу місцевостям з м'якими ґрунтами, зокрема піщані пустелі. Спосіб життя підземний, рийний. Златокроти, подібно до звичайних кротів, влаштовують складні системи підземних ходів, розташованих в декілька ярусів: приповерхневих, кормових і житлових з гніздовими камерами. Ходи златокроти риють за допомогою морди і могутніх передніх лап, які, на відміну від лап кротових, розташовані під тілом, а не з боків. Нерідко, особливо в дощовий сезон, вони виходять на поверхню, переслідуючи виповзаючих земляних черв'яків. Окрім черв'яків, ґрунтових комах і інших безхребетних, вони поїдають безногих ящірок, вбиваючи їх ударами кігтів. У посушливий сезон і при похолоданні впадають в неглибоку сплячку. Завдяки ефективному обміну речовин багато видів взагалі не потребують води, отримуючи її з їжею. Самиці всіх видів зазвичай приносять по 2 дитинчати. Поза сезоном розмноження златокроти солітарні і територіальні.

Систематика

Підродина Chrysochlorinae

• • Рід Carpitalpa
    • Златокріт Аренда (Carpitalpa arendsi)
  • Рід Chlorotalpa
    • Златокріт Даті (Chlorotalpa duthieae)
    • Златокріт Склатера (Chlorotalpa sclateri)
  • Рід Chrysochloris
    • Підрід Chrysochloris
      • Златокріт капський (Chrysochloris asiatica)
      • Златокріт Візаґі (Chrysochloris visagiei)
    • Підрід Kilimatalpa
      • Златокріт Штульмана (Chrysochloris stuhlmanni)
  • Рід Chrysospalax
    • Златокріт гігантський (Chrysospalax trevelyani)
    • Златокріт грубоволосий (Chrysospalax villosus)
  • Рід Cryptochloris
    • Златокріт Де Вінтона (Cryptochloris wintoni)
    • Златокріт Ван Зіла (Cryptochloris zyli)
  • Рід Eremitalpa
    • Златокріт Гранта (Eremitalpa granti)

Підродина Amblysominae

• • Рід Amblysomus
    • Златокріт фінбоський (Amblysomus corriae)
    • Златокріт готентотський (Amblysomus hottentotus)
    • Златокріт Марлі (Amblysomus marleyi)
    • Златокріт міцний (Amblysomus robustus)
    • Златокріт хайвелдський (Amblysomus septentrionalis)
  • Рід Calcochloris
    • Підрід Huetia
      • Златокріт конгський (Calcochloris leucorhinus)
    • Підрід Calcochloris
      • Златокріт жовтий (Calcochloris obtusirostris)
    • Підрід невизначений
      • Златокріт сомалійський (Calcochloris tytonis)
  • Рід Neamblysomus
    • Златокріт Джуліана (Neamblysomus julianae)
    • Златокріт Гунінга (Neamblysomus gunningi)

Викопні останки златокротів відомі з міоцену.

Література

Українські наукові праці, що підтверджують назви златокріт, златокротові:

• Зиков О. — Класифікація сучасних плацентарних ссавців (Eutheria):стан і проблеми, Праці зоологічного музею Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, том 4, 2006р. PDF
• Карабута О.П. Морфемна будова зооназв // Зб. наук. праць. Південний архів. Філолог. науки. — Херсон, 2003. — Вип. ХХІ. — С. 63-67 (УДК 81’373.611)
• І. Загороднюк — Наукові назви рядів ссавців: від описових до уніфікованих / Вісник Львівського Університету, Серія біологічна. 2008. Вип. 48. с. 33-43