Деліберативна демократія
| Демократія | |
| Цінності | |
| Законність · Рівність | |
| Свобода · Права людини | |
| Право на самовизначення | |
| Консенсус · Плюралізм | |
| Теорія | |
| Теорія демократії | |
| Історія | |
| Історія демократії | |
| Різновиди | |
| Афінська | |
| Буржуазна | |
| Деліберативна | |
| Ліберальна | |
| Мажоритарна | |
| Парламентська | |
| Плебісцитарна | |
| Представницька | |
| Протективна | |
| Пряма | |
| Соціалістична | |
| Соціальна | |
| Суверенна | |
| Неліберальна | |
| Християнська | |
| Електронна | |
| Портал: Політика | |
Деліберативна (дорадча) демократія — це модель демократії, при якій прийняття політичних рішень, формулювання політичного порядку і розгляд спірних питань ґрунтується на деліберативній громадській думці. Під деліберативною громадською думкою розуміється думка, що формується в рамках раціонального і аргументованого публічного дискурсу, спрямованого на досягнення консенсусу.
У сучасній науці немає єдиної думки щодо розуміння сутності деліберативної демократії і її інституційних характеристик. Теоретики деліберативного підходу прагнуть розробити систему, котра могла б заповнити недоліки сучасної моделі представницької демократії. Більшість дослідників говорять про наділення громадянського суспільства правом вести дискусії про політичні рішення і впливом на представницьку владу за умови забезпечення повної інформованості і свідомості громадськості.[1]
Автором поняття «деліберативна демократія» вважається політолог Джозеф Бессет, який вперше вжив цей термін у 1980 році в роботі «Deliberative Democracy: The Majority Principle in Republican Government».[1] Також одним із найвідоміших теоретиків деліберативної демократії є Юрґен Габермас.
Опис[ред. | ред. код]
Деліберативна (дорадча) демократія — це модель демократії, за якої прийняття політичних рішень, формулювання політичного порядку денного та розглядання спірних питань базується на громадській думці, сформованої в рамках раціонального та аргументованого дискурсу на основі консенсусу. Модель деліберативної демократії — один із напрямків у теорії демократії, що сформувався у 1980-х роках. Концептуальні основи моделі були розроблені дещо раніше, зокрема, в роботах Джона Ролза і Юрґена Габермаса.
Виникнення деліберативної теорії пов'язане з кризою представницької системи в XX ст.[2][3] У цьому контексті, як зазначає дослідник Д. Гелд, «існує кандидат на статус ще однієї … моделі (демократії): „дорадча демократія“».[4] Терміни «дорадча демократія» і «деліберативна демократія», а також «демократія участі» і «демократія обговорень» слід вважати синонімами в контексті демократичної моделі, заснованої на обговоренні значимих політичних рішень в умовах раціонально аргументованого публічного дискурсу.[5]
Делібератівна демократія спрямована на вирішення таких проблем:
- Недоліки представницької демократії, пов'язані з відчуженням політичних еліт від більшості громадян.
- Домінування емпіричного підходу в сучасній теорії демократії, при якому воля народу впливає лише на вибір політичної еліти.
- Прогалини політичної комунікації, в результаті яких можливі обмеження доступу громадянського суспільства до інформації та маніпуляція даними з боку політичних еліт.[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bessette J. Deliberative Democracy: The Majority Principle in Republican Government // How Democratic is the Constitution? Washington, D.C., AEI Press. 1980.
- ↑ Дзоло Д. Демократия и сложность. Реалистический подход. М.: Издательский дом Государственного университета — Высшей школы экономики, 2010.
- ↑ Крауч К. Постдемократия. М.: Издательский дом Государственного университета — Высшей школы экономики, 2010.
- ↑ Хелд Д. Модели демократии. М.: Издательский дом «Дело» РАНХиГС, 2014. с. 382
- ↑ Докторов Б. Реклама и опросы общественного мнения в США в 2 ч. Часть 2. Научные опросы общественного мнения 2-е изд., пер. и доп. Монография. М.: Издательство Юрайт, 2018. с. 304
- ↑ Линде, 2015.