Канурка
Канурка рос. Канурка | ||||
---|---|---|---|---|
46°28′09″ пн. ш. 45°05′53″ сх. д. / 46.46917° пн. ш. 45.09806° сх. д. | ||||
Розташування | ||||
Країна | Росія | |||
Регіон | Яшкульський район | |||
Розташування | на південний схід від селища Чилгір[1] | |||
Геологічні дані | ||||
Тип | штучне озероd | |||
Територіально | Прикаспійська низовина | |||
Розміри | ||||
Площа поверхні | 8,2 км² | |||
Висота | -5,2 м | |||
Глибина середня | 2,1 м | |||
Глибина макс. | 6,3 м | |||
Довжина | 3,1 км | |||
Ширина | 1,6 км | |||
Вода | ||||
Солоність | 2,6‰ г/л | |||
Басейн | ||||
Інше | ||||
|
Канурка (також використовується написання Конурка [2]) - озеро штучного походження на півдні Чилгірського сільського муніципального утворення в Яшкульском районі Калмикії. Озеро Канурка було утворено в 1974 році в природному зниженні місцевості, як накопичувач скидних і дренажних вод Черноземельскої зрошувально-обводнювальних систем. Має рибогосподарське значення.
Загальна фізико-географічна характеристика[ред. | ред. код]
Озеро розташоване в північно-західній частині Прикаспійської низовини, 52 км на північний захід від селища Яшкуль, в безпосередній близькості від селища Чилгір. Зріз води - 5,2 м нижче рівня світового океану.
Озеро має округлу форму, максимальна довжина - 3,1 км, ширина - 1,6 км, площа - до 8,20 км². Мілководне, середня глибина - 2,1 м, максимальна до 6,3 метра. Береги пологі [3].
Гідрологія[ред. | ред. код]
Гідрологічний режим має антропогенний характер. Річний баланс озера позитивний, проте гідрологічний режим нестабільний. Максимальний рівень у водоймі відзначається навесні і восени в період надходження в нього скидних вод, влітку він зменшується в 1,2-1,4 рази.
Гідрохімія[ред. | ред. код]
Гідрохімічні показники знаходяться в межах допустимих норм. Середньосезонна мінералізація води не перевищує 2,6 г / л. Хімічне споживання кисню, як показник вмісту органічних речовин, коливається в межах 12,5-13,8 МГО/л.
Тваринний та рослинний світ[ред. | ред. код]
Водоймище інтенсивно заростає рослинністю, серед якої переважають: Очерет звичайний, Рогіз вузьколистий, Рдесник гребінчастий, Рдесник кучерявий, Кушир.
Провідну роль навесні грають діатомові водорості, з переважанням роду Cyclotella, Navikyla. У літні місяці інтенсивно розвиваються синьо-зелені водорості і зелені, представлені в основному, протококкові. Найбільш численні представники роду Snedesmus. До осені в розвитку фітопланктону відзначається спад. Середньосезонна біомаса фітопланктону - 16,5 г/л. За кількісними показниками фітопланктону і по величині первинної продукції озеро Канурка можна віднести до середньокормових (8,9 г/м3).
Зоопланктон представлений 16 видами родів Rotatoria, Copepoda та Cladocera. Провідною за чисельністю і біомасою була група Copepoda. Динаміка загальної маси зоопланктону протягом сезону представлена у вигляді двухвершинної кривої з максимумами в червні і вересні. Середньосезонна біомаса зоопланктону складає в середньому 1,95 г / м3. За рівнем розвитку зоопланктону - середньокормовий.
Бентос водойми представлений організмами, які належать до семи класів, але переважно організмами двох комплексів: пелофільного і фітофільного. Найбільш багато представлений клас комах. За видовою різноманітністю домінує група хірономіди. Динаміка бентоса характеризується максимальними значеннями чисельності і біомаси навесні, зниженням влітку і збільшенням до осені за рахунок ослаблення преса хижаків, зростання личинок хирономід осінньої генерації. За рівнем розвитку бентосу - средньокормовий (2,4 — 3,9 г/м2).
Іхтиофауна водойми формується стихійно за рахунок Черноземельского зрошувального каналу і включає в даний час 15 видів риб. Домінують: Карась, Короп звичайний, із хижаків - Судак, Окунь, Щука.
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Топографическая карта L-38-XVI. Яшкуль. Архів оригіналу за 16 листопада 2017. Процитовано 12 лютого 2018.
- ↑ Карты Генштаба L-38 (Б) 1:100000. Астраханская область и Калмыкия. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 лютого 2018.
- ↑ Приложение к Том II 2 [Архівовано 2014-11-29 у Wayback Machine.]