Genesis

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Генезис.

Genesis
Склад Genesis у 1977–1996 роках (зліва-направо: Майк Разерфорд, Тоні Бенкс і Філ Коллінз; фото 1980 року)
Основна інформація
Жанр	Прогресивний рок, арт-рок, поп-рок, софт-рок
Роки	1967—2000, 2002, 2006—2007, 2020—2022
Країна	Велика Британія
Лейбл	Charisma Virgin EMI Decca Virgin EMI UMG London Atlantic Atco Vertigo Concord ABC
Колишні учасники	Тоні Бенкс Майк Разерфорд Пітер Гебріел Ентоні Філліпс Кріс Стюарт Джон Сілвер Джон Мейг'ю Філ Коллінз Мік Бернард Стів Гаккетт Рей Вілсон
genesis-music.com
Genesis у Вікісховищі

Genesis — британський рок-гурт, створений 1967 року, який випустив 15 студійних і 6 концертних альбомів. Склад гурту багаторазово змінювався. Дебютувавши на музичному ринку з першими синглами 1968 року, до середини 1970-х років Genesis (у складі: Тоні Бенкс, Філ Коллінз, Пітер Гебріел, Стів Гаккетт та Майк Разерфорд) став одним із головних представників британського прогресивного року — поряд із такими колективами, як King Crimson, Van der Graaf Generator, Yes, Emerson, Lake & Palmer та Gentle Giant. З 1980-х до початку 1990-х років Genesis (у складі тріо: Бенкс, Коллінз та Разерфорд) досяг піку свого комерційного успіху, зокрема завдяки стилю, ближчому до поп-музики, ніж його ранні роботи. Фактично розпавшись 1999 року, музиканти двічі возз'єднувалися (у 2006—2007 та 2020—2022 роках) для проведення ювілейних турів, не випускаючи при цьому нового матеріалу. У березні 2022 року вони оголосили про остаточне залишення сцени.

Genesis є одним із найуспішніших гуртів у світі, чий загальний тираж проданих альбомів становить від 100 до 150 мільйонів копій. Музиканти здобули нагороди «Греммі» та Ivor Novello, а також отримали низку номінацій. Творчість Genesis надихнула на створення великої кількості триб'ют-гуртів, які й досі відтворюють легендарні виступи колективу різних епох. 2010 року склад гурту зразка 1971—1975 років було введено до Зали слави рок-н-ролу.

Історія

1967—1969: формування, From Genesis to Revelation

Школа Чартергаус у Годалмінгу (Суррей), де був заснований гурт

Засновники рок-гурту Genesis — Пітер Гебріел, Тоні Бенкс, Ентоні «Ент» Філліпс, Майк Разерфорд та барабанщик Кріс Стюарт — познайомилися під час навчання в приватній школі Чартергаус у Годалмінгу (графство Суррей). Бенкс і Гебріел вступили до закладу у вересні 1963 року, Разерфорд — у вересні 1964 року, а Філліпс — у квітні 1965 року. Усі п'ятеро грали у двох шкільних колективах: Філліпс і Разерфорд виступали у складі гурту Anon разом із вокалістом Річардом Макфейлом, басистом Ріверсом Джоубом і барабанщиком Робом Тірреллом. Тоді як Гебріел, Бенкс і Стюарт складали основу тріо Garden Wall.

У січні 1967 року, після розпаду обох гуртів, Філліпс і Разерфорд продовжили писати пісні разом і зробили демозапис у домашній студії свого друга, запросивши для участі Бенкса, Гебріела і Стюарта. Вони записали шість пісень: «Don't Want You Back», «Try a Little Sadness», «She's Beautiful», «That's Me», «Listen on Five» та інструментальну композицію «Patricia». Бажаючи зробити професійний запис, вони звернулися до випускника Чартергауса Джонатана Кінга, який здавався їм логічним вибором на роль продюсера та видавця після успіху його синглу «Everyone's Gone to the Moon» (1965), що потрапив у Топ-5 чарту Великої Британії. Знайомий гурту передав запис Кінгу, який ним одразу ж зацікавився. Під керівництвом Кінга учасники гурту, яким на той час було від 15 до 17 років, підписали однорічний контракт із лейблом Decca.

За період з серпня по грудень 1967 року гурт у складі п'ятьох учасників записав добірку потенційних синглів у студії Regent Sound на Денмарк-стріт у Лондоні. Там вони намагалися створювати довші та складніші композиції, але Кінг порадив їм дотримуватися простішого поп-звучання. У відповідь Бенкс і Гебріел написали пісню «The Silent Sun» — пастиш на Bee Gees, один із улюблених гуртів Кінга. Її записали з оркестровим аранжуванням Артура Грінслейда. Музиканти обговорювали різні варіанти назви гурту, зокрема пропозицію Кінга «Gabriel's Angels» («Янголи Гебріела»). Зрештою вони зупинилися на іншому варіанті Кінга — «Genesis» («Буття»), що ознаменувало початок його продюсерської кар'єри. Кінг обрав «The Silent Sun» їхнім першим синглом із піснею «That's Me» на стороні Б. Сингл вийшов у лютому 1968 року, він кілька разів пролунав в ефірі BBC Radio One та Radio Caroline, проте не мав комерційного успіху. Другий сингл, «A Winter's Tale» / «One-Eyed Hound», що вийшов у травні 1968 року, — теж погано продавався. Три місяці по тому Стюарт залишив гурт, щоб продовжити навчання. Його замінив інший учень школи Чартергаус — Джон Сілвер.

Кінг вважав, що гурт досягне більшого успіху маючи на руках повноцінний альбомом. У результаті в серпні 1968 року, під час літніх шкільних канікул, у студії Regent Sound за 10 днів було записано альбом From Genesis to Revelation. Кінг виступив продюсером і сформував трек-лист як концептуальний альбом. Грінслейд додав до пісень оркестрові аранжування, проте самих музикантів про це не поінформували, що викликало обурення з боку Філліпса після виходу релізу. Коли лейбл Decca виявив, що в США вже існує гурт із назвою Genesis, Кінг відмовився змінювати назву свого колективу. Сторони дійшли компромісу: назву гурту прибрали з обкладинки, залишивши мінімалістичний дизайн із назвою альбому на простому чорному тлі. Після виходу в березні 1969 року альбом зазнав комерційного провалу, оскільки музичні магазини, побачивши назву, помістили його до секції релігійної музики. За спогадами Бенкса, приблизно за рік було продано лише 649 копій. У червні 1969 року вийшов третій сингл «Where the Sour Turns to Sweet» / «In Hiding», проте жоден із релізів не мав комерційного успіху. Незадовільні продажі призвели до розриву відносин гурту з Кінгом та лейблом Decca. Кінг зберіг за собою права на альбом, який згодом неодноразово перевидавався. 1974 року платівка посіла 170 місце в США.

Після запису альбому учасники гурту розійшлися на рік: Гебріел і Філліпс залишилися в Чартергаусі, щоб скласти іспити, Бенкс вступив до Університету Сассексу, а Разерфорд навчався в Технологічному коледжі Фарнборо. У середині 1969 року вони знову зібралися, щоб обговорити своє майбутнє, оскільки продовження навчання могло призвести до розпаду гурту. Філліпс і Разерфорд вирішили повністю присвятити себе музичній кар'єрі, оскільки на той час вони почали писати складніші пісні, ніж їхні попередні композиції з Кінгом. Після того як Бенкс і Гебріел вирішили наслідувати їхній приклад, у серпні 1969 року всі четверо повернулися до студії Regent Sound і записали з Сілвером ще чотири демо-треки: «Family» (пізніше стала відома як «Dusk»), «White Mountain», «Going Out to Get You» і «Pacidy». Стрічку відхилили всі лейбли, які її прослухали. Після цього Сілвер залишив гурт, щоб вивчати у США менеджмент у сфері розваг. Його замінив барабанщик Джон Мейг'ю, тесляр за професією, якого знайшли завдяки номеру телефону, розміщеному в оголошеннях по всьому Лондону.

1969—1970: Trespass, перші концерти

Наприкінці 1969 року Genesis перебралися в котедж, що належав батькам Макфейла у Воттоні (Суррей), щоб писати пісні, репетирувати та розробляти свої сценічні виступи. Вони дуже серйозно ставилися до роботи й грали разом до 11 годин на день. Їхній перший виступ як гурту під назвою Genesis відбувся у вересні 1969 року на святкуванні дня народження підлітка. Це поклало початок серії виступів на невеликих майданчиках по всій Великій Британії, серед яких була трансляція на радіо в програмі BBC Night Ride 22 лютого 1970 року та поява на фестивалі Atomic Sunrise у клубі Roundhouse в Чалк-Фарм місяцем пізніше. У цей період гурт проводив переговори з різними лейблами щодо контрактів. Початкові розмови з Крісом Блеквеллом з Island та Крісом Райтом із Chrysalis виявилися безрезультатними. У березні 1970 року, під час шеститижневих виступів Genesis щовівторка у Джаз-клубі Ронні Скотта в Сохо, учасники гурту Rare Bird (на концертах яких вони раніше виступали на розігріві) порекомендували їх продюсеру та A&R-менеджеру Джону Ентоні з лейблу Charisma. Ентоні відвідав один із концертів Genesis, і вони йому настільки сподобалися, що він переконав свого боса й власника лейблу Тоні Страттона-Сміта подивитися їхній наступний виступ. Страттон-Сміт згадував: «Їхній потенціал був очевидний відразу… матеріал був якісним, а виступ — хорошим… Це була ризикована затія, оскільки їм потрібен був час, щоб набратися сил… але я був готовий узяти на себе це зобов'язання». Протягом двох тижнів він погодився укласти контракт на звукозапис і менеджмент, виплачуючи Genesis початкову суму в розмірі 10 фунтів на тиждень.

Genesis залишалися у Воттоні до квітня 1970 року, доки у них не накопичилося достатньо нового матеріалу для другого альбому. Запис альбому Trespass розпочався в червні на студії Trident у Лондоні, його продюсером став Ентоні, а помічником звукоінженера запросили Девіда Гентшела. Композиції альбому стали довшими та складнішими порівняно з дебютною роботою; вони поєднували в собі елементи фолку та прогресивного року з частими змінами музичного розміру, зокрема у 9-хвилинній пісні «The Knife». Trespass став перший із трьох альбомів Genesis, обкладинку для яких створив Пол Вайтгед. Він завершив роботу над дизайном ще до того, як гурт вирішив включити до альбому пісню «The Knife». Вважаючи, що обкладинка після цього перестала відображати загальний настрій альбому, гурт переконав Вайтгеда розрізати полотно ножем і сфотографувати результат. Випущений у жовтні 1970 року, альбом Trespass очолив чарт Бельгії 1971 року і зміг посісти 98 місце у Великій Британії 1984 року. Пісня «The Knife» вийшла як сингл у травні 1971 року. Rolling Stone дав коротку й негативну рецензію альбому після його перевидання 1974 року: «Він неоднорідний, невиразний, а місцями відверто нудний». «Здавалося, що після другого альбому Genesis доживає останні дні», — розповідав Гебріел журналісту Марку Блейку. «Нас ніхто знати не хотів. Тому я вступив до Лондонської школи кінотехніки».

Тоді ми були найближче до розпаду. З якоїсь причини ми відчували таку близькість, що якби хтось із нас пішов би, ми не змогли б продовжувати. З усіх змін, які ми пережили, відхід Ента був найважчим.

— Майк Разерфорд.

Після запису альбому Trespass Філліпс покинув Genesis через проблеми зі здоров'ям та страх перед сценою. Його останній концерт із гуртом відбувся в Гейвордс-Гіті 18 липня 1970 року. Він вважав, що зростання кількості виступів шкодило творчості колективу, через що кілька написаних ним пісень так і не були записані або виконані наживо. Захворівши на бронхіальну пневмонію, він почав віддалятися від решти музикантів, вважаючи, що в гурті стало забагато авторів пісень. Бенкс, Гебріел і Разерфорд вважали Філліпса важливим учасником, який найбільше вплинув на їхнє рішення стати професійними музикантами. Його відхід вони сприйняли як найбільшу загрозу для існування гурту, яку було найважче подолати. Гебріел і Разерфорд вирішили, що колектив має продовжувати роботу. Бенкс погодився за умови, що вони знайдуть нового барабанщика, який не поступатиметься майстерністю решті учасників, тому Мейг'ю було звільнено. Філліпс пізніше зазначав, що робітниче походження барабанщика різко контрастувало з іншими членами гурту, що негативно впливало на його впевненість у собі.

1970—1972: Nursery Cryme, поява Коллінза і Гаккетта

Genesis, фото 1971 року. За годинниковою стрілкою знизу ліворуч: Гаккетт, Гебріел, Коллінз, Разерфорд та Бенкс

Пошук нового гітариста та барабанщика гурту розпочався з оголошень, розміщених у журналі Melody Maker. Оголошення помітив барабанщик Філ Коллінз, колишній учасник гурту Flaming Youth, який вже знав Страттона-Сміта. Він згадував: «Єдине, що я знав про „Genesis“, так це бачив їхні оголошення про концерти. Здавалося, що вони постійно працюють. … Я подумав: „Принаймні, я матиму роботу, якщо отримаю це місце“». Роджер Тейлор, який згодом став учасником гурту Queen, відхилив запрошення на прослуховування. Коллінз поїхав на прослуховування до будинку батьків Гебріела у Чобхемі (графство Суррей) разом зі своїм колегою по гурту Flaming Youth, гітаристом Ронні Керілом. Оскільки вони приїхали раніше, Коллінз встиг поплавати у басейні та послухати, як грали попередні барабанщики гурту. Він згадував: «Вони поставили Trespass, і моє перше враження було про дуже м'яку та плавну музику, не різку, з вокальними гармоніями, і я пішов, думаючи про Crosby, Stills and Nash». Гебріел і Разерфорд помітили впевнену манеру, з якою Коллінз підійшов і сів за свою ударну установку, і зрозуміли, що він буде ідеальною заміною. Бенкс казав: «Це було поєднання кількох факторів. Він міг трохи розворушити атмосферу… він також міг розповідати хороші анекдоти і смішити нас… І він міг співати, що було перевагою, оскільки Майк і я не дуже добре справлялися з бек-вокалом». У серпні 1970 року Коллінз став новим барабанщиком Genesis. Прослуховування Керіла було невдалим; Разерфорд вважав, що він не той музикант, якого шукав гурт.

Після короткої перерви Genesis почали писати й репетирувати у складі чотирьох членів у Фарнхемі (Суррей). Порожні на той час партії соло-гітари в їхніх піснях дозволили Бенксу і Разерфорду розширити своє звучання і грати те, що Гебріел описав як «цікаві акорди». Оскільки Genesis не знайшли нового гітариста, вони відновили свою концертну діяльність, під час якої Разерфорд додавав бас-педалі, а Бенкс виконував партії соло-гітари на електропіаніно Pianet методом перетворення звуку через підсилювач типу фуз-бокс, на додачу до своїх звичайних клавішних партій. На думку Бенкса, це допомогло йому вдосконалити свою техніку. У листопаді 1970 року, після другого невдалого прослуховування з Керілом, Дейв Стоппс, власник клубу Friars в Ейлсбері, запропонував їм взяти до себе Міка Бернарда, музиканта гурту The Farm. Бернард приєднався до Genesis для виступів, серед яких був їхній телевізійний дебют на передачі BBC Disco 2. Після двох місяців виступів гурт вирішив, що Бернарду бракує досвіду, і захотів пошукати когось іншого. У грудні Гебріел побачив у Melody Maker оголошення Стіва Гаккетта (колишнього учасника гурту Quiet World), який шукав колектив «музикантів, відкритих до нових ідей і рішуче налаштованих вийти за межі існуючих застійних музичних форм». Гебріел порадив Гаккетту ознайомитися з матеріалом альбому Trespass і відвідати їхній майбутній концерт у лондонському театрі Lyceum. Гаккетт пройшов прослуховування, яке гурт влаштував йому у квартирі у Ерлс-Корті, і одразу ж знайшов спільну мову з Разерфордом завдяки спільному інтересу до інвертованих акордів. Після приєднання Гаккетта до Genesis в січні 1971 року, Страттон-Сміт організував їм тур по Великій Британії, де вони виступали на розігріві у своїх колег по лейблу Charisma — гуртів Lindisfarne і Van der Graaf Generator. Перші закордонні виступи Genesis відбулися у березні в Бельгії, а 26 червня гурт вперше виступив на щорічному фестивалі Редінг, де потім з'являвся три роки поспіль.

Репетиції для третього альбому гурту, Nursery Cryme, відбувалися у маєтку Люксфорд-Гаус поблизу Кроуборо (Східний Сассекс), який належав Страттону-Сміту. Запис розпочався у студії Trident в серпні 1971 року, де Ентоні та Гентшел знову взяли участь як продюсер та помічник звукорежисера. Відбулося еволюціонування звучання гурту: Гаккетт грав на електрогітарі агресивніше, а Бенкс додав до свого набору клавішних мелотрон, який раніше належав King Crimson. Перший трек, «The Musical Box», був написаний, ще коли членами гурту були Філліпс і Мейг'ю. Гурт доопрацював цю композицію, зокрема додав нові гітарні партії від Гаккетта. «The Musical Box» і «The Return of the Giant Hogweed» стали першими записами, у яких Гаккетт застосував техніку тепінгу. Крім того, він з Коллінзом написав «For Absent Friends» — перший трек Genesis, у якому останній виступив основним вокалістом. На обкладинці альбому Вайтгед зобразив вікторіанський маєток, створений в стилі будинку батьків Гебріела, а також сцени й персонажів із тексту пісні «The Musical Box».

Nursery Cryme вийшов у листопаді 1971 року, надалі йому вдалося піднявся до 39 місця у Великої Британії 1974 року. Хоча у Великій Британії гурт усе ще мав статус культового лише серед невеликої кількості фанатів, у материковій Європі до нього прийшов перший серйозний комерційний успіх і визнання критиків — в Італії альбом посів 4 місце. На підтримку альбому з листопада 1971 по серпень 1972 року Genesis провели тур, в рамках якого вони знову відвідали Бельгію, а також уперше завітали до Італії, де їх зустріла захоплена публіка. У січні та березні 1972 року вони записали кілька радіосесій для програми BBC Sounds of the Seventies, а пізніше того ж року з успіхом виступили на фестивалі в Редінгу, отримавши позитивні відгуки критиків. Під час туру Genesis записали неальбомний сингл «Happy the Man» із піснею «Seven Stones» (з альбому Nursery Cryme) на стороні Б.

1972—1974: Foxtrot і Selling England by the Pound

Гебріел виконує «Watcher of the Skies», одягнений у плащ з крилами кажана та флуоресцентним макіяжем (1974)

У серпні-вересні 1972 року, після репетицій у танцювальній школі в Шепердс-Буш, Genesis записали альбом Foxtrot у лондонській студії Island. Гаккетт, виснажений туром на підтримку Nursery Cryme і відчуваючи, що приносить гурту мало користі, запропонував піти з Genesis. Однак музиканти переконали його залишитися, запевнивши, що цінують його гру на соло-гітарі та хочуть бачити в команді. На початковому етапі сесій розбіжності між лейблом Charisma та Ентоні призвели до припинення співпраці останнього з Genesis. Після випробування двох інших звукорежисерів на заміну гурт зрештою зупинив свій вибір на Джоні Бернсі та новому продюсері Дейві Гічкоку.

До альбому увійшов 23-хвилинний трек «Supper's Ready», що складався з різних музичних фрагментів. Трек містив вступну акустичну секцію, частину «Willow Farm», написану Гебріелем, та композицію «Apocalypse in 9/8», створену на основі імпровізації Бенкса, Разерфорда й Коллінза. Іншими піснями були науково-фантастична «Watcher of the Skies» та присвячена темі забудови нерухомості «Get 'Em Out by Friday». Foxtrot вийшов 15 вересня 1972 року, посівши 12 місце у Великій Британії, проте найбільший успіх він мав в Італії, де очолив чарт. Альбом отримав схвальні відгуки критиків. Кріс Велч з Melody Maker назвав його «важливою віхою в кар'єрі гурту» й «важливим етапом у розвитку британської музики», зазначивши, що Genesis досягли «творчого піку». Стівен Томас Ерлвайн вважав, що Foxtrot був першим альбомом, коли Genesis «зазвучали як справжній рок-гурт, граючи з інстинктивною силою»

На підтримку альбому гурт провів тур Foxtrot, який проходив у Європі та Північній Америці з вересня 1972 року по серпень 1973 року. 28 вересня під час виступу на Національному стадіоні в Дубліні Гебріел шокував інших учасників гурту, вийшовши на сцену в сценічному костюмі. Цю ідею йому підказав Пол Конрой, букінг-агент лейблу Charisma. Під час інструментальної частини пісні «The Musical Box» Гебріел піщов за куліси, а повернувся вже в червоній сукні своєї дружини та з головою лисиці. Цей інцидент миттєво потрапив на перші шпальти музичної преси, завдяки чому гурт зміг подвоїти свої гонорари за виступи. У грудні 1972 року Страттон-Сміт організував перші концерти Genesis у США. Вони виступили в Брандейському університеті (Волтем, Массачусетс) та у Філармонічному залі Нью-Йорка на підтримку Фонду допомоги людям із церебральним паралічем. На розігріві грав гурт String Driven Thing. Попри скарги музикантів на технічні проблеми, публіка прийняла їх надзвичайно тепло. У наступні місяці набір сценічного вбрання Гебріела значно розширився: під час виконання «Watcher of the Skies» він використовував флуоресцентний грим і плащ із крилами кажана, для композиції «Supper's Ready» змінював кілька образів, а для «The Musical Box» одягав маску старого. У липні 1973 року вийшов альбом Genesis Live, записаний під час британського етапу туру. Він посів 9 місце у Великій Британії та 105 місце у США. Спочатку його записували для американської радіопрограми King Biscuit Flower Hour.

Влітку 1973 року Genesis продовжили контракт із лейблом Charisma. Страттон-Сміт зазначав, що вони отримали «значно покращені умови», попри те, що могли б укласти вигіднішу угоду з більшим лейблом, але гурт виявив лояльність і довірив свою кар'єру цій компанії. Підписавши контракт, Genesis у серпні 1973 року записали в студії Island альбом Selling England by the Pound, який став другим, де співпродюсером виступив Бернс. Значну частину альбому написали у Школі танцю Уни Біллінгс та у Чессінгтоні. Гебріел створив тексти, засновані на ідеях комерціалізації, занепаду англійської культури й зростання американського впливу. За основу назви альбому взяли гасло британської Лейбористської партії, це мало спростувати думку музичних критиків, ніби Genesis вирішили «збільшити свої продажі» у США. Пісня «Firth of Fifth» містила тривале соло Гакетта на електрогітарі. Обкладинкою альбому стала змінена версія картини Бетті Свенвік «Сон», на якій додали газонокосарку, щоб пов'язати зображення зі словами пісні «I Know What I Like (In Your Wardrobe)».

Selling England by the Pound вийшов 5 жовтня 1973 року, отримавши схвальні відгуки критиків, хоча й дещо менш захоплені, ніж Foxtrot. Альбом посів 3 місце у Великій Британії та 70 місце у США. На той час учасники Genesis майже не докладали зусиль для організації своїх фінансів, через що опинилися в боргу на суму 150 000 фунтів. Щоб виправити становище, гурт найняв новим менеджером промоутера Тоні Сміта і надалі видавав свою музику через його компанію Hit & Run Music Publishing. З вересня 1973 по травень 1974 року гурт провів тур Selling England by the Pound. Шість їхніх концертів, проведені протягом трьох днів у клубі The Roxy в Лос-Анджелесі, отримали схвальні відгики слухачів та критиків. Успіх гастролей приніс колективу титул «Top Stage Band» за версією читачів журналу NME. Після завершення гастролів Макфейл пішов з посади їхнього тур-менеджера, оскільки хотів займатися іншими проєктами. Пісня «I Know What I Like (In Your Wardrobe)» вийшла у Великій Британії як сингл разом із «Twilight Alehouse» (неальбомним треком, записаним 1972 року). У лютому 1974 року вона посіла 21 місце в чартах. Завдяки цьому успіху Genesis отримали запрошення виступити на національному телешоу BBC Top of the Pops. Гурт відхилив пропозицію, вирішивши, що це не відповідає його іміджу.

1974—1975: The Lamb Lies Down on Broadway, відхід Гебріела

Виступ Genesis у Ліверпулі під час туру The Lamb…. Гебріел виступає у костюмі Сліппермена (1974)

У червні 1974 року Genesis почали роботу над подвійним концептуальним альбомом The Lamb Lies Down on Broadway. Цей період позначився напругою у стосунках Гебріела з рештою музикантів, що у підсумку призвело до його виходу з колективу. Альбом створювали в маєтку Гедлі-Грейндж (Іст-Гемпшир). На момент приїзду гурту приміщення маєтку було в жахливому стані через попередніх мешканців: там кишіли щури, а на підлозі виднілися екскременти. Гебріел відкинув ідею Разерфорда написати альбом за мотивами «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері, назвавши її «надто примітивною». Натомість він запропонував складнішу історію про Раеля — пуерториканського юнака з Нью-Йорка, який вирушає на пошуки власної свободи та ідентичності, зустрічаючи на шляху дивних персонажів. Сюжет формувався під впливом мюзиклу «Вестсайдська історія», своєрідного «панк-переосмислення» «Подорожі Пілігріма», праць Карла Юнга та стрічки «Кріт» Алехандро Ходоровського. Більшість текстів альбому написав Гебріел, а музику здебільшого створила решта учасників гурту. Він пропускав багато сесій через складнощі з першими пологами дружини, до чого Разерфорд і Бенкс поставилися «вкрай бездушно». Окрім того, Гебріел залишав гурт на запрошення режисера Вільяма Фрідкіна для написання сценарію, проте остаточно повернувся, коли проєкт закрили. У серпні 1974 року запис перенесли до маєтку Гласпент у Кармартенширі (Уельс), де співпродюсером став Бернс, який використовував пересувне обладнання студії Island. Подальшу роботу та зведення проводили на студії Island, де Браян Іно додав синтезатори та ефекти — на обкладинці альбому це було вказано як «енофікація» («Enossification»). Коли Гебріел запитав Іно, як гурт може віддячити, той відповів, що йому потрібен ударник для треку «Mother Whale Eyeless». Коллінз згадував: «Мене відправили нагору як плату». Гебріел був у захваті від роботи Іно, натомість Бенкс відреагував стриманіше.

Альбом The Lamb Lies Down on Broadway вийшов у листопаді 1974 року, посівши 10 місце у Великій Британії та 41 місце в США. Пісні «Counting Out Time» і «The Carpet Crawlers» вийшли як сингли у 1974 та 1975 роках відповідно. Це перший з чотирьох альбомів Genesis, обкладинку до якого розробили Сторм Торґерсон і Обрі Павелл зі студії Hipgnosis. З листопада 1974 року по травень 1975 року Genesis дали 102 концерти в Північній Америці та Європі в рамках туру The Lamb Lies Down on Broadway. Їхня програма складалася з виконання всього матеріалу нового альбому та виходу на біс. Таке рішення підтримували не всі учасники гурту, оскільки більшість слухачів ще не була знайома з великим обсягом нових пісень. Сценічне шоу включало нові, складніші костюми Гебріела, лазерні ефекти, а також три фонові екрани, на які за допомогою восьми проєкторів транслювалося 1450 слайдів. Музичні критики часто акцентували увагу саме на театральності виступів Гебріела, відсуваючи саму музику гурту на другий план, що сильно дратувало решту учасників Genesis.

Під час гастролей у Клівленді Гебріел попередив колег, що піде з гурту одразу після завершення туру. У серпні 1975 року в британській пресі вийшла його офіційна заява під назвою «Геть, янголи, геть!» («Out, Angels Out»). У ній музикант пояснив, що розчарувався в шоу-бізнесі та хоче присвятити час родині. Бенкс пізніше згадував: «Піт став занадто масштабною фігурою для колективу. Його виставляли одноосібним лідером, хоча насправді все було інакше. Миритися з цим ставало дедалі важче. Тому його відхід приніс нам навіть певне полегшення».

1975—1977: A Trick of the Tail і Wind & Wuthering, Коллінз-фронтмен

Genesis, фото 1976 року. Зліва-направо: Разерфорд, Коллінз, Бенкс, Гаккетт

Після туру Lamb Гаккетт записав свій перший сольний альбом Voyage of the Acolyte, оскільки не був упевнений, що Genesis зможе існувати після відходу Гебріела. У липні 1975 року він знову зібрався з рештою учасників гурту в Лондоні. У цей же період Коллінз почав грати на барабанах в інструментальному джаз-рок-гурті Brand X, ставши його напівпостійним учасником під час перерв у роботі Genesis упродовж наступних п'яти років. Ідея Коллінза продовжити діяльність Genesis як інструментального колективу була одразу відкинута іншими, оскільки вони вважали, що це буде нудно. Репетиції матеріалу для наступного альбому A Trick of the Tail проходили в Ектоні, де швидко й без особливих зусиль були написані нові пісні; більшу частину треків «Dance on a Volcano» та «Squonk» створили за перші три дні. Запис розпочався в жовтні 1975 року в студії Trident під продюсуванням Гентшела. Оскільки знайти заміну вокалісту не вдалося, гурт вирішив записувати альбом без вокалу й паралельно з процесом роботи прослуховувати кандидатів на цю посаду. Вони розмістили анонімне оголошення в журналі Melody Maker про пошук «вокаліста для гурту типу Genesis», на яке надійшло близько 400 відгуків. Коллінз почав розучувати пісні з обраними кандидатами. Для запису в студії запросили фронтмена і флейтиста гурту Witches Brew Міка Стрікленда, але тональність інструментального супроводу не відповідала його природному діапазону, тому Genesis вирішили не співпрацювати з ним. Так і не знайшовши відповідного вокаліста, Коллінз сам зайшов у студію і спробував заспівати «Squonk». Виконання Коллінза дуже сподобалося гурту, і вони вирішили зробити його своїм новим фронтменом. У результаті він заспівав і в решті треків.

Насправді я найбільше хвилювався через те, що говорити глядачам, адже Пітер завжди мав харизму дивака, яка створювала навколо гурту загадкову атмосферу. Я був набагато дружелюбнішим і доступнішим… Я проводив більше часу, переживаючи за репліки між піснями, ніж за те, що робити, коли почнеться сама музика

— Філ Коллінз

Альбом A Trick of the Tail вийшов у лютому 1976 року, отримавши комерційний та критичний успіх, він посів 3 місце у Великій Британії та 31 місце у США. Титульна пісня вийшла як сингл, але так і не потрапила до чартів. У червні альбом отримав золоту сертифікацію від BPI за продаж понад 100 000 копій. Це допомогло гурту погасити 400 000 фунтів боргу, який залишився після відходу Гебріела. Вперше у своїй кар'єрі Genesis зняли промо-відео для своїх пісень, зокрема для «A Trick of the Tail» та «Robbery, Assault and Battery». Перед початком гастролей Коллінз шукав барабанщика, з яким йому було б комфортно співати. Він обрав Білла Бруфорда, який сам запропонував свої послуги. З березня по липень 1976 року Genesis виступали в Північній Америці та Європі в рамках туру A Trick of the Tail, збираючи захоплені натовпи. Коллінз, на відміну від театрального підходу Гебріела, встановлював з аудиторією більш гумористичний контакт, що мало великий успіх. Концерти в Глазго та Стаффорді були відзняті для їхнього концертного фільму Genesis: In Concert, який вийшов у кінотеатрах у лютому 1977 року разом із документальною стрічкою White Rock.

У вересні 1976 року Genesis разом із Гентшелом переїхали до студії Relight у Гілваренбеку (Нідерланди) для запису альбому Wind & Wuthering. Його створили за короткий проміжок часу; значну частину матеріалу написали заздалегідь, з якого потім обрали найбільш підходящі пісні для подальшої розробки. Разерфорд згадував про свідоме прагнення гурту відійти від пісень у стилі фентезі, якими «були переповнені» їхні попередні альбоми. Гурт витратив близько шести тижнів на написання альбому, а базову структуру кожної пісні зафіксували за дванадцять днів. Додатковий запис та продюсування проходили в студії Trident у жовтні того ж року. Гаккетт, який на той час уже випустив сольний альбом і встиг оцінити переваги повної свободи у студії, вважав, що робота в гурті цього просто не могла йому надати. Він був переконаний, що його пісні, зокрема «Please Don't Touch» (яку він згодом випустив у своєму другому альбомі Please Don't Touch!), просто відкинули під час затвердження фінального трек-листа, віддавши перевагу матеріалу, запропонованому переважно Бенксом. Коллінз коментував цю ситуацію словами: «Ми просто хотіли використати матеріал, який спільно визнали найсильнішим, незалежно від того, хто його написав». Wind & Wuthering вийшов у грудні 1976 року, посівши 7 місце у Великій Британії та 26 місце у США. Пісня Разерфорда «Your Own Special Way» стала єдиним синглом альбому, що посів 43 місце у Великій Британії. Його сторона Б містила пісню «It's Yourself», яка спочатку призначалася для альбому A Trick of the Tail.

Виступ Genesis у Торонто під час туру Wind & Wuthering (1977)

Genesis, фото 1978 року. Зліва-направо: Разерфорд, Коллінз та Бенкс

Перед туром 1977 року Бруфорд відхилив пропозицію знову виступати як другий барабанщик, тому Коллінз почав шукати йому заміну. Він почув, як американський барабанщик Честер Томпсон, який грав в гурті Френка Заппи та Weather Report, виконував ударну партію в пісні «More Trouble Every Day» з концертного альбому Заппи Roxy & Elsewhere. Коллінз згадував: «Це мене повністю вразило… Я ніколи не зустрічав його раніше. Я просто зателефонував йому і сказав: „Привіт, Честере, я чув твою гру, чи не хотів би ти виступати з Genesis?“… Він навіть не проходив прослуховування!». Гастролі Genesis на підтримку альбому Wind & Wuthering проходили з січня по липень 1977 року в Європі, Північній Америці та, вперше, у Бразилії. Сценічне шоу коштувало 400 000 фунтів, воно включало нову акустичну систему, лазери, дим, а також освітлення з двох рядів посадкових вогнів літаків Boeing 747. Гастролі розпочалися 1 січня з трьох аншлагових концертів у лондонському театрі Rainbow, де на 8 000 доступних квитків було подано 80 000 заявок. Надалі вони провели в Лондоні ще три вечірні концерти в «Ерлс-Корт» (тодішній найбільшій арені Великої Британії), де у них на розгріві виступав американський музикант Річі Гевенс. Зростаюча популярність гурту в Північній Америці призвела до виступів на телебаченні та концертів у значно більших залах, ніж під час попередніх турів, зокрема в «Медісон-сквер-гарден» у Нью-Йорку. Їхні бразильські концерти відвідали понад 150 000 людей, а ще один запланований виступ на 100 000 глядачів скасували через загрозу заворушень. Протягом усього перебування там кожного учасника гурту супроводжував озброєний охоронець.

У травні 1977 року Genesis випустили мініальбом Spot the Pigeon, який складався з трьох треків, що не увійшли до платівки Wind & Wuthering. Він посів 14 місце в британському чарті синглів. Це був останній реліз Genesis перед тим, як Гаккетт покинув гурт. Він писав дедалі більше матеріалу самостійно, і йому ставало все важче реалізовувати свої ідеї в межах колективу. Він прагнув розпочати сольну кар'єру й «ризикнути, щоб дізнатися, чого він вартий сам по собі». Новина про відхід Гаккетта збіглася з релізом подвійного концертного альбому гурту Seconds Out, записаного в Парижі під час турів A Trick of the Tail і Wind & Wuthering, який вийшов у жовтні 1977 року. Він посів 4 місце у Великій Британії та 47 місце у США.

1977—1980: …And Then There Were Three… і Duke, відхід Гакетта

На момент виходу Seconds Out Бенкс, Разерфорд і Коллінз також встигли записати ...And Then There Were Three..., що став першим альбомом Genesis, створеним у складі тріо. Запис відбувся у вересні 1977 року на студії Relight під продюсуванням Гентшела, після чого альбом був зведений у Лондоні на Trident. Для того, щоб передати більшу кількість музичних ідей, альбом створили у вигляді збірки з коротких пісень. Більшість з одинадцяти пісень були написані індивідуально: Бенкс написав чотири, Разерфорд — три, Коллінз — одну, а решта три були створені колективно. Новий матеріал ознаменував зміну у звучанні гурту: пісні стали більш поп-орієнтованими, зокрема й написаний спільно трек «Follow You Follow Me». Коллінз згадував, що це була єдина пісня в альбомі, створена з нуля прямо під час репетицій. Під час запису Разерфорд взяв на себе обов'язки соло-гітариста на додаток до своїх звичних ритм- і бас-партій, впевнено справляючись з цим. Перед цим гурт розглядав можливість запросити сесійного гітариста або влаштувати прослуховування для заміни, однак зрештою відмовився від цих ідей. Згодом Коллінз описував цей реліз як «дуже вокальний, цілісний альбом», якому, однак, бракувало більш ритмічних треків на кшталт «Los Endos» або композицій із платівки Wind & Wuthering. За його словами, придумувати барабанні партії було складно, оскільки на той час він жив із родиною у квартирі в Ілінгу.

…And Then There Were Three… вийшов у березні 1978 року. Тогочасні критики зустріли альбом неоднозначними відгуками через те, що він містив лише короткі пісні. Це привабило нових слухачів, але розчарувало давніх шанувальників, які звикли до попередньої творчості гурту. Кріс Велч написав позитивну рецензію в Melody Maker, назвавши альбом «надзвичайно потужним». Альбом мав комерційний успіх, посівши 3 місце у Великої Британії і 14 місце у США. Головний сингл «Follow You Follow Me» посів 7 місце у Великої Британії та 23 місце у США. Таким чином він став найуспішнішим синглом гурту в обох країнах з моменту його заснування. Популярність цієї пісні відкрила гурт для нової аудиторії, зокрема серед жінок, чому значно сприяла трансляція кліпу в телепередачі Top of the Pops. Через такий успіх дехто з фанатів звинуватив музикантів у «продажності» заради комерційної вигоди. Наступний сингл, «Many Too Many», виявився менш успішним, оскільки трек уже був доступний у самому альбомі.

У пошуках нового гастрольного гітариста Разерфорд прослуховував Пета Тролла та Елліота Рендалла, а згодом — Альфонсо Джонсона з Weather Report, проте той був переважно басистом і не міг впевнено виконувати соло-партії Гаккетта. Тоді Джонсон порадив американського гітариста Деріла Стюрмера з джаз-ф'южн-гурту Жана-Люка Понті, який впевнено володів різними стилями гри. Під час прослуховування Стюрмера в Нью-Йорку Разерфорд залишився задоволений його виступом після того, як вони зіграли «Down and Out» і «Squonk». Коли Стюрмера затвердили, він готувався до гастролей, вивчаючи по п'ять композицій із запропонованого списку з 26 пісень щодня. Тур …And Then There Were Three… тривав із березня по грудень 1978 року у Північній Америці, Європі та вперше в Японії. Його організація коштувала приблизно 2 мільйони фунтів, що включало звукову систему, світлові й лазерні інсталяції та додаткові ефекти із застосуванням шести комп'ютеризованих дзеркал; на монтаж усього обладнання йшло вісім годин, а на демонтаж — п'ять. На одному з концертів як гість виступив Гебріел, який виконав «I Know What I Like (In Your Wardrobe)». У червні Genesis стали хедлайнерами фестивалю у Небворті, який став їхнім єдиним концертом у Великій Британії того року.

У грудні 1978 року Genesis були змушені зробити перерву, оскільки шлюб Коллінза опинився під загрозою розпаду через його постійну відсутність на гастролях. Після зустрічі з Бенксом, Разерфордом та Смітом Коллінз поїхав до Ванкувера (Канада), де тоді перебувала його дружина, намагаючись зберегти сім'ю. Цей крок викликав побоювання щодо майбутнього колективу, проте на зустрічі Коллінз заспокоював всіх, він казав: «Я ніколи не збирався покидати гурт. Просто якби я жив у Ванкувері, нам довелося б організувати роботу інакше». Під час перерви Бенкс і Разерфорд вирішили записати свої дебютні сольні альбоми, A Curious Feeling і Smallcreep's Day, у студії Polar (Стокгольм, Швеція). У квітні 1979 року Коллінз повернувся до Великої Британії після того, як його спроба врятувати шлюб зазнала невдачі. Маючи вільний час перед роботою над новим альбомом Genesis, Коллінз знову приєднався до Brand X для запису платівки Product. Також він грав на ударних у третьому студійному альбомі Гебріела та почав писати свою першу сольну платівку Face Value у своєму будинку у Шалфорді (Суррей).

Виступ Genesis у Ліверпулі під час туру Duke (1980)

1979 року Бенкс і Разерфорд переїхали до Коллінза у Шалфорд, щоб писати та репетирувати матеріал для альбому Duke. Процес написання пісень у складі тріо здавався музикантам простішим і не таким складним, як під час роботи над …And Then There Were Three…. Разерфорд вважав причиною цього те, що вони «повернулися до початкового етапу спільної роботи над ідеями». Бенкс пояснював це творчою перервою, яка принесла «хороші ідеї… чого не було вже деякий час». Duke продовжив перехід гурту до створення коротших пісень. Кожен учасник запропонував для спільного опрацювання по дві пісні: Бенкс — «Heathaze» та «Cul-de-Sac», Разерфорд — «Man of Our Times» та «Alone Tonight», а Коллінз — «Misunderstanding» та «Please Don't Ask». Решту п'ять треків вони написали разом, зокрема «Duchess» — першу пісню Genesis, у якій використали драм-машину (японську Roland CR-78). Спочатку альбом мав містити 30-хвилинний трек про вигаданого персонажа на ім'я Альберт, але цю ідею скасували, щоб уникнути порівнянь із «Supper's Ready» з альбому Foxtrot. Duke був записаний у листопаді того ж року у студії Polar, де продюсером знову став Гентшел. Обкладинку альбому створив французький ілюстратор Ліонель Кехлен, зобразивши на ній персонажа Альберта.

Вийшовши в березні 1980 року, Duke став комерційно найуспішнішим альбомом гурту на той момент, він два тижні очолював чарт Великої Британії та посів 11 місце у США. Три пісні вийшли як сингли: «Turn It On Again» (посіла 8 місце у Великій Британії), «Misunderstanding» (посіла 14 місце у США) і «Duchess» (посіла 46 місце у Великій Британії). З квітня по червень 1980 року на підтримку альбому гурт провів тур, який розпочався із 40 концертів у Великій Британії (де всі 106 000 квитків розпродали за лічені години), а потім проходив у Північній Америці.

1980—1985: Abacab і Genesis

Переобладнана студія гурту в Чіддінгфолді, відома як «Ферма» (The Farm). Abacab став першим альбомом, записаним там.

У листопаді 1980 року Genesis придбали ферму Фішер Лейн (Fisher Lane Farm) з прилеглою корівницею поблизу Чіддінгфолда (Суррей), як нове приміщення для репетицій та запису. Будівлю переробили під студію за чотири місяці до початку запису альбому Abacab у березні 1981 року. Нове середовище продуктивно впливало на процес написання пісень, через що створеного матеріалу вистачало на подвійний альбом. Проте гурт відкинув напрацювання загальною тривалістю одну годину, оскільки вони надто нагадували їхні попередні роботи. За словами Бенкса, гурт намагався зробити мелодії якомога простішими, що вказувало на подальшу зміну їхнього творчого напрямку. Ця зміна позначилася і на продюсуванні альбому. Гентшела, який був продюсером і звукорежисером гурту ще з 1975 року, замінили Г'ю Падгемом. Коллінз запросив Падгема, будучи у захваті від його роботи над альбомом Face Value та третім сольним релізом Гебріела Peter Gabriel. Зробивши Падгема своїм звукорежисером гурт вперше повністю взяв на себе продюсування. Альбом складався як із матеріалу, написаного спільно всім гуртом, так і з окремих пісень кожного учасника. У записі треку «No Reply at All» взяли участь Phenix Horns (духова секція американського гурту Earth, Wind & Fire).

Abacab вийшов у вересні 1981 року очоливши чарт Великої Британії та посівши 7 місце у США. Альбом містив три сингли, які потрапили у Топ-40 чартів обох країн: «Abacab» (9 місце у Великій Британії та 26 місце у США), «No Reply at All» (29 місце у США) і «Keep It Dark» (вийшов лише у Європі, посів 33 місце у Великій Британії). На підтримку альбому з вересня по грудень 1981 року пройшов тур Європою та Північною Америкою, який завершився концертами на аренах «Вемблі» та NEC в Бірмінгемі. Під час туру гурт вперше використав комп'ютеризовану систему інтелектуального освітлення Vari-Lite. Після демонстрації системи на студії The Farm учасники гурту та Сміт одразу зацікавилися технологією і стали акціонерами компанії. У травні 1982 року три треки, записані під час сесій Abacab («Paperlate», «You Might Recall» і «Me and Virgil») вийшли у Європі як мініальбом 3×3, який посів 10 місце у Великій Британії. Його обкладинка була даниною поваги мініальбому Twist and Shout гурту The Beatles, анотації до якої написав колишній речник останніх, Тоні Барроу.

По суті, ми дійшли до межі, коли ти або стаєш карикатурою на самого себе і застрягаєш у рутині, або змінюєшся. У нас не було жодних сумнівів, що зміни — це єдина правильна відповідь

— Майк Разерфорд про зміну напрямку гурту

У червні 1982 року Genesis випустили подвійний концертний альбом Three Sides Live у двох різних версіях. Три сторони платівок північноамериканського видання містили концертні записи, а четверта сторона складалася з композицій мініальбому 3×3 і двох треків, записаних під час сесій альбому Duke. Четверта сторона платівки європейського видання містила додаткові концертні треки. Вихід альбому збігся з випуском на відеозаписі концертного фільму Three Sides Live, знятого 1981 року. Потім відбувся тур гурту по Північній Америці та Європі, який тривав з серпня по вересень 1982 року, за участю Бруфорда та Phenix Horns. 2 жовтня Genesis виступили як хедлайнери на одноразовому концерті з Гебріелом на майданчику Milton Keynes Bowl під назвою Six of the Best. Концерт організували для збору коштів на проєкт Гебріела World of Music, Arts and Dance, який на той момент мав значні борги. Гаккетт, який прилетів з-за кордону, встиг якраз на виконання двох останніх пісень.

Робота над дванадцятим альбомом гурту, Genesis, розпочалася у березні 1983 року з поверненням Падгема як звукорежисера. Це був перший альбом, написаний, записаний і зведений у студії The Farm. Бенкс згадував, що гурту не вистачало нових музичних ідей, і «часом здавалося, що ми розтягуємо матеріал настільки, наскільки можемо». Випущений у жовтні 1983 року, Genesis очолив чарт Великої Британії та посів 9 місце у США, де у грудні того ж року отримав платинову сертифікацію із продажами у понад 4 мільйони копій. До альбому увійшли три сингли: «Mama» (посіла 4 місце у Великій Британії, ставши найуспішнішою їхньою піснею на той момент у цій країні) та «That's All» (посіла 6 місце у США). Пісня «Mama» розповідала про чоловіка, одержимого повією з кубинського борделю. Вона виникла з ритму, придуманим Разерфордом на драм-машині LinnDrum, який пропустили через гітарний підсилювач і ехо-гейт. Основою для сміху Коллінза у треку стала пісня «The Message» гурту Grandmaster Flash and the Furious Five. На підтримку альбому з кінця 1983 по 1984 рік проходив тур Mama, гурт виступав у Північній Америці і дав п'ять концертів у Великій Британії в Бірмінгемі. Останні концерти були відзняті й випущені як відеореліз Genesis Live — The Mama Tour.

У лютому 1984 року Genesis взяли перерву в діяльності через бажання кожного з членів гурту продовжити сольну кар'єру. Разерфорд сформував гурт Mike + The Mechanics, Бенкс працював над своїм сольним альбомом Soundtracks, а Коллінз випустив платівку No Jacket Required, яка здобула світовий успіх і суттєво підвищила його популярність. Музична преса відзначила, що успіх Коллінза як сольного артиста перевершив популярність самих Genesis. Перед випуском No Jacket Required Коллінз запевняв, що не залишить гурт. «Наступний, хто залишить гурт, покладе край усьому» — казав Коллінз журналу Rolling Stone у травні 1985 року. «Я почуваюся щасливішим від того, що ми робимо зараз, бо відчуваю, що це мені ближче. Я не буду тим, хто це зробить». Потім додав: «Бідний старий Genesis іноді таки заважає. Я все одно не залишу гурт, але гадаю, що це завершиться за взаємною згодою». У червні Коллінз розповів про намір гурту розпочати роботу над новим альбомом того ж року, спростувавши чутки через хибне повідомлення в ефірі BBC Radio 1, яке стверджувало, що Genesis розпалися.

1985—1996: Invisible Touch і We Can't Dance, відхід Коллінза

Genesis, фото 1986 року. Зліва-направо: Разерфорд, Коллінз та Бенкс

Майже 300 000 людей на «Вемблі»... Я тоді вважав, і досі вважаю, що той момент був піком нашої кар'єри

— Тоні Бенкс

У жовтні 1985 року Genesis знову зібралися на студії The Farm, щоб розпочати роботу над альбомом Invisible Touch, яка тривала шість місяців. Вони продовжили використовувати метод написання пісень, застосований у альбомі Genesis, розробляючи матеріал на основі групових імпровізацій. Бенкс згадував цей період як творчо плідний для гурту, коли ідеї «лилися рікою». Пісня «Invisible Touch» з'явилася під час роботи над «The Last Domino», другою частиною треку «Domino». Під час цієї сесії Разерфорд почав грати імпровізований гітарний риф, на який Коллінз відповів експромтом — «She seems to have an invisible touch» («Вона, здається, має невидимий дотик»), що згодом стало основою приспіву пісні.

Після виходу у червні 1986 року Invisible Touch три тижні очолював чарт Великої Британії та посів 3 місце в США, ставши найпродаванішим альбомом Genesis із 7-мільйонним тиражем. П'ять синглів з альбому — «Invisible Touch», «Throwing It All Away», «Land of Confusion», «In Too Deep» і «Tonight, Tonight, Tonight» — перебували у Топ-5 чартів США протягом 1986—1987 років (причому «Invisible Touch» очолював чарт упродовж одного тижня). Genesis стали першим гуртом та іноземним виконавцем, які досягли такого успіху, зрівнявшись із п'ятисинговим рекордом, встановленим Майклом Джексоном, Джанет Джексон і Мадонною. Після того, як Коллінз став об'єктом пародії в британському сатиричному телесеріалі Spitting Image, він замовив у його авторів виготовлення ляльок членів гурту для відеокліпу до пісні «Land of Confusion».

З вересня 1986 по липень 1987 року проходив тур The Invisible Touch, який став найбільшими світовими гастролями в історії гурту, що складалися з 112 концертів. Тур завершився чотирма аншлаговими концертами які проходили поспіль на стадіоні «Вемблі» в Лондоні. Концерти вийшли на відео 1988 року під назвою The Invisible Touch Tour. Після завершення гастролей Genesis узяли перерву, під час якої кожен з учасників зосередився на власних сольних проєктах. У цей період Genesis виступали лише двічі: 14 травня 1988 року гурт грав протягом 20 хвилин на концерті з нагоди 40-річчя Atlantic Records у Медісон-Сквер-Гарден, а 30 червня 1990 року вони взяли участь у благодійному фестивалі у Небворті, хедлайнерами якого були Pink Floyd.

1991 року Genesis записали свій чотирнадцятий альбом We Can't Dance. Робота в студії тривала з березня по вересень за участю нового звукорежисера та співпродюсера Ніка Девіса. Музиканти скористалися перевагами збільшеної місткості компакт-дисків (CD) і випустили понад 71 хвилину нової музики на 12 треках. Коллінз присвятив пісню «Since I Lost You» своєму другу Еріку Клептону після трагічної загибелі його чотирирічного сина Конора. Альбом вийшов у листопаді, він протягом одого тижня очолював чарт Великої Британії та посів 4 місце в США, де розійшовся накладом понад 4 мільйони копій. Кілька синглів з альбому стали хітами: «No Son of Mine» посів 6 місце у Великій Британії, а «I Can't Dance» посів 7 місце у тій же країні та США. 1993 року We Can't Dance номінували на премію Brit у категорії «Найкращий британський альбом».

Виступ Genesis на фестивалі у Небворті (1992)

З травня по листопад 1992 року проходив тур We Can't Dance, гурт виступив у Північній Америці та Європі, кожен концерт відвідувало в середньому 56 000 людей. В результаті туру вийшло два концертні альбоми: The Way We Walk, Volume One: The Shorts (посів 3 місце у Великій Британії), а The Way We Walk, Volume Two: The Longs (очолив тамтешній чарт). Також вийшло концертне відео The Way We Walk, на яке відзняли один із 6 виступів Genesis, що проходили поспіль в Ерлс-Корт у листопаді 1992 року. Після туру гурт узяв перерву в студійній та концертній діяльності. У вересні 1993 року Бенкс, Разерфорд і Коллінз виступили в замку Коудрей у Мідгерсті на благодійному концерті разом із сесійним гітаристом Pink Floyd Тімом Ренвіком, барабанщиком Гері Воллісом та барабанщиком Queen Роджером Тейлором. Разерфорд також зіграв на бас-гітарі у складі Pink Floyd на цьому ж концерті.

У березні 1996 року Коллінз оголосив про свій вихід із Genesis. У своїй заяві він зазначив: «Пробувши в Genesis 25 років, я відчув, що настав час змінити напрямок у моєму музичному житті. Тепер це буде музика для кіно, деякі джазові проєкти і, звичайно, моя сольна кар'єра. Я бажаю хлопцям із Genesis усього найкращого в майбутньому. Ми залишаємося найкращими друзями».

1996—2006: Calling All Stations, Вілсон-фронтмен

Невдовзі після того, як 1996 року Разерфорд і Бенкс вирішили продовжити діяльність Genesis, вони вирушили на студію The Farm, щоб розпочати роботу над альбомом Calling All Stations. Спочатку сесії важко давалися Разерфорду, оскільки він бачив у Коллінзі «сполучну ланку», завдяки якій він і Бенкс працювали продуктивніше. Найкращі ідеї цього періоду з'явилися у них під час прослуховування претендентів на нового вокаліста, серед яких були Френсіс Даннері та Нік Ван Ід. Два головні претенденти, Девід Лонгдон (пізніше увійшов до гурту Big Big Train) та шотландський співак Рей Вілсон з гурту Stiltskin, проходили прослуховування протягом 1996 року. Вони співали під треки Genesis із видаленим оригінальним вокалом. У червні 1997 року новим вокалістом Genesis оголосили Вілсона. Хоча більша частина Calling All Stations вже була написана на момент приєднання Вілсона, Бенкс був задоволений його внеском до альбому. Зокрема, Вілсон написав текст до пісні «Small Talk», а також створив рифи для «Not About Us» і «There Must Be Some Other Way». Для запису альбому Разерфорд і Бенкс вирішили залучити двох барабанщиків — ізраїльського сесійного музиканта Ніра Зідкяху і Ніка Д'Вірджіліо з гурту Spock's Beard.

Calling All Stations вийшов у вересні 1997 року. Він мав комерційний та критичний успіх у Європі, посівши 2 місце у Великій британії, тоді як в США альбом досяг лише 54 місця, що стало найнижчим результатом гурту з часів Selling England by the Pound. Сингл альбому, «Congo», потрапив у Топ-30 чарту Великої Британії. З січня по травень 1998 року проходив європейський тур Genesis, за участю барабанщика Зідкяху та ірландського гітариста Ентоні Дреннана. Також планувався тур Північною Америкою, але його скасували через низький комерційний попит та погані продажі квитків. Унаслідок цього 2000 року Разерфорд і Бенкс оголосили, що гурт більше не записуватиме альбомів і не гастролюватиме..

1998 року Разерфорд, Бенкс, Коллінз, Гебріел, Гаккетт, Філліпс і Сілвер зібралися на фотосесію та вечерю, щоб відсвяткувати вихід чотиридискового бокс-сету Genesis Archive 1967—75. Ця збірка також включала пісні «Supper's Ready» та «It» з новими овердабами від Гебріела і Гаккетта. 1999 року Разерфорд, Бенкс, Коллінз, Гаккетт і Гебріел записали нову версію композиції «The Carpet Crawlers» для збірки Turn It On Again: The Hits. 21 вересня 2000 року Разерфорд, Бенкс і Коллінз знову зібралися для короткого акустичного виступу на Music Managers Forum на честь свого менеджера Тоні Сміта. Гебріел відвідав церемонію, але вирішив не виступати з гуртом. 2002 року Genesis зробили короткий виступ на весіллі Гебріела. 2004 року Genesis випустили тридискову збірку Platinum Collection, яка охоплювала всю кар'єру гурту і посіла 21 місце у Великій Британії.

2006—2020: возз'єднання для туру Turn It On Again

Виступ Genesis у Манчестері під час туру Turn It On Again (2007)

Виступ Genesis у Вашингтоні під час туру Turn It On Again (2007)

На прес-конференції, що відбулася в Лондоні в листопаді 2006 року, Разерфорд, Бенкс і Коллінз оголосили про своє возз'єднання для проведення туруTurn It On Again. Це був їхній перший тур із Коллінзом за 14 років. Вони також розкрили початковий план туру, програма якого мала складатися з виконання композицій альбому The Lamb Lies Down on Broadway за участю Гебріела та Гаккетта. П'ятеро музикантів зустрічалися у Глазго в листопаді 2004 року, щоб обговорити цю ідею детальніше, але вона так і не розвинулася далі, оскільки Гебріел не зміг узяти на себе такі зобов'язання через інші проєкти. Натомість Разерфорд, Бенкс і Коллінз вирішили проводити тур з Честером Томпсоном на барабанах і Дерілом Стюрмером на гітарі. У березні 2007 року в Нью-Йорку відбулася ще одна прес-конференція, на якій вони оголосили про північноамериканську частину туру.

В рамках туру Turn It On Again була представлена сцена, спроектована архітектором Марком Фішером, зі світловим оформленням від Патріка Вудроффа. Сцена включала 55-метровий світлодіодний екран, який складався з 9 мільйонів LED-лампочок. Під час європейського етапу туру за 40 хвилин було продано близько 400 000 квитків на концерти в Німеччині та Нідерландах. Гастролі у Європі завершилися безкоштовним концертом у Римі, що проходив 14 липня на майданчику Circus Maximus, де зібралося близько півмільйона людей. Концерт зняли на відео і випустили наступного року на DVD під назвою When in Rome 2007. 2007 року вийшов концертний альбом Live over Europe 2007, що складався із записів різних європейських виступів. 7 липня гурт виступив на благодійному концерті Live Earth на стадіоні «Вемблі» в Лондоні.

2007 року вийшла автобіографія гурту під назвою Genesis: Chapter & Verse. Вона була видана у вигляді повнокольорової книги у твердій обкладинці обсягом 359 сторінок. Авторами тексту стали Разерфорд, Бенкс, Коллінз, Гебріел і Гаккетт, а редактором — Філіп Додд.

Того ж 2007 року всі студійні альбоми гурту від Trespass до Calling All Stations були оцифровані Ніком Девісом і перевиданні у трьох бокс-сетах: Genesis 1970–1975, Genesis 1976–1982 та Genesis 1983–1998. Кожен альбом представили у вигляді дводискового набору, що містив CD/Super Audio CD з новим стереоміксом та DVD з 5.1-канальним об'ємним звуком і бонусними матеріалами, зокрема раніше невиданими концертними виступами, інтерв'ю та концертними програмами. 2009 року вийшли ще два бокс-сети: Genesis Live 1973–2007 (до якого увійшли всі концертні альбоми гурту), та Genesis Movie Box 1981–2007 (містив усі концертні відеорелізи гурту).

Після 2011 року учасники Genesis висловлювали неоднозначні думки щодо можливості возз'єднання. Коллінз, який того ж року вирішив піти з музичної індустрії, щоб присвятити себе сім'ї, заявив, що більше не може грати на барабанах через проблеми зі здоров'ям. Гаккетт зазначив: «Я б сказав, що це можливо, але вкрай малоймовірно. Я завжди був відкритий до цього. Я не з тих, хто каже „ні“». Гебріел висловився щодо возз'єднання так: «Я ніколи не кажу „ніколи“. Минулого разу цього так і не сталося. Думаю, шанс є, але він не дуже великий». 2014 року Коллінз знову наголосив: «А люди добре це обдумали? Адже не буде так, що Пітер стане співаком, а я — барабанщиком. Я більше не можу грати, тому цього ніколи не станеться», додавши, що Гебріел навряд чи стане виконувати пісні, в яких спочатку головним вокалістом був він.

2014 року Разерфорд, Бенкс, Коллінз, Гебріел і Гаккетт знову зібралися разом для зйомок документального фільму BBC Genesis: Together and Apart, присвяченого історії гурту та сольним альбомам, випущеним його учасниками протягом їхньої кар'єри. Хоча Гаккетт брав участь у створенні фільму та його просуванні, після виходу стрічки в ефір він піддав її жорсткій критиці. Музикант заявив, що фільм є упередженим і що йому не дали можливості впливати на монтаж. Він також додав, що його сольну творчість просто проігнорували, хоча під час інтерв'ю він дуже докладно розповідав про неї. Окрім того, у фільмі взагалі не згадали про період, коли вокалістом Genesis був Рей Вілсон. 2015 року Гаккетт висловив сумніви щодо можливого возз'єднання гурту, зазначивши: «Подивіться цей документальний фільм, і ви зрозумієте, що там на першому місці».

2015 року Коллінз оголосив про своє повернення у світ музики, висловивши припущення, про можливе возз'єднання з Разерфордом і Бенксом. Бенкс підтримав його заяву. 2017 року Разерфорд зазначив, що він теж не проти вирушити у тур з нагоди возз'єднання, якщо Коллінз виявить зацікавленість. Гаккетт висловив бажання знову зібрати класичний склад Genesis 1971—1975 років із Гебріелом на вокалі, проте наголосив, що це малоймовірно, додавши: «Я більше нічого не казатиму, щоб не плекати марних сподівань». 2016 року Коллінз опублікував автобіографію, у передмові якої зазначив, що залишив Genesis 2007 року.

2020—сучасність: возз'єднання для туру The Last Domino?

Виступ Genesis у Берліні під час туру The Last Domino? (2022)

23 січня 2020 року Коллінза, Разерфорда і Бенкса помітили разом на баскетбольному матчі в нью-йоркському Медісон-сквер-гарден, що породило чутки про можливе возз'єднання Genesis. 4 березня тріо оголосило про своє возз'єднання та про тур The Last Domino? у програмі Зої Болл на BBC Radio 2. Спочатку в рамках туру планувалося проведення з листопада по грудень того ж року 17 концертів у Великій Британії та Ірландії за участю Деріла Стюрмера як гітариста й басиста, а також сина Коллінза, Ніка, на барабанах. Їхнього постійного гастрольного барабанщика Честера Томпсона не запросили і він заявив, що не розмовляв з Коллінзом вже 10 років. Початок туру двічі переносився через пандемію COVID-19 і локдаун, спочатку на квітень 2021 року, а потім на вересень того року. Коллінз заявив, що цей тур буде його останнім з Genesis через проблеми зі здоров'ям, і зазначив, що гурт не має планів записувати нову музику, але додав: «Ніколи не кажи ніколи». Пізніше до туру додали північноамериканську частину, яка проходила в листопаді 2021 року, після британської частини. Гастролі супроводжувалися випуском збірки найкращих хітів Genesis The Last Domino? — The Hits.

Тур розпочався 20 вересня 2021 року. Проте вже 8 жовтня, коли до кінця британської частини туру залишалося лише чотири концерти, виступи довелося відкласти через позитивний результат тесту на COVID-19 у членів гурту. За винятком другого концерту у Глазго, усі дати виступів перенесли на березень 2022 року. Завершився тур трьома концертами у Лондоні 24–26 березня. Останній концерт відвідав Гебріел як глядач, але приєднуватися до гурту на сцені він не став.

У вересні 2022 року Genesis оголосили оголосив про продаж частини своїх музичних прав компанії Concord за 270 мільйонів фунтів. Угода включала авторські права на публікацію та доходи від стримінгу їхніх творів, випущених після 1978 року, а також сольних альбомів Разерфорда, Бенкса і Коллінза. Завдяки доходам отриманим від угоди з Concord та туру The Last Domino?, Genesis очолили список найвисокооплачуваніших артистів 2022 року за версією журналу Forbes, заробивши 230 мільйонів доларів.

3 березня 2023 року вийшов бокс-сет із п'яти компакт-дисків BBC Broadcasts, до якого увійшли записи Genesis, що транслювалися за період 1970—1998 років. 26 вересня 2025 року, до 50-річчя виходу альбому The Lamb Lies Down on Broadway, вийшло його ремастеризоване перевидання. Гебріел та Бенкс разом працювали над новим зведенням звуку. До релізу також увійшли збірка спогадів про історію створення альбому за участю гурту, рідкісні світлини, інтерв'ю та Blu-ray диск із повним записом концерту, який відбувся у січні 1975 року в залі Shrine Auditorium у Лос-Анджелесі.

24 липня 2026 року Genesis анонсував вихід ремастеризованого перевидання альбому From Genesis to Revelation, приуроченого до 60-річчя гурту. Реліз міститиме нові інтерв'ю 2026 року з Разерфордом, Бенксом і Гебріелом, раніше не опубліковані демозаписи та архівні матеріали. Крім того, до видання увійде 68-сторінкова ілюстрована книга зі спогадами Разерфорда, Бенкса, Гебріела та першого соло-гітариста гурту Ентоні Філліпса.

Музичний стиль

Разерфорд грає на своїй характерній двогрифовій гітарі, що поєднує 12-струнну та бас-гітару

Протягом років ми повторюємо людям, що ми передусім автори пісень... Я вважаю себе насамперед автором, а не виконавцем

— Майк Разерфорд

Музичний стиль Genesis відносять до прогресивного року, арт-року, поп-року, софт-року та прогресивного попу. Вони вважають себе перш за все авторами пісень. Хоча стилі гурту кардинально змінювалися протягом його кар'єри, вони завжди базувалися на музичних контрастах та готовності до експериментів. Брюс Едер з AllMusic описав музику Genesis як «амбітний арт-рок із класичними елементами», який «до 80-х років поступово став більш доступним».

На учасників першого складу вплинула класична та церковна музика, а також рок-виконавці 1960-х років, особливо The Beatles. Вокальний стиль Гебріела сформувався під впливом Отіса Реддінга та інших артистів лейбла Stax. За словами Гаккета, деякі твори Genesis були натхненні блюзом, і саме звідти походять інноваційні електрогітарні звукові ефекти початку 1970-х років. У ранні роки музика Genesis поєднувала в собі елементи поп-, фолк- і психоделічного жанрів. Декотрі пісні, створені за часів перебування в гурті Філліпса, були написані на 12-струнних гітарах, часто з нестандартним строєм. У 1970-х роках гурт почав додавати у свої тексти фантастичні та сюрреалістичні елементи, зокрема у пісні «The Musical Box». Альбом Nursery Cryme став першим, де електричні інструменти використовувалися масштабніше. A Trick of the Tail ознаменував повернення гурту до своїх витоків з акустичними пасажами та піснями на казкову тематику.

Натхненням для ранньої лірики гурту слугували психоделія, фентезі, міфологічні постаті та казкові сюжети. Гебріел став одним із основних авторів текстів, який часто використовував каламбури й двозначності у своїх рядках та назвах треків, а також звертався до різних тем, зокрема до соціальної критики. Selling England by the Pound містить відсилання до тогочасної англійської культури, зокрема у треку «Aisle of Plenty» згадуються чотири мережі британських супермаркетів, що відображає тему комерціалізації в альбомі. Літературні твори також стали джерелом натхнення для багатьох композицій Genesis: пісня «The Cinema Show» заснована на поемі Т. С. Еліота «Безплідна земля», а роман Артура К. Кларка «Кінець дитинства» надихнув на створення тексту «Watcher of the Skies».

Коли склад гурту скоротився до тріо Разерфорда, Бенкса і Коллінза, вони вирішили змінити тематику пісень. Музиканти почали приділяти більше уваги повсякденним темам, що дозволило привернути увагу жіночої аудиторії. Зокрема, пісні Коллінза набули вираженого особистісного характеру. Попри це, у творчості гурту залишалося місце для гумору (зокрема, у композиції «Illegal Alien») та серйозної проблематики: політичних тем у «Land of Confusion» і комерціалізації суспільства в «I Can't Dance». Рок-критик Брюс Едер зазначав, що на цьому етапі кар'єри «Коллінз мав унікальне чуття до попмузики, яке дозволяло його творам домінувати на мейнстримовому радіо та тогочасному новому телеканалі MTV».

За словами Бенкса, поширеним методом створення композицій упродовж кар'єри гурту було те, коли Коллінз грав ритм, Разерфорд задавав грув та рифи, а він додавав поверх них гармонії та мелодії. Як приклади він наводив секцію «Apocalypse in 9/8» із композиції «Supper's Ready», а також пісні «The Cinema Show» і «Domino». Він зауважив, що обмеження, які накладав цей підхід, згодом допомогли гурту створювати такі прості й зрозумілі поп-пісні, як «Invisible Touch» і «Land of Confusion».

У Genesis Бенкс використовував численні клавішні інструменти, постійно випробовуючи нові моделі, при цьому він регулярно грав на піаніно протягом усього існування гурту. У 1970-х роках він часто грав на органі Hammond, електропіаніно Hohner Pianet та RMI Electronic Piano, а також використовував Mellotron та ARP Pro Soloist. У 1980-х роках він перейшов на синтезатори Sequential Circuits Prophet 5 та Prophet 10, ARP Quadra й різні моделі марки Korg. Під час туру Turn It On Again 2007 року його основним інструментом був Korg OASYS. Разерфорд, який поєднував ролі гітариста та басиста, регулярно змінював інструменти; його фірмовою гітарою в Genesis, особливо протягом 1970-х років, була двогрифова модель. Починаючи з 1980-х років, він віддавав перевагу Eric Clapton Stratocaster.

Спадщина

Оцінки

Genesis важко виборювали визнання. На початку 70-х... вони здобули палке культове визнання, але рок-преса та широка публіка здебільшого їх ігнорували... Навіть на початку 80-х... преса не була вражена, тавруючи гурт як несерйозних виконавців легкої музики... Усе це, чесно кажучи, було вкрай несправедливо щодо колективу

— музичний критик Дж. Д. Консідін

За оцінками, Genesis продали від 100 до 150 мільйонів альбомів по всьому світу. Загальний сертифікований обсяг продажів альбомів включає 21,5 мільйона в США, 7,2 мільйона у Великій Британії, 5,6 мільйона в Німеччині та 3,4 мільйона у Франції. Genesis отримали одинадцять золотих і чотири мультиплатинові альбомні сертифікації у Великій Британії, а в США — сім золотих, дві платинові та чотири мультиплатинові.

У березні 2010 року Genesis були введені до Зали слави рок-н-ролу (у складі гурту зразка 1971—1974 років) Треєм Анастасіо (гітаристом Phish). Серед нагород гурту — премія Silver Clef за видатний внесок у британську музику, вручена їм на другій щорічній церемонії 1977 року. 1988 року гурт отримав одну з двох єдиних премій «Греммі», присуджених у короткотривалій номінації «Найкраще концептуальне музичне відео» за кліп до «Land of Confusion». 2004 року журнал Q включив Genesis до списку 17 найвизначніших гуртів, складеного на основі продажів альбомів, часу перебування в британських чартах та чисельності аудиторії на головних концертах. У травні 2007 року Genesis вшанували на другій церемонії VH1 Rock Honors, яку відвідали Разерфорд, Бенкс і Коллінз. У червні 2008 року гурт отримав нагороду за видатні досягнення на церемонії Mojo Awards. У вересні 2012 року гурт отримав ще одну нагороду за видатні досягнення на першій церемонії Progressive Music Awards від журналу Prog.

Протягом 1970-х років Genesis були об'єктом критики з боку тих, хто не любив прогресивний рок. Впливовий ді-джей BBC Джон Піл підтримував Genesis у перші роки його існування, через що гурт тричі виступав у нього в ефірі у 1970 і 1972 роках, але згодом він «розчарувався в їхніх пізніших ексцесах». Частина оглядачів вважала гурт типовим продуктом буржуазного середовища, вказуючи на престижну приватну освіту його засновників. На їхню думку, музиканти відбирали рок у його справжньої, корінної аудиторії — робітничого класу. Порівнюючи своє походження з панк-виконавцем Джо Страммером, який став музикантом-«народним героєм», Гебріел 2013 року заявив: «Ми й досі так і не переросли це тавро „зазнайкуватих багатіїв“… ми завжди відверто говорили про своє походження: ми були середнім класом, а не аристократією». Театральність Гебріела була неприйнятною для частини мейнстрімної рок-аудиторії, що принесло Genesis статус культового гурту, а не мейнстрімного рок-гурту.

На піку своєї комерційної популярності в 1980-х роках Genesis були названі «приголомшливо нікчемними» провідним американським музичним критиком Робертом Гілберном, а їхні хіти описувалися такими, що «практично не відрізняються» від сольної творчості Коллінза. За словами Еріка Гедегаарда з Rolling Stone, саме на Коллінза покладали найбільшу провину ті, хто звинувачував гурт у комерціалізації. У своєму ретроспективному огляді для The New Rolling Stone Album Guide критик Дж. Д. Консідін зазначив, що в перші роки існування Genesis музична преса та публіка «здебільшого ігнорували» їх. Наприкінці 1970-х років Genesis «висміювали як пересічних ретроградів, усе ще підвладних помпезності арт-року», а в 1980-х — їх таврували як «поважних легковаговиків у жанрі легкої музики». Консідін стверджував, що це було несправедливо, оскільки гурт хоч і випустив «певну кількість посередніх альбомів», проте жодного поганого релізу у них не було. Крім того, критики не можуть дійти згоди щодо того, які альбоми Genesis є посередніми; Консідін називає Selling England by the Pound одним із трьох найгірших альбомів гурту (ті, що заслуговують на дві зірки з п'яти), тоді як AllMusic вважає його одним із трьох найкращих. Бенкс пізніше розмірковував: «У нас ніколи не було того знакового альбому, який був у Floyd — The Dark Side of the Moon або у Eagles — Hotel California. […] У нас немає тієї універсальності, яка є у таких гуртів, як Queen, що в тій чи іншій мірі подобаються всім. Нас вважали занадто ексцентричними, аби мати авторитет на вулицях, тому одні нас люблять, а інші — ні».

Журналісти повідомляють, що фанати, які віддають перевагу одній епосі гурту, сильно не люблять іншу. Рок-автор Колін Макгвайр описав аргументи прихильників епохи Гебріела як «вони продалися і стали надто комерційними, коли Коллінз вийшов на передній план», тоді як фанати епохи Коллінза стверджують, що «роки Гебріела були нудними та важкими для сприйняття». Він дійшов висновку, що обидві епохи гурту слід оцінювати за їхніми власними заслугами. Сам гурт знав про ці розбіжності: в інтерв'ю пресі щодо Abacab музиканти прямо зазначали, що шанувальникам Foxtrot альбом може не сподобатися, але їм варто бути відкритими до нового. Медіаресурс Ultimate Classic Rock заявив: «У каноні класичного року знайдеться небагато гуртів із більш суперечливою дискографією, ніж Genesis… Безперечно, вони допомогли створити шаблон для прогресивного року й записали деякі з найважливіших альбомів цього жанру», але додав: «Звучання Genesis поступово ставало все менш прогресивним, аж поки гурт не перетворився на справжнісінький поп-колектив. Удачі вам знайти бодай когось, хто однаково захоплюється обома сторінками історії цього гурту». 2007 року оглядач журналу Q Енді Файф писав про спадщину гурту: «Мало що з творчості витримало випробування часом» і «здатне пройти крізь роки так, як це робить справжня класика». На його думку, колектив «залишиться вічним цапом-відбувайлом для критиків протягом наступних десятиліть». Головний рок-критик The Daily Telegraph Ніл Маккормік назвав Genesis «сміливим і новаторським гуртом (принаймні на початку їхньої кар'єри)», охарактеризував Коллінза як «видатного барабанщика» та зазначив, що «після відходу Гебріела він узяв на себе ініціативу й довів, що є харизматичним фронтменом із дуже впізнаваним вокалом».

Вплив

Genesis відносять до тих, хто найбільше вплинув на піджанр неопрогу, що виник у 1980-х роках за участю таких гуртів, як Marillion та Pallas. Робота Гаккетта в Genesis вплинула на таких гітаристів, як Браян Мей (Queen), Алекс Лайфсон (Rush) та Едді Ван Гален (Van Halen). Стів Гарріс (засновник Iron Maiden) назвав Genesis епохи Гебріела одним із тих, хто найбільше вплинув на нього. У своєму інтерв'ю журналу Prog він описав «Supper's Ready» (разом із піснею «Thick as a Brick» гурту Jethro Tull) як один із двох своїх найулюбленіших музичних творів усіх часів. Окрім Iron Maiden, Genesis вплинули на такі метал-гурти, як Dream Theater, Fates Warning, Mercyful Fate, Opeth, Queensrÿche та Testament. Вони також змінили звучання постпанк-виконавців, зокрема Simple Minds та гітариста гурту Echo & the Bunnymen Вілла Сарджента, а також синті-поп-гурту The Human League. Трей Анастасіо (Phish) сказав: «Неможливо переоцінити той вплив, який цей гурт та його музична філософія справили на мене, коли я був молодим музикантом. Я перед ними у вічному боргу». Гурт Mostly Autumn у своєму звучанні «поєднує музику Genesis та Pink Floyd із кельтськими мотивами». Північноірландсько-італійський альтернативний рок-гурт Unquiet Nights також зазнав впливу Genesis і обрав свою назву на честь треку з альбому Wind & Wuthering. Інший альтернативний рок-гурт Elbow теж визнав вплив Genesis, зокрема у своїй проривній пісні «Newborn».

Існує низка триб'ют-гуртів Genesis, зокрема ReGenesis, які зосереджуються на виконанні музики гурту 1970-х років. Найуспішнішим колективом є канадський гурт The Musical Box, діяльність якого офіційно схвалили самі Genesis, а Гаккетт і Коллінз виступали з ними як гості. Гебріел приводив на їхній виступ своїх дітей, щоб «вони могли побачити, що їхній батько робив тоді», а Гаккетт зазначав: «Вони не лише звучать, але й виглядають практично ідентично».

Перелік нагород і номінацій

Перелік містить лише основні нагороди і номінації Genesis. Він не включає нагород і номінацій, отриманих його учасниками за сольні роботи або іншу групову діяльність.

Нагорода	Рік	Категорія	Одержувач/номінант	Результат	Примітки
American Music Awards	1987	Улюблений поп/рок-гурт, дует або музичний колектив	Invisible Touch	Номінація
	1993		We Can't Dance	Перемога
		Улюблений альбом у жанрі сучасної музики для дорослих		Номінація
		Улюблений виконавець у жанрі сучасної музики для дорослих		Номінація
Billboard Music Awards	1992	Концертна подія року	Genesis	Перемога
Brit Awards	1993	Найкращий британський альбом року	We Can't Dance	Номінація
		Найкраще британське відео року	«Jesus He Knows Me»	Номінація
Греммі	1985	Найкращий вокальне рок-виконання дуетом або гуртом	Genesis	Номінація
		Найкраще інструментальне рок-виконання	«Second Home by the Sea»	Номінація
	1987	Найкраще інструментальне поп-виконання (оркестр, гурт або соліст)	«The Brazilian»	Номінація
	1988	Найкраще концептуальне музичне відео	«Land of Confusion»	Перемога
	1993	Найкращий вокальне поп-виконання дуетом або гуртом	«I Can't Dance»	Номінація
	2010	Найкращий альбом з об'ємним звуком	Тоні Казінс, Нік Девіс (Genesis 1970—1975)	Номінація
Ivor Novello Awards	1983	Видатний внесок у британську музику	Genesis	Перемога
	1988	Найкраща пісня у музичному та ліричному плані	«Throwing It All Away»	Номінація
MTV Video Music Awards	1987	Відео року	«Land of Confusion»	Номінація
		Найкраще концептуальне відео		Номінація
		Найбільш експериментальне відео		Номінація
		Найкраща режисерська відеоробота	Джон Ллойд, Джим Юкіч («Land of Confusion»)	Номінація
		Найкращі спецефекти у відео		Номінація
		Найкраща художня відеопостановка	Стівен Бенделах, Джон Ллойд, Джим Юкіч («Land of Confusion»)	Номінація
		Вибір глядача	«Land of Confusion»	Номінація
	1992	Найкраща операторська відеоробота	Деніел Пірл («I Can't Dance»)	Номінація
		Міжнародна премія глядацьких симпатій MTV Europe	«I Can't Dance»	Номінація
Progressive Music Awards	2012	За кар'єрні досягнення	Genesis	Перемога

Учасники

Виступ Genesis у Берліні під час туру Turn It On Again (2007)

Genesis

• Тоні Бенкс — клавішні, акустична гітара, бек-вокал (1967—2000, 2006—2007, 2020—2022)
• Майк Разерфорд — бас-гітара, електрична і акустична гітари, бек-вокал (1967—2000, 2006—2007, 2020—2022)
• Філ Коллінз — головний та бек-вокал, ударні, перкусія (1970—1996, 2000, 2006—2007, 2020—2022)
• Пітер Гебріел — головний вокал, флейта, гобой, ударні (1967—1975)
• Ентоні Філліпс — електрична і акустична гітари, цимбали, бек-вокал (1967—1970)
• Кріс Стюарт — ударні, перкусія (1967—1968)
• Джон Сілвер — ударні, перкусія (1968—1969)
• Джон Мейг'ю — ударні перкусія, бек-вокал (1969—1970)
• Мік Бернард — електрична і акустична гітари (1970—1971)
• Стів Гаккетт — електрична і акустична гітари (1971—1977)
• Рей Вілсон — головний вокал (1996—2000)

Учасники концертів

• Ронні Керіл — гітара (1971)
• Білл Бруфорд — ударні, перкусія (1976)
• Честер Томпсон — ударні, перкусія (1976—1992, 2007)
• Деріл Стюрмер — бас, електрогітара, бек-вокал (1978—1992, 2000, 2007, 2021—2022)
• Тім Ренвік — бас, електрогітара, бек-вокал (1993)
• Гері Волліс — ударні, перкусія (1993)
• Роджер Тейлор — ударні, перкусія (1993)
• Нір Зідкяху — бас, електрогітара, бек-вокал (1997—1998)
• Ентоні Дреннан — бас, електрогітара, бек-вокал (1997—1998)
• Нік Коллінз — ударні, перкусія (2021—2022)
• Деніел Пірс — бек-вокал(2021—2022)
• Патрік Сміт — бек-вокал(2021—2022)

Дискографія

Дискографія Genesis налічує 15 студійних альбомів, 4 мініальбоми, 6 концертних альбомів, 4 збірки, 49 синглів, 16 відеоальбомів, 32 відеокліпи і 10 бокс-сетів.

Студійні альбоми

• From Genesis to Revelation (1969)
• Trespass (1970)
• Nursery Cryme (1971)
• Foxtrot (1972)
• Selling England by the Pound (1973)
• The Lamb Lies Down on Broadway (1974)
• A Trick of the Tail (1976)
• Wind & Wuthering (1976)
• ...And Then There Were Three... (1978)
• Duke (1980)
• Abacab (1981)
• Genesis (1983)
• Invisible Touch (1986)
• We Can't Dance (1991)
• Calling All Stations (1997)

Концертні альбоми

• Genesis Live (1973)
• Seconds Out (1977)
• Three Sides Live (1982)
• The Way We Walk, Volume One: The Shorts (1992)
• The Way We Walk, Volume Two: The Longs (1993)
• Live over Europe 2007 (2007)

Збірки

• Turn It On Again: Best of '81–'83 (1991)
• Turn It On Again: The Hits (1999)
• Platinum Collection (2005)
• The Last Domino? (2021)

Тури

• Pre — Tour (1969—1970)
• Trespass Tour (1970—1971)
• Nursery Cryme Tour (1971—1972)
• Foxtrot Tour (1972—1973)
• Selling England by the Pound Tour (1973—1974)
• The Lamb Lies Down on Broadway Tour (1974—1975)
• A Trick of the Tail Tour (1976)

• Wind & Wuthering Tour (1977)
• ...And Then There Were Three... Tour (1978)
• Duke Tour (1980)
• Abacab Tour (1981)
• Three Sides Live (1982)
• Six of the Best (1982)
• The Mama Tour (1983—1984)

• Invisible Touch World Tour (1986—1987)
• We Can't Dance Tour (1992)
• Calling All Stations Tour (1998)
• Turn It On Again: The Tour (2007)
• The Last Domino? Tour (2021—2022)

Бібліографія

• Tony Banks, Phil Collins, Peter Gabriel, Steve Hackett, Mike Rutherford, Philipp Dodd. Genesis. Chapter and Verse. — Weidenfeld & Nicolson, 2007. — ISBN 978-0-297-84434-1.
• Dave Bowler, Bryan Dray. Genesis – A Biography. — Sidgwick & Jackson, 1992. — ISBN 978-0-283-06132-5.
• Peter Buckley. The Rough Guide to Rock. — Rough Guides, 2003. — ISBN 978-1-843-53105-0.
• Phil Collins. Not Dead Yet. — Penguin, 2016. — ISBN 978-1-784-75360-3.
• Walter Everett. Expression in pop-rock music: critical and analytical essays. — Routledge. — ISBN 978-0-415-97959-7.
• Pete Frame. The Complete Rock Family Trees. — Omnibus Press, 1983. — ISBN 978-0-7119-0465-1.
• Armando Gallo. Genesis: The Evolution of a Rock Band. — Sidgwick and Jackson Limited, 1978. — ISBN 0-283-98440-6.
• Mario Giammetti. Genesis 1967 to 1975 — The Peter Gabriel Years. — Kingmaker, 2020. — ISBN 978-1-913218-62-1.
• Mario Giammetti. Genesis 1975 to 2021 — The Phil Collins Years. — Kingmaker, 2021. — ISBN 978-1-8384918-0-2.
• Paul Hegarty, Martin Halliwell. Beyond and Before: Progressive Rock Since the 1960s. — New York : The Continuum International Publishing Group, 2011. — ISBN 978-0-8264-2332-0.
• Alan Hewitt. Opening the Musical Box – A Genesis Chronicle. — Firefly Publishing, 2001. — ISBN 978-0-946-71930-3.
• Edward Macan. Rocking the Classics: English Progressive Rock and the Counterculture. — Oxford University Press. — ISBN 978-0-195-09887-7.
• Bill Martin. Avant Rock: Experimental Music from the Beatles to Bjork. — Chicago : Open Court, 2002.
• Robin Platts. Genesis: Inside & Out (1967–2000). — Collector's Guide Publishing, 2001. — ISBN 978-1-896-52271-5.
• Will Romano. Mountains Come Out of the Sky: The Complete Illustrated History of Prog Rock. — Backbeat Books, 2010. — ISBN 978-0-8793-0991-6.
• Rutherford. The Living Years: The First Genesis Memoir. — Thomas Dunne Books, 2015. — ISBN 978-1-250-06068-6.
• Thompson. Turn It On Again: Peter Gabriel, Phil Collins and Genesis. — Backbeat Books. — ISBN 978-0-879-30810-0.
• Welch. Genesis: The Complete Guide to Their Music. — Omnibus Press. — ISBN 978-0-857-12739-6.
• Banks, Tony; Collins, Phil; Gabriel, Peter; Hackett, Steve; Rutherford, Mike (10 листопада 2008). Genesis 1970–1975 [Foxtrot] (DVD). Virgin Records. UPC 5099951968328.
• Banks, Tony; Collins, Phil; Rutherford, Mike (2 квітня 2007). Genesis 1976–1982 – ...And Then There Were Three... (DVD). EMI. UPC 081227998738.

Посилання

• Офіційний сайт 
• Дискографія Genesis на сайті MusicBrainz
• Genesis на Discogs
• Genesis на сайті IMDb (англ.)