Арутінов Григорій Артемійович
| Григорій Арутінов вірм. Գրիգոր Արտեմի Հարությունյան (Հարությունով) | ||||||||
 | ||||||||
| ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 23 вересня 1937 — 28 листопада 1953 року | ||||||||
| Попередник: | Аматуні Вартапетян | |||||||
| Наступник: | Сурен Товмасян | |||||||
| Народження: |
7 листопада 1900 Телаві | |||||||
| Смерть: |
9 листопада 1957 (57 років) Тбілісі, Грузинська РСР | |||||||
| Поховання: | Тбілісі | |||||||
| Національність: | Вірменин | |||||||
| Країна: | Російська імперія і СРСР | |||||||
| Освіта: | Російський економічний університет імені Плеханова (1924)[1] | |||||||
| Партія: | КПРС | |||||||
| Нагороди: |
| |||||||
.svg)
Арутінов[2][3] (Арутінян) Григорій Артемійович (7 листопада 1900, Телаві, Російська імперія — 9 листопада 1957, Тбілісі) — вірменський радянський партійний і державний діяч. Кандидат в члени ЦК ВКП(б) в 1939—1952 р. Член ЦК КПРС в 1952—1954 р. Член Бюро ЦК КП(б) Вірменії у 1937—1953 р. Депутат Верховної Ради СРСР 1—3-го скликань.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в родині дрібного торгівця й виноградаря. У 1910 році закінчив два класи міського училища у місті Телаві. У 1911 році вступив до російської чоловічої гімназії в Телаві та закінчив її у 1920 році. Під час навчання захопився ідеями соціалізму — в гімназії викладав історію педагог, засланий з Росії на прізвище Сімумягі, він об'єднав учнів у гурток молодих соціалістів. Учасники гуртка потрапили до поля зору грузинських меншовиків, і 1920 року Арутінова разом з його другом було заарештовано. Їх звільнили з ув'язнення за клопотанням дирекції гімназії, як найкращих учнів.[4]
Член РКП(б) з вересня 1919 року.
Після встановлення радянської влади у Грузії працював у лютому — жовтні 1921 року завідувачем відділу агітації і пропаганди Телавського повітового комітету КП(б) Грузії, а у листопаді 1921 — травні 1922 р. — відповідальним секретарем Телавського повітового комітету КП(б) Грузії.
У травні — вересні 1922 р. — інструктор політичного відділу Грузинської стрілецької дивізії у місті Тифлісі.
У вересні 1922 — червні 1924 р. — студент Інституту народного господарства імені Карла Маркса у Москві, закінчив два курси.
У червні — листопаді 1924 р. — відповідальний секретар партійного колективу КП(б)Г на будівництві електростанції в селі Земо-Авчали Грузинської РСР. У листопаді 1924 — квітні 1925 р. — відповідальний секретар підрайкому Тифліської організації КП(б)Г у селі Квемо-Авчали.
У травні 1925 — грудні 1927 р. — відповідальний секретар Телавського повітового комітету КП(б) Грузії.
У січні 1928 — січні 1930 р. — завідувач відділу з роботи на селі ЦК КП(б) Грузії. У січні — травні 1930 р. — голова Колгоспцентру Грузії.
У травні 1930 — жовтні 1931 р. — заступник голови Центральної контрольної комісії КП(б) Грузії — заступник народного комісара робітничо-селянської інспекції Грузинської РСР.
У листопаді 1931 — січні 1934 р. — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б) Грузії.
У січні 1934 — вересні 1937 р. — відповідальний (1-й) секретар Тифліського (Тбіліського) міського комітету КП(б) Грузії.
У вересні 1937 року на позачерговому пленумі ЦК КП(б) Вірменії був призначений на пост виконувача обов'язків першого секретаря ЦК КП(б) Вірменії, про що Арутінову повідомили Георгій Маленков та Анастас Мікоян, які приїхали за ним у Тбілісі з Єревана. Змінив прізвище Арутінов на Арутінян.
23 вересня 1937 — 2 червня 1938 р. — виконувач обов'язків 1-го секретаря ЦК КП(б) Вірменії.
6 червня 1938 — 30 листопада 1953 р. — 1-й секретар ЦК КП(б) Вірменії. У 1941—1945 р. — член Військової ради Закавказького фронту.
У січні 1954 — 1955 р. — директор радгоспу імені Калініна тресту «Консервтрест» Ечміадзинського району Вірменської РСР. У 1955 — листопаді 1957 р. — проживав у місті Тбілісі, не працював. На початку листопада 1957 року був призначений завідувачем відділу Держплану Грузинської РСР. Помер через п'ять днів у місті Тбілісі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ Ігор Абросімов. Радянська Росія: 1917—1991 Звід персоналій. Архів оригіналу за 24 травня 2014. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ Гамлет Мірзоян «Ескізи до біографії. Від Геворга Аліханяна до Сурена Арутюняна». Архів оригіналу за 6 березня 2017. Процитовано 6 травня 2013.
- ↑ З любов'ю та печаллю. Мікоян Намі Артеміївна, Видавництво Терра (Москва), 1998
Література[ред. | ред. код]
- Національна академія наук Республіки Вірменія. Інститут Історії. «Григорій Арутюнов життя й діяльність». Видавництво «Гитутюн» НАН РА Єреван 2000.
- В. Петросян. «Часи Григорія Арутіняна». У 3-х томах. Єреван. 2008.
- Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — Москва, РОССПЭН, 2016. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- [1] [Архівовано 6 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Представники інтелігенції закликають увіковічити пам'ять керівника Радянської Вірменії Григорія Арутюняна
- «Я буду прохати Вас, товариш Сталін, розібратись у питанні з Нагірним Карабахом і Нахічеваном»
|
| |||||||
- Народились 7 листопада
- Народились 1900
- Померли 9 листопада
- Померли 1957
- Поховані в Тбілісі
- Випускники Російського економічного університету імені Г. В. Плеханова
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
- Уродженці Телаві
- Померли у Тбілісі
- Перші секретарі ЦК КП Вірменської РСР
- Члени КПРС
- Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання
- Депутати Верховної Ради СРСР 2-го скликання
- Депутати Верховної Ради СРСР 3-го скликання
- Члени ЦК КПРС
- Делегати XIX з'їзду КПРС
- Поховані на Вакійському кладовищі