Доценко Іван Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Доценко Іван Пилипович
Народився25 жовтня 1935(1935-10-25)
Бершадський район, Вінницька область, Українська СРР, СРСР
Помер7 травня 2021(2021-05-07) (85 років)
Київ, Україна
ПохованняБерковецьке кладовище
Національністьукраїнець
Діяльністьдержавний службовець
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» орден «Знак Пошани» медаль «Ветеран праці» медаль «За освоєння цілинних земель» медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва» ювілейна медаль «20 років незалежності України»
почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР Заслужений будівельник УРСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Доценко.

Іван Пилипович Доценко (нар. 25 жовтня 1935(19351025), село Велика Киріївка, тепер Бершадського району Вінницької області — 7 травня 2021, місто Київ) — український діяч, міністр Кабінету Міністрів України. Дійсний член Академії будівництва України (1994).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у родині колгоспників. У 1954—1959 р. — студент факультету промислового і цивільного будівництва Київського інженерно-будівельного інституту.

У 1959—1961 р. — будівельний майстер, виконроб будівельного управління Управління справами ЦК КПУ. Член КПРС.

У 1961—1963 р. — інструктор відділу будівництва Київського міського комітету КПУ; інструктор відділу будівництва Київського промислового обласного комітету КПУ.

У 1963—1965 р. — заступник директора з питань будівництва підприємства п/с № 1 «Радар».

У 1965—1969 р. — завідувач відділу будівництва Закарпатського обласного комітету КПУ.

У 1969—1970 р. — головний інженер будівельно-монтажного тресту № 2 Міністерства промислового будівництва Української РСР. У 1970—1975 р. — начальник Головного управління капітального будівництва Міністерства радгоспів Української РСР.

У 1975—1978 р. — директор будівництва музею Леніна у Києві.

У 1978—1991 р. — заступник керуючого Управління справами ЦК КПУ.

У 1991—1992 р. — завідувач відділу будівництва — заступник начальника фінансово-господарського управління Верховної ради України. У лютому — грудні 1992 р. — керівник Служби матеріально-технічного і фінансового забезпечення, у грудні 1992 — вересні 1993 р. — заступник секретаря Адміністрації Президента України[1].

29 вересня 1993 — 21 липня 1994 р. — міністр Кабінету Міністрів України[2][3].

У липні 1994 — лютому 1995 р. — 1-й заступник міністра Кабінету Міністрів України[4][5]. У 1995 році — виконувач обов'язків керуючого справами Національного банку України.

У жовтні 1996—2002 р. — радник голови Конституційного Суду України.

Потім — на пенсії у місті Києві.

Нагороди та відзнаки

[ред. | ред. код]
  • орден Трудового Червоного Прапора (1980)
  • два ордени «Знак Пошани» (1973, 1986)
  • медаль «За освоєння цілинних земель» (1979)
  • медаль «1500-річчя Києва» (1982)
  • медаль «Ветеран праці» (1986)
  • медаль «20 років незалежності України» (2011)
  • Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (1982)
  • знак «Головдержслужба України: За сумлінну працю» (1998)
  • заслужений будівельник Української РСР (1985)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Розпорядження Президента України від 28 грудня 1992 року № 210/92-рп «Про заступника Секретаря Адміністрації Президента України»
  2. ↑ Указ Президента України від 29 вересня 1993 року № 409/93 «Про Міністра Кабінету Міністрів України»
  3. ↑ Указ Президента України від 21 липня 1994 року № 401/94 «Про Міністра Кабінету Міністрів України»
  4. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 1994 року № 500 «Про першого заступника Міністра Кабінету Міністрів України».
  5. ↑ Указ Президента України від 7 лютого 1995 року № 107/95 «Про увільнення І. Доценка з посади першого заступника Міністра Кабінету Міністрів України»

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Хто є хто в Україні. — Київ: видавництво «К.І.С.», 2001
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Доценко_Іван_Пилипович&oldid=32039375