Елізабет Абегг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елізабет Абегг
нім. Elisabeth Abegg
Ім'я при народженнінім. Luise Wilhelmine Elisabeth Abeg[1]
Народилася3 березня 1882(1882-03-03)[2][3][1]
Страсбург, Unterelsaßd, Німецька імперія[2][1]
Померла8 серпня 1974(1974-08-08)[2][3] (92 роки)
Західний Берлін, ФРН
Країна Німеччина
 Німецький Райх
Місце проживанняБерлін
Діяльністьосвітянка, боєць опору, вчителька, вчитель історії
Alma materЛейпцизький університет
Науковий ступіньдокторський ступінь
Знання мовнімецька
ПартіяНімецька демократична партія і Соціал-демократична партія Німеччини
Конфесіяквакерство[3]
Брати, сестриJulie Abeggd
Нагороди
Кавалер ордена За заслуги перед ФРН
Кавалер ордена За заслуги перед ФРН

Луїза Вільгельміна Елізабет Абегг (нім. Luise Wilhelmine Elisabeth Abegg; 3 березня 1882, Страсбург, Німецька імперія — 8 серпня 1974, Західний Берлін, ФРН) — німецький педагог і член німецького Руху Опору. Під час нацистського режиму в Німеччині врятувала близько 80 євреїв.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народилася 3 березня 1882 року в Страсбурзі, в сім'ї юриста, офіцера і письменника Йоганна Фрідріха Абегга (1847—1923) і Марії Кароліни Єлизавети, уродженої Рем. Була двоюрідною сестрою відомого політика Вільгельма Абегга (1876—1951). Закінчила педагогічне училище. У 1912 році однією з перших жінок Німецької імперії поступила в Страсбурзький університет, де вивчала історію, класичну філологію і романістику. У 1916 році в Лейпцизькому університеті захистила дисертацію з історії італійського середньовіччя і отримала ступінь доктора філософських наук. У 1918 році, коли Ельзас увійшов до складу Франції, переїхала в Берлін, де брала участь у повоєнній роботі з надання допомоги, організованій спільнотою квакерів. У 1924 році вступила на роботу вчителькою в Вищий ліцей Луїзи в районі Берлін-Моабіт, одну з перших шкіл для дівчаток в Берліні.

Займалася активною соціальною діяльністю в співтоваристві Берлін-Схід. У цій організації, що займалася наданням соціальної допомоги знедоленим молодим людям, особливо молодим жінкам, проповідував пастор Фрідріх Зігмунд-Шульце. В часи Веймарської республіки вступила в Німецьку партію Німеччини і підтримувала численні контакти з демократично налаштованими співвітчизниками.

У 1933 році виступила проти колег-вчителів і учнів старших класів, які підтримали нацистську пропаганду і дискримінацію євреїв (вчителів і учнів). У 1935 році була класифікована нацистським режимом як «політично ненадійна» через відмову скласти присягу фюреру і переведена на роботу в гімназію Рюккерта в районі Берлін-Шенеберг. З середини 1930-х років була учасницею руху Опору і підтримувала зв'язок з групою Робінзона-Штрассмана. У 1938 році вона була попереджена гестапо про неприпустимість симпатій до позиції німецького богослова Дітріха Бонхеффера. У 1941 році їй довелося залишити викладацьку діяльність. У тому ж році вона офіційно вступила в Товариство друзів і стала квакером.

Надавати активну допомогу євреям Абегг почала після трагедії, що трапилася з її подругою-єврейкою Ганною Гіршберг, яка була депортована в липні 1942 року і загинула в концентраційному таборі Аушвіц через 2 роки. Абегг пропонувала їй допомогу, але та відмовилася через страх порушити припис нацистської влади. Бажання врятувати хоча б окремих людей зміцнили в ній британські радіопередачі, які Абегг прослуховувала в будинку Ріхарда Лінде, батька однієї зі своїх учениць. З них вона дізналася про злочини нацистів на окупованих територіях. Згідно з власними спогадами Абегг, вона і її сестра-інвалід Юлія в трикімнатній квартирі в берлінському районі Темпельгоф, де з ними жила і їх матір, сховали загалом 12 чоловік. У цій квартирі вона продовжувала давати уроки дітям-євреям.

У лютому 1943 року Абегг врятувала від депортації виховательку дитячого садка Лізелотту Перелес і її прийомну дочку Сюзанну Манассе. Щоб забезпечити втечу Їзчака Шверсенца до Швейцарії, вона продала свої ювелірні прикраси. Крім євреїв, Абегг допомагала тим, кого нацисти переслідували з політичних міркувань. Серед них був і Ернст фон Гарнак. Вона знаходила для них житло, їжу, одяг, гроші і підроблені документи. У цьому їй допомагали колишня колега Елізабет Шміц, колишні учениці Лідія Форсстрем і Гільдегард Арнольд-Найс і їх тітка Крістіна Енглер, Берта Беккер, Ріхард Лінде і друзі-квакери. Наприклад, за межами Берліну існували контакти з сім'єю Бунке в Східній Пруссії і швачкою Маргаритою Доббек в Ельзасі. Разом вони врятували близько 80 осіб, більшість з яких вижили. Хоча її діяльність велася на очах у сусідів, деякі з яких були активними нацистами, робота Абегг не була виявлена ​​гестапо.

Після Другої світової війни Абегг жила в Західному Берліні і працювала вчителькою. Вона вступила в Соціал-демократичну партію Німеччини і була активною учасницею квакерського руху в Берліні. У 1947 році Абегг стала однією із засновниць будинку Товариства друзів в Міттельгофі в районі Берлін-Целендорф — інституті, який повинен був внести соціокультурний внесок у демократизацію повоєнної Німеччини. У 1957 році група євреїв, яких Абегг врятувала під час Голокосту, опублікувала про неї книгу під назвою «Світло, що сяє у темряві». Вона померла 8 серпня 1974 року в Західному Берліні.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка в Темпельгофі.
  • 9 листопада 1991 року в районі Темпельгоф в пам'ять про неї була встановлена меморіальна дошка.
  • 20 грудня 2004 року на честь Абегг була названа вулиця в районі Берлін-Моабіт.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • «Політика Мілана в перші десятиліття XIII століття» (1918) — докторська дисертація.

Література

[ред. | ред. код]
  • Bender S., Borut J., Fraenkel D., Gutman Is. Elisabeth Abegg // Lexikon der Gerechten unter den Völkern. Deutsche und Österreicher. — Göttingen: Yad Vashem und Wallstein-Verlag, 2005. — ISBN 978-3-89244-900-3.
  • Bernet C. Elisabeth Abegg // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon. — Nordhausen: Bautz, 2006. — Vol. XXVI. — P. 1—3. — ISBN 3-88309-354-8.
  • Mielke S. Einzigartig — Dozenten, Studierende und Repräsentanten der Deutschen Hochschule für Politik (1920—1933) im Widerstand gegen den Nationalsozialismus. — Berlin: Lukas-Verlag, 2008. — P. 82. — ISBN 978-3-86732-032-0.
  • Pereles L. Die Retterin in der Not // Die unbesungenen Helden. Menschen in Deutschlands dunklen Tagen. — Berlin / Wien: Ullstein Verlag, 1984. — P. 85—93. — ISBN 978-3-548-33040-2.
  • Voigt M. Grüße von «Ferdinand». Elisabeth Abeggs vielfältige Hilfe für Verfolgte // Sie blieben unsichtbar. Zeugnisse aus den Jahren 1941 bis 1945. — Berlin: Museums Blindenwerkstatt Otto Weidt, 2006. — P. 104—116. — ISBN 978-3-926082-27-5.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Elisabeth Abegg. www.yadvashem.org (нім.). Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 15.5.2019.
  • Elisabeth-Abegg-Straße. www.berlin.kauperts.de (нім.). Архів оригіналу за 27 серпня 2018. Процитовано 15.5.2019.
  • Elisabeth Abegg (1882—1974). www.elisabeth-abegg-grundschule.de (нім.). Архів оригіналу за 6 липня 2019. Процитовано 15.5.2019.
  • Elisabeth Abegg (1882—1974). www.gedenkstaette-stille-helden.de (нім.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 15.5.2019.
  • Abegg, Elisabeth. Die Politik Mailands in dem ersten Jahrzehnten des 13. Jahrhunderts. www.portal.dnb.de (нім.). Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 15.5.2019.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в свідоцтво про народження — С. 16.
  2. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #140749411 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б в г The Righteous Among the Nations Database
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елізабет_Абегг&oldid=42282267