Віттенбург Павло Володимирович
| Віттенбург Павло Володимирович | |
|---|---|
| Народився | 9 лютого 1884 Владивосток, Російська імперія |
| Помер | 29 січня 1968 (83 роки) Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | мандрівник-дослідник, географ, геолог |
| Alma mater | Тюбінгенський університет |
| Членство | Товариство з вивчення Амурського краюd |
| Батько | Володимир Іванович Віттенбург |
| Мати | Марія Іванівна Тидельська |
| У шлюбі з | Зінаїда Іванівна Разумихіна |
| Нагороди | |
Павло Володимирович Виттенбург (9 лютого 1884, Владивосток — 29 січня 1968, Ленінград) — російський, радянський географ, геолог, арктичний дослідник, професор, почесний полярник.
Павло народився 1884 року в родині Володимира Івановича Віттенбурга і Марії Іванівни (уродженої Тидельської).
У 1892 році він вступив до гімназії, а з 1905 року навчався в університеті Тюбінгена (Німеччина). Закінчив навчання у виші 1909 року.
В 1910 році одружився із Зінаїдою Іванівною Разуміхіною.
У 1911 році за роботу «Геологічний нарис півострова Муравйова-Амурського» нагороджений премією імені Буссе[1], що було великою честю для молодого вченого[2].
Працював у багатьох експедиціях. У 1912 році — в уссурійській експедиції і геологічному дослідженні півострова Муравйова-Амурського. Наступного року брав участь в експедиції на Шпіцберген, в 1917 — в експедиції на Далекому Сході.
У 1919 році очолив Лахтінську екскурсійну станцію і «Музей природи північного узбережжя Невської губи» в колишній графській садибі Стенбок-Ферморова у Лахті[3][4].
У 1919 році був кілька разів заарештований ЧК.
Заарештований навесні 1930 року за сфабрикованою «справою істориків Академії наук», був засуджений до розстрілу із заміною на 10 років таборів[4]. Працював на лісоповалі, з осені 1931 року працював за фахом на острові Вайгач, звільнений влітку 1935 року.
Відкрив родовище флюориту у районі Амдерми[5].
Жив в Ольгіно під Петроградом на вулиці Польовій, 5. Будинок не зберігся. Пізніше сім'я Віттенбургів оселилася в Зеленогорську за адресою Мохова вулиця, буд. 16[6].
Павло Володимирович Віттенбург помер 29 січня 1968 року. Похований на Зеленогорському кладовищі.
- Якутська експедиція Академії наук = Expedition Iacoute de l'academie de Sciences / проф. П. В. Виттенбург. — Л.: Вид-во Акад. наук СРСР, 1925. — 157 c. — (Матеріали до вивчення Якутській АСС Республіки) [Архівовано 9 липня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Премия имени Ф. Ф. Буссе. ОИАК. 14 січня 2014. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 21 жовтня 2015.
- ↑ Виттенбург Е. П. Павел Виттенбург: геолог, полярник, узник ГУЛАГА: (воспоминания дочери) [Архівовано 27 грудня 2019 у Wayback Machine.] / СПб. Ин‑т истории РАН. — СПб.: Нестор-история, 2003. 432 с.
- ↑ Сыров, 2012, с. 334.
- ↑ а б Глезеров, 2013.
- ↑ Павел Владимирович Виттенбург. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 січня 2020.
- ↑ В историко-культурном альманахе «Смоляной путь», вып.2, СПб., 2015, с.106. ISBN 978-5-94500-090-2
- Репресовані геологи: биогр. матеріали / [глав. ред. В. П. Орлов]. — Изд. 2-е, випр. і дод. — М.; СПб.: ВСЕГЄЇ, 1995. — 210 с.
- Глезеров С. Е. Лахта // Исторические районы Петербурга от А до Я / под ред. Середнякова В. Н. — Центрполиграф, 2013. — 496 с. — ISBN 978-5-227-02109-0.
- Сыров А. А. Забытые достопримечательности западной части Карельского перешейка. — Центрполиграф, 2012. — С. 334. — 351 с. — ISBN 978-5-227-03881-4.
- Книга Пам'яті
- Люди Владивостока [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Олена Віттенбург. Альберт Бенуа і Павло Віттенбург на Мурмані. Альманах «Жива Арктика».
BNF: 16990217p · FAST: 462441 · GND: 129392510 · GKG: /g/11cfv5hbv · ISNI: 000000005544390X · LCCN: no2001034656 · MAK: 9810543427005606 · NKC: js2005269357 · NLP: a0000002519836 · NTA: 260617393 · NUKAT: n2019066198 · SUDOC: 112083501 · VIAF: 47840259 |
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |