Codex Seraphinianus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кодекс Серафіні
Codex Seraphinianus
Codex Seraphinianus.jpg
Обкладинка видання 2014 року
Жанр Енциклопедія вигаданого світу, містифікація
Автор Луїджі Серафіні
Мова вигадана мова
Написано 1976-1978
Опубліковано 1981

«Codex Seraphinianus» (укр. Кодекс Серафіні, Серафінський кодекс) — книга, написана і проілюстрована італійським архітектором і промисловим дизайнером Луїджі Серафіні в другій половині 1970-х років. Книга має статус «найдивнішої книги в світі» і є енциклопедією вигаданого сюрреалістичного світу, написаною штучною мовою. Налічує близько 360-и сторінок, залежно від видання.

Саме слово «Seraphinianus» розшифровується як «Strange and Extraordinary Representations of Animals and Plants and Hellish Incarnations of Normal Items from the Annals of Naturalist / Unnaturalist Luigi Serafini», тобто, в перекладі з англійської, «Дивні і незвичайні представлення тварин, рослин і пекельних втілень нормальних речей з глибин свідомості натураліста / антинатураліста Луїджі Серафіні». Також прізвище автора італійською і слово «seraphinianus» з латини означають «Серафимський».

Історія написання[ред. | ред. код]

Серафіні працював над «Кодексом» із 1976 по 1978 рік. На створення цієї книги його надихнули Рукопис Войнича, оповідання Хорхе Луїса Борхеса «Тлен, Укбар, Орбіс Терціус», творчість Ієроніма Босха і Моріца Ешера. У післямові до українського видання (2014) автор вперше зазначив, що головним другом і натхненником для нього в той час була взята з вулиці біла кішка.

Вперше «Codex Seraphinianus» було видано у 1981-му році. Після того його випускали тільки в семи країнах − Італії, США, Німеччині, Нідерландах, Франції, Іспанії та Україні.

Структура книги[ред. | ред. код]

Приклад сторінки першого розділу: фантастичні овочі з описами загадковою мовою

«Codex Seraphinianus» складається з одинадцяти глав. Кожна присвячена якомусь аспекту вигаданого світу − його химерним флорі й фауні, анатомії його мешканців, їх способу життя, культурі, науці, обрядам, іграм.

  1. У першому розділі описується фантастична флора: екзотичної форми плоди, плаваючі рухомі дерева, гібриди овочів і фруктів і т. д.
  2. У другому розділі описані різні тварини, серед яких сюрреалістичні: риби, які прикидаються очима, коні на колесах, триголові птахи і т. д.
  3. У третьому розділі описані представники раси у вигляді різноманітних предметів на людських ногах.
  4. У четвертому розділі описана невідома наука, схожа на фізику і хімію, зразки та обладнання.
  5. У п'ятому розділі описана химерна техніка і дивні механізми: машини, що створюють людей, кораблі, які роблять райдугу.
  6. У шостому розділі описані науки про людину: біологія, сексуальність, види різних аборигенів і їхні інструменти, такі як велетенські письмові ручки, що виростають з рук, колеса на ногах.
  7. У сьомому розділі описана історія та містяться ілюстрації історичних подій, географічні карти. Також включені приклади поховань і траурних звичаїв.
  8. У восьмому розділі зображена система писемності світу Кодексу.
  9. У дев'ятому розділі описана їжа, етикет і одяг.
  10. У десятому зображені різні дивні ігри (у тому числі гральні карти і настільні ігри) і атлетичні види спорту.
  11. В одинадцятому зображена архітектура.

Система письма[ред. | ред. код]

Система письма «Кодексу» має ознаки систем письма різних народів. Речення пишуться зліва направо; алфавіт має великі і малі літери, деякі з яких здвоєні. Деякі букви можна побачити тільки на початку або в кінці слів, як в групі семітських мов. Букви мають вигляд вузлів і петель, часто написаних одним розчерком[1].

Здійснювалися спроби розшифрувати написи, але на зборах Товариства бібліофілів Оксфордського Університету 11 травня 2009, Серафіні стверджував, що в письмі «Кодексу» немає прихованого сенсу, він не має семантичного змісту і написання його було швидше схоже на автоматичне письмо. Автор хотів, щоб його алфавіт передавав читачеві те ж відчуття, що має дитина, яка не вміє читати і котра роздивляється книгу, знаючи, що вона зрозуміла дорослим[2].

Видання[ред. | ред. код]

Перше видання книги було випущено у двох томах 1981 року:

Два роки потому, в Сполучених Штатах, Німеччині і Нідерландах було видано однотомне видання:

Видання 1980-х років виходило друком протягом кількох наступних років, поки Франко Марія Річчі не опублікував розширене, однотомне видання в 1993:

  • French augmented edition, with a preface by Italo Calvino, transl. by Yves Hersant and Geneviève Lambert, Milano: Franco Maria Ricci [Les signes de l'homme, 18], 1993, 392 pp., ISBN 88-216-2027-1;
  • Spanish augmented edition, with a preface by Italo Calvino, transl. by C. Alonso, Milano: Franco Maria Ricci [Los signos del hombre, 15], 1993, 392 pp., ISBN 88-216-6027-3.

У 2006 році Rizzoli було опубліковно розширене видання в Італії. Додавалися нові ілюстрації, а також передмова автора:

У 2013 році Rizzoli опублікували доповнене видання, а також обмежене «Делюкс» видання, підписане і пронумероване. Було надруковано 300 копій італійською та 300 англійською мовою:

В Україні 1 березня 2014 року видавництво LAURUS (Київ, Санкт-Петербург) випустило нове доповнене видання на 396-и сторінках з передмовою російською, тиражем 1000 примірників:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Christian Bök (2003). «Codex Seraphinianus». In Michael Ondaatje. Lost Classics. Bloomsbury Publishing. ISBN 0-7475-6175-3.
  2. Jeff Stanley (2010). «To Read Images Not Words: Computer-Aided Analysis of the Handwriting in the Codex Seraphinianus (MSc dissertation)». North Carolina State University at Raleigh. pp. 8–9. Retrieved 9 April 2012.

Джерела[ред. | ред. код]