Кафедральний собор (Гельсінкі)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кафедральний собор
фін. Nikolainkirkko
фін. Suurkirkko (1917)
фін. Helsingin tuomiokirkko (1959)
швед. Nikolajkyrkan
швед. Storkyrkan (1917)
швед. Helsingfors domkyrka (1959)

60°10′13″ пн. ш. 24°57′07″ сх. д. / 60.17038775002777840° пн. ш. 24.952123830027780116° сх. д. / 60.17038775002777840; 24.952123830027780116Координати: 60°10′13″ пн. ш. 24°57′07″ сх. д. / 60.17038775002777840° пн. ш. 24.952123830027780116° сх. д. / 60.17038775002777840; 24.952123830027780116
Країна  Фінляндія[1][2][…]
Розташування Гельсінкі[1][2][…]
Тип лютеранський соборd (1959)[1]
пам'ятка
церква[2][4] і Орієнтир
Стиль архітектура неокласицизму
Архітектор Карл Людвіг Енгель[1][3][5]
Дата заснування 1851, 1852[6], 1830[5] і 1818[5]
Адреса Unioninkatud і Hallituskatud[7]

Кафедральний собор. Карта розташування: Фінляндія
Кафедральний собор
Кафедральний собор
Кафедральний собор (Фінляндія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Кафедра́льний собо́р Ге́льсінкі (фін. Helsingin tuomiokirkko, швед. Helsingfors domkyrka) — головна церква Гельсінської дієцезії Євангельсько-лютеранської церкви Фінляндії та парафіяльний храм, розташований у середмісті столиці Фінляндії Гельсінкок на Сенатській площі; одна з архітектурних візитівок міста культова споруда вважається головним шедевром Карла Людвіга Енгеля.[8]

Історія[ред. | ред. код]

Будівництво собору здійснювалось за проектом Карла Людвіга Енгеля в 1830—1852 роках, паралельно з будівництвом у Петербурзі Ісаакіївського собору, з яким Гельсінкський має багато спільного, разом з тим архітектурно нагадуючи п'ятибанні давньоруські собори.

Кафедральний собор у перші роки після зведення

До відкриття автор проекту храму не дожив, тому останні штрихи в архітектурний вигляд святині вносили його учні.[9] А у березні 1841 року керівництво зведенням культової споруди довірили німецькому архітектору Ернсту Бернгарду Лорману, який попри критику поставився з належною повагою до задуму автора, водночас зреалізувавши всі необхідні доопрацювання (первинно храм був однобанний, 4-ма невеликими баштами його було доповнено за рекомендацією з Петербурга).[10]

У 1842 році в Гельсінгфорсі урочисто відзначалося двохсотліття Александрівського університету. А оскільки його парадна зала не могла вмістити всіх присутніх (понад 3 000 осіб), то головні урочистості пройшли у ще недобудованому миколаївському храмі.

Урочисте ж відкриття собору і його освячення відбулося 15 лютого 1852 року. Собор названий на честь святого Миколая, небесного заступника моряків і заразом правителя держави (Російська імперія), до складу якої в той час входила Фінляндія, власне царя Миколи I, і дістав назву церква Св. Миколи (фін. Nikolainkirkko).

Після здобуття Фінляндією незалежності (1917) храм називали Сууркірко (фін. Suurkirkko тобто «Велика церква»).

1952 року, в один рік з Олімпіадою в Гельсінкі, відзначався 100-річний ювілей храму.

У 1959 році була утворена Гельсінська дієцезія, після чого храм отримав назву Кафедральний собор Гельсінкі (фін. Helsingin tuomiokirkko).

Щороку 6 грудня, у День незалежності Фінляндії, опівдні у соборі відбувається екуменічна служба участю Президента республіки та членів Державної ради .

Опис[ред. | ред. код]

Статуя св. Петра на соборі
Всередині собору, вид на вівтар (2013)

Як і решта будівель Сенатської площі Гельсінкі, собор витриманий в стилі неокласицизму.[9]

Фронтони культової споруди з чотирьох сторін прикрашають величезні фігури 12 апостолів, відлитих з цинку, які вважаються найбільшою збіркою цинкових скульптур в світі.[9] Ці фігури замовили за ініціативою Лормана німецьким скульпторам Августу Вредову та Герману Шівельбайну.[11]

Центральна баня на високому барабані, що вінчає Кафедральний собор, не розкривається в його інтер'єр, вона ізольована від нього своєю основою — напівсферичним кесонованим куполом, який перекриває середхрестя храму, таким чином створюючи дисбаланс між екстер'єром і конфігурацією внутрішнього простору споруди.[12]

Внутрішнє оздоблення храму є простим і аскетичним. У центрі — вівтар з картиною Т. А. Неффа «Покладання Христа в труну», по кутах встановлені скульптури головних реформаторів церкви М. Лютера, Ф. Меланхтона і М. Агріколи.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г https://www.kyppi.fi/palveluikkuna/rapea/read/asp/r_kohde_det.aspx?KOHDE_ID=200931
  2. а б в archINFORM — 1994.
  3. а б в built heritage register
  4. NLS Geographic Names RegisterNational Land Survey of Finland.
  5. а б в https://hkm.finna.fi/Record/hkm.HKMS000005:00000spo
  6. Buildings in Helsinki
  7. https://kartta.hel.fi/paikkatietohakemisto/pth/?id=278
  8. Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 42 (рос.)
  9. а б в г Кафедральний собор (Гельсінкі) на doroga.in.ua
  10. Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 45 (рос.)
  11. Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 45-46 (рос.)
  12. Курбатов Ю. И. Хельсинки., М.: «Искусство», 1985. — 247 с., вкл. («Города и музеи мира»), С. 47 (рос.)

Джерела та посилання[ред. | ред. код]