Вівтар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вівта́р і ві́втар[1], олта́р і о́лтар[2] (стцерк.-слов. алътарь, олътаръ < лат. alta ara, altare — «високий жертовник»[3]) — первісно місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos), надалі місце для здійснення літургії в християн.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Жертовник

Спочатку вівтарі споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. Вівтарі, як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. Вівтарі в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді вівтарі просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).

У християнстві[ред.ред. код]

У православному і католицькому храмах словом «вівтар» називають різні елементи: у першому — відокремлене від середнього храму приміщення з престолом (відповідає католицькому пресбітерію), у другому — стіл, де здійснюється таїнство євхаристії (відповідає православному престолу).

Православ'я[ред.ред. код]

Вівтар — головна частина християнської церкви східного обряду (православного і греко-католицького храму). У середині вівтаря знаходиться престол — спеціальний стіл, освячений архієреєм для здійснення на ньому літургій. У вівтарі також присутні жертовник (стіл, на якому відбувається проскомидія — готується жертва Євхаристії: хліб і вино), розташовується біля північної стіни у вівтарі ліворуч від горнього місця (простору за престолом), єпископської або священницької кафедри.

Зазвичай у вівтарі праворуч від горнього місця влаштовують ризницю — службове приміщення, де зберігається одяг працівників і предмети та посудини, що застосовуються для ведення служби.

У вівтар дозволяється заходити лише чоловікам і жінкам-черницям.

Католицтво[ред.ред. код]

Словом «вівтар» (англ. , ісп. і порт. altar, лат. і італ. altare, пол. ołtarz) у католицькому обряді називають стіл, де здійснюється таїнство євхаристії (відповідає православному престолу). Являє собою кам'яну основу, на якій лежить плита — менса.

Окрім того, «шафовим вівтарем» (пол. ołtarz szafiasty) також називають вирізблену прикрасу західної (вівтарної) стіни католицького храму.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вівтар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Наголос на першому складі є спадком старослов'янської мови і переважав у старих словниках, див. напр. Іван Огієнко. Український стилістичний словник 1924 р., с. 60.; Етимологічний словник української мови. О. С. Мельничук, 1982. Т.1, с. 389. Наголос на другому складі — це вплив московської редакції церковнослов'янської мови, див. Митрополит Іларіон. Український літературний наголос. — Вінніпег, 1952, с. 45.
  3. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с.

Джерела[ред.ред. код]