Білітюк Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білітюк Василь Васильович
 Старший солдат
Загальна інформація
Народження27 серпня 1982(1982-08-27)
Заболоття
Смерть26 серпня 2014(2014-08-26) (31 рік)
Новосвітлівка
Псевдо«Білл»
Військова служба
Роки служби2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСТериторіальна оборона
Рід військ Механізовані війська
Формування
 «Айдар»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Васи́ль Васи́льович Білітю́к (27 серпня 1982 — 26 серпня 2014) — старший солдат 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1982 року в Заболоття (Ратнівський район, Волинська область). 1999 року закінчив Заболотську ЗОШ.

Взимку 2013—2014 років брав участь у подіях Революції Гідності. В часі війни — доброволець, солдат, 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», псевдо «Борода». Старший механік радіорелейної станції.

26 серпня 2014-го Василь Білітюк з айдарівцями їхав в УАЗі, яким Василь Пелиш вивозив важко пораненого в живіт побратима до найближчої лікарні у Хрящуватому. По дорозі на трасі в районі Новосвітлівка — Хрящувате терористи влучили у авто із танка. Усі, окрім Василя Пелиша, хто був в УАЗі — Василь Білітюк, сержант Іван Лучинський та солдати Борис Шевчук і Сергій Кононко, загинули від вибуху.[1]

Тіло перебувало в дніпропетровському морзі. Упізнаний за тестами ДНК.

Похований 1 квітня 2015-го в Заболотті.

Без Василя лишилися мама Раїса Максимівна, сестра Людмила.[2]

Нагороди та вшанування

[ред. | ред. код]
  • Указом Президента України № 47/2019 від 28 лютого 2019 року, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3]
  • В Заболотті відкрито пам'ятну дошку Василю Білітюку та Леоніду Луцику.
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 18
  • Вшановується 26 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[4]
  • Звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Gazeta.ua (2 жовтня 2014). "Потягнув мене за руку, став на неї ногою й рубанув майже по саме плече". Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
  2. ↑ Роковини з дня смерті айдарівця Василя Білітюка
  3. ↑ Указ Президента України від 28 лютого 2019 року № 47/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. ↑ Дзвін Пам'яті пролунав тридцять один раз… В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників

Джерела

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білітюк_Василь_Васильович&oldid=40768104