Concerto grosso
Concerto grosso (дослівно з італійської — великий концерт, у множині — concerti grossi) — музичний жанр, що виник в барокову епоху, різновид інструментального концерту, в якому музичний матеріал розподілено між невеликою групою солістів (concertino) і повним оркестром (ripieno).
Жанр розвивався в кінці 17 століття. Витоками жанру вважаються багатохорний вокально-інструментальний концерт 16 століття та рання тріо-соната. Первісно існувало два різновиди жанру — concerto da chiesa (церковний концерт) і concerto da camera (камерний концерт). Concerto da chiesa заснована на чергуванні повільних гомофонних та швидких поліфонічних частинах; concerto da camera має структуру подібну до сюїти, починаючись з прелюдії і включаючи традиційні танцювальні жанри. Згодом це розділення нівелювалося.
Серед перших творців — А. Страделла, Дж. Тореллі, класичні взірці жанру у творчості А. Кореллі, А. Вівальді, Г. Ф. Генделя. Традиціям concerto grosso також слідує Й. С. Бах в 6 Бранденбурзьких концертах.
До кінця 18 століття жанр concerto grosso був витіснений інструментальним концертом (для солюючого інструменту з оркестром) та симфонією. У 20 столітті жанр був відроджений такими композиторами, як Богуслав Мартіну, Альфред Шнітке, Кшиштоф Пендерецький та Філіп Глас, в українській музиці своєрідним продовженням традицій жанру став «Concerto ma non grosso» О.Маринченка.
Джерела[ред. • ред. код]
- Музыкальный энциклопедический словарь. М., «Советская энциклопедия», 1990
- Зейфас Н., concerto grosso в музыке барокко в сб.: проблемы муз. науки в.3, М., 1975
- Bennett, R. (1995). Investigating Musical Styles. Cambridge: Cambridge University Press.
