Res judicata

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Res judicata (лат.)  — правова доктрина, що походить із римського права і означає остаточність рішення суду, яке набрало законної сили[1]. "Res judicata" (вирішена справа), це скорочення від фрази "res judicata pro veritate habetur!" (лат.- судове рішення визнається за істину), що означає незмінність рішення і передусім необхідність безпосереднього забезпечення його виконання [2]. Значення "res judicata", полягає в тому, що сторона обвинувачення, яка при завершенні судового провадження отримала належне й остаточне рішення, не може ініціювати інше провадження щодо того самого обвинуваченого за тим самим правопорушенням. Таким чином положення попереджає пролонгування судового провадження.

Правова доктрина діє як в країнах загального права, так і в країнах романо-германської системи права і має однаковий зміст: справа, після остаточного судового провадження, не підлягає перегляду. Окрім того, у загальному праві "res judicata" є моделлю захисту[3].

Міжнародне закріплення res judicata[ред.ред. код]

Як засада судочинства «рес юдіката» визнана на міжнародному рівні та закріплена низкою актів міжнародного права. Зокрема, у ч. 1 ст. 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.[4] зазначено, що рішення Великої Палати є остаточним.

У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., у ч. 7 ст. 14 зазначено, що ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права кожної країни[5].

У статті 4 Протоколу № 7 (1988 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право не бути притягненим до суду двічі, що, однак, не перешкоджає відновленню провадження за наявності нових або нововиявлених фактів чи у випадку виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому рішенні (ч. 1 ст. 4 Протоколу)[6].

Згадується положення доктрини "res judicata" і в ст. 9 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р., де зазначено, що видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної сторони винесли остаточне рішення щодо особи, видачу якої вимагали у зв'язку з правопорушенням або правопорушеннями, з приводу яких запитується видача[7].

Аналогічна вимога містить і частина V ст. 35 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах (ETS N 73) 1995 року[8].

Повторний ризик як частина res judicata[ред.ред. код]

"Res judicata" тісно пов'язана із принципом, що ніхто не має бути вдруге засуджений чи покараний за той самий злочин, виражений у формулі non bis in idem (із лат. «одна дія двічі не карається») [9]. У такому значенні принцип є складовою частиною правової доктрини.

Головною умовою для реалізації "non bis in idem" є тотожність інкримінованого особі діяння, за яке її вже було виправдано чи засуджено[10].

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Фішер проти Австрії" від 29 травня 2001 р. зазначено, що для вирішення питання про порушення правила «nоn bis in idem» слід встановити, чи мають ці правопорушення одні й ті самі суттєві елементи [11].

У рішенні у справі "Градінгер проти Австрії" від 23 жовтня 1995 р. Європейський суд з прав людини підкреслив, що відмінність у рішенні у провадженні стосується не тільки найменування правопорушень, але і їх сутності та мети [12].

Принцип "ne bis in idem" перешкоджає повторному розгляду провадження у разі прийняття судом остаточного рішення, однак не забороняє перегляд провадження за нововиявленими обставинами, про що йдеться у рішенні Європейського суду у справі «Нікітін проти Росії» від 20 липня 2004 р. [13].

Засада однак не звільняє від цивільної відповідальності за завдану обвинуваченим шкоду (майнову і моральну). Таку шкоду відшкодовують у кримінальному провадженні за допомогою цивільного позову [14].

Res judicata в загальному праві[ред.ред. код]

У загальному праві "res judicata" з’явилася як спосіб запобігти повторному розгляду справи, несправедливості по відношенню до сторін, а також для процесуальної економії часу у судовому провадженні. На "res judicata" може послатися суддя чи обвинувачений для захисту своїх прав.
Загальне правило полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатом розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження по відношенню до того самого відповідача, якщо:

  • судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах;
  • позивач вимагає іншу компенсацію ніж було заявлено у попередній справі;
  • нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні[15].

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Gabriel Adeleye World Dictionary of Foreign Expressions: A Resource for Readers and Writers / Adeleye Gabriel; [edited by Thomas J. Sienkewicz, James T. McDonough]. – Mundelein : Bolchazy-Carducci Publishers, 1999. - 411 c.
  2. Справа "Нуутінен проти Фінляндії" (Case of Nuutinen v. Finland)
  3. Peter R. Barnett Res Judicata, Estoppel, and Foreign Judgments: The Preclusive Effects of Foreign Judgments in Private International Law / Barnett Peter R. – Oxford University Press, 2001 – 346 c.
  4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
  5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права № 2148-VIII (2148-08 )
  6. Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
  7. Європейська конвенція про видачу правопорушників
  8. Конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 29.09.1995 (ETS N 73)
  9. Бабичев Н. Т. Словарь латинских крылатых слов : 2500 единиц / Н. Т. Бабичев, Я. М. Боровский ; [под ред. Я. М. Боровской]. – [3-е изд., стер.]. – М. : Рус. яз., 1988. – 960 с.
  10. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 29.09.1995 (ETS N 73) [Електронний ресурс // Офіційний вісник України. – 2005 – № 44. – ст. 2822. – С. 311]
  11. The Case of Franz Fischer vs. Austria (Application No. 37950/97) Judgment Strasbourg 29 May 2001
  12. The Case of Gradinger vs. Austria (Application No. 15963/90) Judgment Strasbourg 23 October 1995
  13. The Case of Nikitin vs. Russia (Application No. 50178/99) Judgment of Strasbourg 20 July 2004
  14. Кримінальний процесуальний кодекс України : наук.-практ. коментар / [за заг. ред. проф. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила]. – К. : Юстініан, 2012. – 1224 с.
  15. Peter R. Barnett Res Judicata, Estoppel, and Foreign Judgments: The Preclusive Effects of Foreign Judgments in Private International Law / Barnett Peter R. – Oxford University Press, 2001 – 346 c.