Concerto grosso

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Concerto grosso (дослівно з італійської — великий концерт, у множині — concerti grossi) — музичний жанр, що виник у барокову епоху, різновид інструментального концерту, в якому музичний матеріал розподілено між невеликою групою солістів (concertino) і повним оркестром (ripieno).

Жанр розвивався в кінці XVII століття. Витоками жанру вважаються багатохорний вокально-інструментальний концерт XVI століття та рання тріо-соната. Первісно існувало два різновиди жанру — concerto da chiesa (церковний концерт) і concerto da camera (камерний концерт). Concerto da chiesa заснована на чергуванні повільних та швидких поліфонічних частинах; concerto da camera має структуру подібну до сюїти, починаючись з прелюдії і включаючи традиційні танцювальні жанри. Згодом це розділення нівелювалося.

Серед перших творців — Алессандро Страделла[en], Джузеппе Тореллі, класичні взірці жанру в творчості Арканджело Кореллі, Антоніо Вівальді, Ґеорґа Фрідріха Генделя. Традиціям concerto grosso також слідує Йоганн Себастьян Бах у шести Бранденбурзьких концертах.

До кінця XVIII століття жанр concerto grosso був витіснений інструментальним концертом (для солюючого інструменту з оркестром) та симфонією. У XX столітті жанр був відроджений такими композиторами, як Богуслав Мартіну, Альфред Шнітке, Кшиштоф Пендерецький та Філіп Ґлас, в українській музиці своєрідним продовженням традицій жанру став «Concerto ma non grosso» О.Маринченка.

Джерела[ред. | ред. код]