Гречаник Ігор Вікторович
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (лютий 2018) |
| Гречаник Ігор Вікторович | |
|---|---|
| Народився | 10 серпня 1960 (64 роки) |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | скульптор |
| Alma mater | Київський державний художній інститут (1984) |
| Членство | Спілка радянських художників України |
Гречаник Ігор Вікторович (нар.10 серпня 1960, Київ) — український скульптор сучасного мистецтва. Член НСХУ (1989). Керівник творчого об'єднання «Золоті ворота»[1]. Представник Нової української хвилі.
Ігор Гречаник народився 10 серпня 1960 року в Києві, в сім'ї скульптора Віктора Васильовича Гречаника[2].
1978 р. — закінчив Національну художню школу[3].
1984 р. — закінчив Київський художній інститут (викладачі М. Вронський, В. Чепелик).
Від 1984 — на творчій роботі. У творчості поєднано фантастичний світ міфів із традиціями символізму; образи сучасності постають крізь призму світосприйняття древніх міфів Сходу і Заходу.
Роботи виконано у сучасному стилі на основі античної пластики.
Учасник всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок від 1983. Персональні — у Києві (1995), Маґдебурзі (Німеччина, 2001), Москві (2002).
Погруддя учасника ліквідації аварії на ЧАЕС В. Кибенка (1987); «Північний вітер», «Готика» (обидва — 1989), «Лицар» (1992), «Дух воїна» (1994), «Орел» (1995), «Ізіда», «Анубіс», «Себек», «Ахіллес» (усі — 1997), «Афіна» (1998), «Фенікс» (1999), «Амазонка», «Янгол» (обидва — 2000), «Народження Венери» (2002), «Три грації», «Райське дерево», «Юпітер» (усі — 2003), «Крила Скіфського часу», «Єва», «Хатхор», «Інана», «Спокуса», «Дух Лева», «Дерево Всесвіту» (усі — 2004); декор.-парк. скульптури — «Соловей-розбійник» (Суми, 1985), «Дракон» (Хмельницький, 1986), «Три грації» (Київ, 2003); монументи — «Шахтар» (м. Марганець Дніпроп. обл., 1989), «Козак» (м. Ананьїв Одес. обл., 1990), пам'ят. знак на честь дружби Києва та Москви (Київ, 2001); цикли — «Готика» (кін. 1980-х рр.), «Анімалістичний» (від серед. 1990-х рр.), «Пластика міфу» (1990-і рр.), «Богині кохання» (2004).Памятник Т. Г. Шевченку в Баку (2008), Софї (Болгарія,2009)[4], Ризі (Латвія,2015), пам'ятник "Свіча пам'яті" (Ужгород, 2018).
- ↑ ГРЕЧАНИК ІГОР ВІКТОРОВИЧ ХУДОЖНИК - Золота книга України. Освіта. Наука. Культура. Державні, Громадські, Військові діячі. Керівники підприємств та організацій - Український видавничий портал - who-is-who.ua. who-is-who.ua (англ.). Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
- ↑ Гречаник Віктор Васильович Енциклопедія Сучасної України
- ↑ Гречаник Ігор Вікторович - Ювіляри України. Події та особистості ХХІ століття 2015 - Український видавничий портал - who-is-who.ua. who-is-who.ua (англ.). Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
- ↑ Гречаник Ігор Вікторович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua (ua) . Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
- Лисенко Л. Одіссея української скульптури // Сучасність. 1994. № 2.
- Лагутенко О. Камінь та бронза промовляють // ДТ. 1997, 29 берез.
- О. Сидор-Гібелинда. Міста і бронзи Ігоря Гречаника // Президентський вісник, 2000, 17–23 лип.;
- Лінія бронзи // ГУ. 2002, 11 верес.
- Igor Grechanyk. Sculpture. К., 2003
- Ігор Гречаник. Скульптура: Календар. К., 2005.
- Гречаник Ігор Вікторович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua (ua) . Архів оригіналу за 30 січня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
- А. Якубинський.У Магдебурзі залишився український «Ангел». День, 2000, 6 жовтня