Зозуля-дронго філіпінська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зозуля-дронго філіпінська

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Зозулеподібні (Cuculiformes)
Родина: Зозулеві (Cuculidae)
Рід: Зозуля-дронго (Surniculus)
Вид: Зозуля-дронго філіпінська
Surniculus velutinus
Sharpe, 1877
Підвиди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Surniculus velutinus
Віківиди: Surniculus velutinus
EOL: 1064882
ITIS: 705304
МСОП: 22736098

Зозу́ля-дро́нго філіпінська[2] (Surniculus velutinus) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae). Ендемік Філіппін[3].

Довжина птаха становить 23 см. Забарвлення повністю синювато-чорне, блискуче, за винятком білої смуги на нижній стороні крил і білих плям на стегнах і на нижній стороні хвоста. Хвіст відносно довгий, дещо роздвоєний. Дзьоб чорний, тонкий, вигнутий. Виду не притаманний статевий диморфізм. Молоді птахи мають більш тьмяне забарвлення, ніж дорослі птахи. Вокалізація — серія з 8—9 висхідних посвистів, що повторюється.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Виділяють три підвиди:[4]

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Філіпінські зозулі-дронго живуть у кронах і середньому ярусі вологих рівнинних тропічних лісів. Зустрічаються поодинці, на висоті до 2100 м над рівнем моря. Живляться комахами. Статева поведінка малодосліджена, імовірно, філіпінські зозулі-дронго практикують гніздовий паразитизм.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Surniculus velutinus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 28 серпня 2022
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Erritzøe, Johannes; Mann, Clive F.; Brammer, Frederik; Fuller, Richard A. (2012). Cuckoos of the World. Helm Identification Guides. Christopher Helm. ISBN 978-0713660340.
  4. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 28 серпня 2022.