ФАТХ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 17:25, 15 травня 2021, створена Everest814 (обговорення | внесок) (→‎Історичні дані: "на Всеізраїльського водопроводі" замінив на "на Всеізраїльському водопроводі")
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ФАТХ

فتح
Країна  Палестинська держава
Голова партії Махмуд Аббас
Ген. секретар Jibril Rajoubd
Засновник Ясір Арафат, Khalil al-Wazird, Adel Abdel Karim Yassind і Abdullah Al-Danand
Дата заснування 1959
Штаб-квартира Рамалла, Палестина
Ідеологія Рух за национальне визволення Палестини
Союзники та блоки Організація визволення Палестини
Членство в міжнародних організаціях Соціалістичний інтернаціонал
Девіз «Вітри не похитнуть гору»
Офіційний сайт fateh.ps

ФАТХ (араб. فتح;‎) абревіатура від назви Harakat al-Tahrir al-Watani al-Filastini; (араб. حركة التحرير الوطني الفلسطيني‎: Рух за національне визволення Палестини) — одна з політичних партій Палестинської автономії. Дотримується лівих поглядів, належить до Соціалістичного інтернаціоналу. За життя засновника партії Ясіра Арафата[1] була основною провладною партією Палестини, після його смерті та з посиленням інших рухів та партій зазнала поразки у виборах 2006 року. Партія контролює Західний Берег Йордану, виступає за політичне урегулювання з Ізраїлем.

До 1988 року, коли вона офіційно відмовилася від терактів проти мирних громадян[2], визнавалася терористичною організацією в Ізраїлі і США. Продовжує контролювати ряд воєнізованих організацій, які здійснювали теракти проти ізраїльських громадян після формальної відмови ФАТХ від політики терактів в 1988 році і після Угод в Осло (1993).

Назва

ФАТХ (فتح, FaTaH) є перевернутою, тобто прочитаною від кінця до початку, абревіатурою назви організації. Прямий акронім з оголосом — «HaTaF», арабською означає «смерть», тоді як зворотний — «перемогу» або «завоювання»[3].

Історичні дані

Рух було засновано в другій половині 50-х років (різні джерела називають дати від 1954 до 1959) в Кувейті. Однак офіційним днем його народження вважається[4] 1 січня 1965 року - день проведення першої терористичної операції на території Ізраїлю. Це була невдала спроба диверсії на Всеізраїльському водопроводі. Серед творців ФАТХ - Ясір Арафат і Абу-Джихад[5].

У 1969 році Ясір Арафат очолив Організацію звільнення Палестини, і з тих пір представники ФАТХ становлять більшість у виконкомі ООП і визначають її політику.

З 1975 року бойовики організації проходили навчання в СРСР в 165-му навчальному центрі з підготовки іноземних військовослужбовців[6]

На виборах 20 січня 1996 року Ясір Арафат був обраний президентом палестинської автономії, а ФАТХ отримала більшість - 47 з 88 місць в палестинській законодавчій раді першого скликання.

Після смерті Ясіра Арафата в 2004 році пост керівника ФАТХ успадкував Фарук Каддумі, який негативно відносився до угоди в Осло і відмовився в 1994 році переїхати з туніського вигнання в створену тоді Палестинську автономію. Більшість членів керівних органів ФАТХ в Центральному комітеті і революційній раді підтримали нового голову виконкому ООП - Махмуда Аббаса.

25 листопада 2004 року Революційна рада руху «ФАТХ» затвердила рішення ЦК ФАТХ про висунення кандидатом в президенти ПНА Махмуда Аббаса, за це рішення проголосували 100 з 129 членів ради.[7]

13 грудня 2005 року Центральний комітет ФАТХ висунув передвиборчий список на чолі з прем'єр-міністром автономії Ахмедом Куреї. У відповідь 14 грудня зі складу руху ФАТХ вийшла група молодих лідерів на чолі з Марваном Баргуті, який оголосив про створення власної партії «Аль-Мустакбаль» ( «Партії майбутнього»). У передвиборчий список нової партії увійшли такі помітні діячі ФАТХ, як Мохаммед Дахлан і Джібріль Раджуб, яких «непримиренні» палестинські політики вважають ставлениками Заходу. До кінця грудня 2005 року спочатку члени організації, що спочатку відмовилися від членства в русі, все ж погодилися повернутися до виборчого списку ФАТХ, який очолив Баргуті.

На виборах в Палестинську законодавчу раду другого скликання 25 січня 2006 року по партійним спискам ФАТХ незначно програв за кількістю набраних голосів руху ХАМАС (41,43% проти 44,45%, тобто 28 місць проти 29), і програв в більшості мажоритарних округів, втративши більшість у парламенті автономії (у ХАМАС - 74 місця з 132, у ФАТХ - 45). Під контролем ФАТХ залишилися структури, підлеглі президенту автономії Аббасу (тобто більшість силових структур автономії) і виконком Організації визволення Палестини (тобто органи, які контролюють і міжнародні контакти Палестини і, що особливо важливо, переговори з Ізраїлем).

У лютому 2006 року лідери ФАТХ вели переговори з представниками руху ХАМАС про можливе входження в новий склад уряду автономії. Проте, за підсумками переговорів ФАТХ відмовилося увійти в уряд, оскільки ХАМАС не погодився з вимогою включити в програму дій уряду тезу про те, що ООП є єдиним законним представником палестинського народу (ХАМАС наполягає на реорганізації ООП, зокрема, на включенні своїх представників до виконкому ООП).

13 серпня 2009 року завершився 6-й з'їзд ФАТХ, на якому була прийнята політична платформа руху. До статуту ФАТХ, який закликає до знищення Ізраїлю, не були внесені поправки].

На цьому з'їзді в революційну раду ФАТХ вперше був обраний ізраїльтянин єврейського походження Урі Девіс.

Примітки

  1. Yasser Arafat | Biography, History, & Facts. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 5 листопада 2019.
  2. Beinin, Joel; Stein, Rebecca L. (2006). The Struggle for Sovereignty: Palestine and Israel, 1993-2005 (англ.). Stanford University Press. ISBN 9780804753654.
  3. Почему они фидаины? | Публикации | Вокруг Света. www.vokrugsveta.ru. Процитовано 5 листопада 2019.
  4. ФАТХ отмечает день рождения - Новости Израиля и Ближнего Востока, Арабо-израильский конфликт. MIGnews.com - Новости Израиля и Ближнего Востока, Арабо-израильский конфликт. Процитовано 5 листопада 2019.
  5. Государство Израиль. Израиль и палестинская проблема // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  6. Курсанты для борьбы за социализм во всем мире. index.org.ru. Процитовано 5 листопада 2019.
  7. Ъ - «Фатх» утвердил Аббаса кандидатом в президенты ПНА - Коммерсантъ новости. web.archive.org. 27 вересня 2007. Процитовано 9 листопада 2019.

Джерела

Посилання