Сидор-Гібелинда Олег Вячеславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сидор-Гібелинда Олег Вячеславович
Фотопортрет Олега Сидора-Гібелинди, 2011.jpg
Ім'я при народженні Сидор Олег Вячеславович
Народився 8 вересня 1962(1962-09-08) (58 років)
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg Луцьк
Місце проживання Київ
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater НАОМА
Галузь мистецтвознавство
Заклад Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України
Посада старший науковий співробітник
Ступінь кандидат мистецтвознавства
Відомий завдяки: арт-критик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець, журналіст

Си́дор-Гібели́нда Оле́г Вячесла́вович (при народженні Си́дор Оле́г Вячесла́вович нар. 8 вересня 1962, Луцьк) — український арт-критик, історик мистецтва, мистецтвознавець, музеєзнавець, журналіст, член НСХУ (з 2000)[1], кандидат мистецтвознавства (2015), старший науковий співробітник ІПСМУ (з 2002 р.)[2]. Автор понад 1000 публікацій з питань сучасного і класичного мистецтва. Один з теоретиків Нової української хвилі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 8 вересня в Луцьку, в родині інженерів. Публікувати статті почав з 1984 року, підписавшись подвійним прізвищем, друга частина якого, за родинною легендою, належала одному з його предків з боку матері. Переповідають, що Гібелиндою був виходець з Італії, який опинився в Україні після походу Наполеона 1812 року. Олег закінчив Київський державний художній інститут (нині НАОМА), факультет теорії та історії мистецтва (1986). Серед педагогів: Платон Білецький, Вадим Клеваєв, Анна Заварова, Юрій Бєлічко. Молодий арт-критик брав активну участь у створенні нового українського мистецтва, знаходячи теоретичне обґрунтування для авангардистів 90-х. Після закінчення Академії працював зав. художнім відділом Волинського краєзнавчого музею (1988-93).[3], закінчив аспірантуру НАОМА (1996). Пройшов журналістське стажування на запрошення Держдепартаменту США (2006). Працював і співробітничав у виданнях «Аrt Line», «Президентський вісник» , «Терра Інкогніта» , «Україна», «Образотворче мистецтво», «Антиквар». Захистив кандидатську дисертацію на тему «Венеційська бієнале як форма реалізації українських культурних стратегій» (2015), керівник О. Федорук.[4]. З 2002 і донині — старший науковий співробітник ІПСМУ, відділу мистецтва новітніх технологій.[5].
Мешкає в Києві. Дружина — Тетяна Лепіліна-Сидор, архітектор, працювала зав. лабораторією на кафедрі скульптури НАОМА(1995—2018) [6]. Молодший брат Тимур з сім'єю мешкає у Сполучених Штатах Америки, має вчений ступінь з лісознавства.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Сидор-Гібелинда відомий як куратор численних виставок сучасного та класичного мистецтва, відкривач нових імен, замовчуваних в андеграунді. Серед проектів: «Волинська ікона» (1991), «Олександр Аксінін» (1989), «Микола Кумановський» (1990), «Тоталітарне мистецтво» у НХМУ (1998), співкуратор з Л. Ковальською.[7] та ін. Організатор мистецтвознавчих симпозіумів в Українському Домі (Київ, 1997-98), учасник міжнародних і українських наукових конференцій, експерт Програмової Ради Міжнародного Фонду «Відродження» (2000-01), член журі конкурсу «Книжка року» (2001—002). Учасник журналістських заїздів на міжнародні художні виставки: Венеційська бієннале (Італія, 2001-19), «Маніфеста», «Документа» (Німеччина, 2002) та їхній оглядач в семінарах, теле- і радіопередачах. Автор циклу лекцій про історію Венеції та Венеційської бієнале (2013, проект «Арт-мандри»).

Основні праці[ред. | ред. код]

Сидор-Гібелинда  —автор близько 1500 публікацій, серед яких есеї, монографії, рецензії, переклади, вступні статті у каталогах. Особливу увагу він приділяє тим митццям, які у своїй творчості виходять за межі усталеного і демонструють неабиякі та маргінесно-кордонні зони людського існування . Це Володимир Микита, Микола Трегуб, Вудон Баклицький, Вадим-Костянтин Ігнатов, Віктор Медведєв, Мао Мао, Андрій Блудов, Матвій Вайсберг, Валерій Шкарупа, Микола Журавель, Микита Кадан, Олена Голуб, Григорій Столбченко, Гліб Вишеславський, Віктор Сидоренко, Петро Бевза, Ірина Заставна, Володимир Корсун, Євген Матвеєв, Юрій Новіков, Владислав Шерешевський, Дмитро Добровольський, Віктор Мельничук, Роман Жук, Катерина Корнійчук, Сергй Гай, Олег Денисенко, Катерина Косьяненко, Олександра Макарська, Юрій Пшеничний, Богдан Товкайло, Ігор Коновалов, Олена Придувалова, Василь Корчовий, Світлана Бринюк, Вачаган Норазян, Олексій Анд, Катерина Свіргуненко, Ольга Кравченко, Ігор Гречаник , Едуард Гудзенко, Олексій Аполлонов, Володимир Бизов, Петро Антип, Леся Піша, Анатолій Фурлет та багато інших.

Енциклопедична обізнаність Сидора-Гібелинди у розмаїтті творчих манер і напрямків сталася у нагоді при написання значних теоретичних праць, в яких він застосував компаративний метод. В монографіях він досліджує, як самобутні риси окремих авторів та країн проектуються на широкі мистецькі, культурні, історичні та етнічні контексти минувшини і сучасності. Автор книг «Українці на Венеційській бієнале: Сто років присутності». К.: Наш час. 2008 та у співавторстві з Г. Вишеславським «Термінологія сучасного мистецтва». Paris-Kyiv: Terra Incognita, 2010. Автор статей у Енциклопедії Сучасної України ; Енциклопедії «Альтернативна культура». — Єкатеринбург: Ультра. Культура, 2005 (рос.); розділів у книгах: «Мистецтво України ХХ ст.» (1998)[8]; «Український бестселер»; «Artists of Ukraine» (2001), «Смарагдовий жмуток казусів» (2004)[9]; «Сучасне українське мистецтво періоду Незалежності» (2008); «Українська альтернатива ХХ ст.», «Художники Києва» (2011); «Modernism in Kyiv» (Торонто, 2010); «Київ: Мистецька мапа України» (2015), а також у наукових збірниках ІПСМУ.

Участь у фото і кіномистецтві[ред. | ред. код]

Знімався у знакових фільмах українського видеоарта. У містично-кримінальному триллері «Молочні сосиски» Василя Цаголова (1994) виконав головну роль маньяка, який мріє володарювати над світом[10]. Роль другого плану зіграв у фільмі Юлії Лазаревської «Брати Нарбути» (2003).

Брав участь у перформансах Василя Цаголова «Карла Маркса — Пер Лашез» (Київ, 1993)[11], а також гепенінгу гурту РЕП «Перетягування колони на Майдані Незалежності» (Київ, 2014).

Майстерні фотографії — краєвиди Венеції О. Сидора-Гібелинди експонувалися на виставці в галереї Фонду Сприяння Розвитку Мистецтв (2011).

Знані мистецтвознавці вважають Олега Сидора-Гібелинду одним з видатних «теоретиків національного трансавангарду», та залучають до справжніх "апологетів «нової реальності».[12]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Почесний диплом ІПСМУ (2016). Подяка Київського міського голови (2011) . Подяка Міністерства культури України (2001)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. КОНСХУ.Сидор О. В.[1]
  2. ІПСМУ. Сидор О. В. [2]
  3. Левицька Т. З історії створення і діяльності Художнього музею у Луцьку. Луцьк, 2007.
  4. Автореферат дисертації О.Сидора [3]
  5. Сидор Олег Вячеславович. [4]
  6. НАОМА, кафедра скульптури [5]
  7. Ковальська Людмила Станіславівна [6]
  8. Петрова О. До вернисажа осталось менее года. Проект «Искусство Украины ХХ столетия» // Зеркало недели, 1997, 9 августа
  9. Бондар А. Кох і його казуси // Дзеркало тижня, 2005, 2 липня
  10. (на рос.) А. Платонова. Флэшбек из 90-х: 10 ключевых работ украинского медиаискусства того времени. 22 марта 2018 [7]
  11. Труну художники несли містом і по черзі лежали в ній // Країна, 2016, № 47, с. 10
  12. Петрова О. Мистецтвознавчі рефлексії: історія, теорія та критика образотв. мистецтва 70-х років ХХ ст. — початку ХХІ ст. Зб.ст. К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004, ст. 52; 104. ISBN 966-518-236-6

Джерела[ред. | ред. код]

  • Олег Сидор-Гібелинда. Українці на Венеційській бієнале: Сто років присутності// К.: Наш час.2008. ISBN 978-966-1530-12-5  — [8]
  • Олійник С. Олег Сидор-Гібелинда, «Українці на Венеційській бієнале»//Галерея, 2009, № 3-4, с. 62
  • Вишеславський Г., Сидор-Гібелинда О. Термінологія сучасного мистецтва//Paris-Kyiv, Terra Incognita, 2010, — ISBN 978-966-96839-2-2.
  • Козаченко Д. Вишеславський Г., Сидор-Гібелинда О. Термінолігія сучасного мистецтва // Галерея, 2010, № 1-2, с.77).

Посилання[ред. | ред. код]

  • ІПСМУ . Сидор О. В.[9]
  • КОНСХУ. Сидор-Гібелинда О.[10]
  • (на рос.) «Антиквар». Статті О. Сидора-Гібелинди [11].