Фінляндія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фінляндська Республіка
Suomen tasavalta (фін.)
Republiken Finland (швед.)

Прапор Фінляндії Герб Фінляндії
Прапор Герб
Гімн:
Maamme/Vårt land/Наша земля
(інструментальна версія)
Розташування Фінляндії

Фінляндія на карті Європи

Столиця
(та найбільше місто)
Гельсінкі
60°10′ пн. ш. 24°56′ сх. д. / 60.167° пн. ш. 24.933° сх. д. / 60.167; 24.933
Офіційні мови фінська, шведська
Державний устрій Парламентська республіка
 - Президент Саулі Нійністе
 - Прем'єр-міністр Юркі Катайнен
Незалежність від Росії 
 - Оголошена 6 грудня 1917 
 - Визнана 3 січня 1918 
Площа
 - Загалом 338 145 км² (65)
 - Води (%) 10,0
Населення
 - оцінка 2014 р. 5 457 429[1] (114)
 - перепис 2000 р. 5 180 000
 - Густота 16/км² (201)
ВВП (ПКС) 2009 р., оцінка
 - Повний $179.598 млрд[2] (52)
 - На душу населення 33,556 (12)
ВВП (номінальний) 2009 р., оцінка
 - Повний $238.128 млрд (31)
 - На душу населення $44,491 (12)
ІРЛП  (2013) 0.892 (високий) (12)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Домен інтернету .fi
Телефонний код +358

Фінля́ндія (фін. Suomi, швед. Finland; офіційно Фінля́ндська Респу́бліка) — держава у Північній Європі. Межує зі Швецією на заході, з Норвегією на півночі і Росією на сході. На півдні і на заході береги країни омивають води Балтійського моря і його заток — Фінської та Ботнічної. Столиця і найбільше місто — Гельсінкі. Восьма за площею країна в Європі і найбільша малонаселена країна в Європейському Союзі.

Фінляндія є членом Північної Ради (з 1956 року), Європейського Союзу (з 1995 року) і Шенгенської угоди (з 1996 року).

З кінця XII століття до 1809 року Фінляндія була частиною Швеції, що позначилося на поширеності шведської мови і її офіційному статусі. Потім була включена до складу Російської імперії в якості автономного Великого князівства Фінляндського. Незалежна держава з 6 грудня 1917 року.

У 2010 році країна зайняла 1 місце у списку «Найкращих країн світу» (англ. The world's best countries) за версією журналу Newsweek.[3][4]

Фінляндія займає перше місце у світі за індексом людського капіталу станом на травень 2015 року.[5][6]

Назва[ред.ред. код]

Самі фіни не називають свою країну Фінляндією, для них це слово чуже, і має германське походження. У фінській мові навіть немає звуку «ф». Для них їхня країна — Суомі, а самі вони — суомалайсет (народ Суомі). Історію походження назв Суомі та Фінляндія достеменно не встановлено. Раніше була поширена версія, що Суомі означає «країна боліт». Згідно з новітніми дослідженнями, «Суомі» походить можливо від прабалтійського *zemē, якому завдячують своїм походженням також слово «саами» і назва однієї з провінцій Фінляндії — Гяме. Ще одна гіпотеза вказує, що «суомі» утворилося від слова, яке означало «індоєвропеєць» і яке є спільнокореневим, наприклад, з латинським homo 'людина'.

Символи[ред.ред. код]

Фізико-географічна характеристика[ред.ред. код]

Фізична мапа Фінляндії

Географічне розташування[ред.ред. код]

Країна розташована в Північній Європі. Межує зі Швецією (спільний кордон — 586 км), з Норвегією (729 км), з Російською Федерацією (1313 км). Загальна довжина сухопутного кордону — 2628 км. Берегова лінія — 1126 км.

Чверть території країни розташована за полярним колом — тут сонце не заходить за обрій протягом близько 73 днів, створюючи ефект літніх білих ночей, а взимку протягом 51 дня лишається за обрієм.[7]

Рельєф[ред.ред. код]

На території Фінляндії переважають горбисто-моренні рівнини з виходами скельних порід, озерними улоговинами і піднесеними грядами. На крайньому північному-заході знаходиться східний край Скандинавських гір висотою до 1365 м (г. Галтіатунтурі). Південне і південно-західне узбережжя досить сильно порізане; Аландський архіпелаг простягається майже до берегів Швеції. Північна третина території знаходиться за полярним колом.

Більша частина країни вкрита лісами з невисокими пагорбами, має 187888 озер і 179584 острови. Близько 60 тис. озер займають 8% території країни, утворюючи великі водні системи (Саїмаа та інші). Ріки короткі, багатоводні і порожисті.

Клімат[ред.ред. код]

Національний парк Реповесі в південно-східній Фінляндії.

Основним фактором, що впливає на клімат Фінляндії, є географічне положення країни між 60-ю і 70-ю північними паралелями в прибережній зоні Євразійського континенту. Згідно класифікації Кеппана, Фінляндія знаходиться у зоні з бореальним типом клімату.[7] Клімат всередині країни помірний, перехідний від морського до континентального (на півночі); пом'якшуючий вплив на нього справляють Балтійське море і близькість теплої течії Гольфстрім в Атлантичному океані.

Зими в південній Фінляндії тривалі, морозні, з сильними вітрами і великою кількістю снігу. Зазвичай тривають бизько 100 днів. Середні температури лютого складають від −3°С на південному заході до −14 °С на півночі. У північній частині країни, зокрема, в Лапландії, зими довгі і холодні. Найнижчі температури сягають −45 °C. Літо — відносно тепле, але коротке, середні температури липня від +17 на півдні до +14 на півночі. У найтепліші дні липня температури можуть досягати більше 35 °C.[7] Кількість опадів — від 700 мм на півдні до 400 мм на півночі. У прибережних районах часті тумани (від 35 до 85 днів на рік).

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Фінляндії

Деякі важливі події історії Фінляндії

  • 1155 Перші місіонери прибувають до Фінляндії зі Швеції. Фінляндія стає частиною Шведського королівства.
  • 1809 Фінляндія відходить від Швеції до Росії і стає частково автономним Великим Князівством під владою Російського царя.
  • 1917 6 грудня Фінляндія проголошує свою незалежність від Росії.
  • 1919 Після затвердження нині діючої конституції Фінляндія стає республікою з президентом на чолі держави.
  • 1955 Фінляндія стає членом ООН.
  • 1995 Фінляндія вступає до Європейського Союзу.

Главою держави є президент республіки, який обирається на шість років прямим загальним голосуванням.

Населення[ред.ред. код]

Карта щільності населення Фінляндії.

Чисельність населення станом на кінець 2014 року становила 5 471 753 людей, більшість з яких живе у південних регіонах країни.[8]

У столиці (Гельсінкі) — близько 621 тис. мешканців.

За даними дослідження, проведеного в 2013 році університетом Оулу та Центром навколишнього середовища Фінляндії, 70% фінів проживає в містах або оточуючих міста муніципалітетах, що займають лише 5% території країни.[9]

Великі міста: Еспоо (Есбо) (225 тис. мешканців), Тампере (Таммерфорс) (200 тис.), Вантаа (Ванда) (186 тис.), Турку (Обу) (176,6 тис.), Оулу (Улеоборь) (130 тис.).

Етнічний склад[ред.ред. код]

Фіни — 93,4%, Шведи — 5,7%, Росіяни — 0,4%, Естонці — 0,2%,Цигани — 0,2%, СаамиЛапландії) — 0,1%.

Населення фінських саамів становить 6 500 осіб.

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Фінляндії
Див. також: Фінська мова

Більшість населення Фінляндії (92%) в повсякденному спілкуванні використовують фінську мову. На південному заході країни порівняно більше поширена шведська мова (5,6%), яка, втім, суттєво відрізняється від шведської мови у Швеції. Відтак офіційними є обидві. Іншими мовами розмовляють 2,4% населення (самі- та російськомовна меншості) (2003). Мова саамі (саамська, лапландська) є рідною приблизно для 1 700 осіб саамів.

Під час дослідження, проведеного Євробарометром мов ЄС у 2005 році, 60% дорослого населення країни вказали знання англійської, 38% — шведської мови (41% в 2008), і 17% — знання німецької[10]. За числом людей, які розмовляють англійською Фінляндія посідає п'яте місце після Мальти (89%), Нідерландів (86%), Швеції (85%) і Данія (83%).

Релігія[ред.ред. код]

Релігія у Фінляндії[11]
Рік Єванглелсько-лютеранська церква Православна церква Інші Атеїсти
1900 98.1% 1.7% 0.2% 0.0%
1950 95.0% 1.7% 0.5% 2.8%
1980 90.3% 1.1% 0.7% 7.8%
1990 87.8% 1.1% 0.9% 10.2%
2000 85.1% 1.1% 1.1% 12.7%
2005 83.2% 1.1% 1.2% 14.5%
2010 78.3% 1.1% 1.4% 19.2%
2011 77.3% 1.1% 1.5% 20.1%
2012 76.4% 1.1% 1.4% 21.0%
2013 75.3% 1.1% 1.4% 22.1%
2014 73.9% 1.1% 1.5% 23.5%
Кафедральний собор лютеранської церкви в Гельсінкі.

З 1923 року фінська конституція гарантує свободу віросповідання. Фінська євангельсько-лютеранська церква та Фінляндська православна церква мають статус національних церков. Вони мають особливі привілеї, вірні цих церков платять податки в розмірі 1% або 2% від доходів, з цих коштів церкви фінансують добродійну діяльність. 85% фінів є вірними однієї з церков. 83% належить до євангельської лютеранської церкви, 1,1% — до православної церкви. 50 тисяч фінів — п'ятидесятники; 19 тисяч — свідки Єгови; католиків 8-10 тисяч, переважно із числа вихідців з інших країн; 3 тис. мормонів, 1,5 тисячі — юдеї. Тільки 2% лютеран ходять до церкви щотиждень, і 10% щомісяця.

Політика[ред.ред. код]

Форма державного правління — республіка. Глава держави — Президент, який обирається шляхом прямих і таємних виборів усіма громадянами країни, які мають право голосу, строком на 6 років. Законодавча влада здійснюється однопалатним парламентом, що складається з 200 депутатів, які обираються прямим і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва строком на 4 роки. Виконавча влада здійснюється президентом і урядом. Член ООН з 1955 року, у 1995 приєдналася до ЄС.

Нинішнім президентом країни є Саулі Нійністе, який зайняв цю посаду 1 березня 2012 року.

Посаду прем'єр-міністра з 14 червня 2014 займає Олександр Стубб — член партії Національна коаліція.

Членство у міжнародних організаціях — ООН, СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, МФЧХіЧП, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.

Економіка[ред.ред. код]

Зростання реального ВВП, 2002-2012.

Фінляндія — високорозвинена індустріально-аграрна країна. Провідні галузі промисловості: металургійна, машинобудівна (суднобудівна, електронне обладнання та ін.), целюлозно-паперова, деревообробна, чорна та кольорова металургія, хімічна, текстильна, швейна, харчова промисловість. Основні природні багатства країни — ліс (бл. 65% всієї тер.) і руди металів (мідні, цинкові, нікелеві та інш.). Розвинені всі види сучасного транспорту. Порти: Гельсінкі, Турку, Коккола, Котка, Ловііса, Оулу, Порі, Раума, Уусікаупункі, Варкаус, Порвоо. Паромне сполучення з Швецією, Естонією, Польщею, Німеччиною. Високорозвинений мобільний зв'язок. Корпорація «Нокіа», заснована у Фінляндії, є найбільшим світовим виробником мобільних телефонів. Фінляндія веде перед також у розвитку системи Інтернет.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — $ 144,6 млрд. Темп зростання ВВП — 4,7%. ВВП на душу населення — $ 28075. Прямі іноземні інвестиції — $ 8,2 млрд. Імпорт — $ 37,5 млрд (г.ч. Німеччина — 15,2%; Швеція — 11,7%; США — 8,2%; Великобританія — 7,3%; Росія — 6,6%; Японія — 5,7%). Експорт — $ 48,4 млрд (г.ч. Німеччина — 11,8%; Швеція — 9,4%; Великобританія — 9,2%; США — 7,3%; Росія — 6%; Франція — 5,1%).

Економіка Фінляндії базується на приватному підприємництві, але уряд контролює низку галузей економіки і навіть монопольно володіє деякими з них. Після Другої світової війни Фінляндія була переважно аграрно-індустріальною країною, в якій були розвинуті лісівництво та гірнича промисловість. Упродовж перших післявоєнних десятиліть економіка була переорієнтована зі сфери виробництва на сферу послуг. Країна стала своєрідним торговельним мостом між країнами Західної Європи і СРСР. На початку 1990-х років економіка Фінляндії пережила сильну кризу, викликану розпадом Радянського Союзу і втратою великого замовника. А з середини 1990-х років почався плавний економічний підйом: Фінляндія стала працювати на ринки західних країн.

У період 1980–1989 ВВП в середньому збільшувався на 3,1% на рік. Потім почалося скорочення: у 1991 ВВП зменшився на 6%, у 1992 — на 4%, у 1993 — на 3%. З 1994 по 1997 реальне зростання ВВП відповідно становило 4,5%, 5,1%, 3,6% і 6,0%. У 1998 році ВВП Фінляндії становив 123502 млн дол. США, а в 1999 році — 126130. На кінець 2001 року реальний ВВП Фінляндії у порівнянні з роками підйому цього показника істотно скоротився.

Збройні сили[ред.ред. код]

Сили оборони Фінляндії складаються з кадрових професійних службовців (в основному офіцери і технічний персонал), а також призовників. Чисельність — 34 700 військовиків. Військовий бюджет складає близько 2 млрд євро, що становить 1,4-1,6% ВВП.

Головнокомандувачем силами оборони Фінляндії є генерал Ярмо Ліндберг1 серпня 2014 року).[12]

Фінляндія є єдиною країною Євросоюзу на кордоні з Росією, яка не входить до НАТО.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]


У 2010 році у Фінляндії було створено шість Регіональних державних адміністративних відомств, кожне з яких відповідає за певний великий регіон — «ляні» (lääni — губернія, край), один з них — Аландські острови, має автономний статус.

Великі регіони складаються з однієї чи кількох менших областей (фін. maakunta, швед. landskap), яких загалом налічується тепер 19. Області поділяються на 72 райони (фін. seutukunta, швед. ekonomisk region), а райони — на 342 громади (фін. kunta, швед. kommun).

Культура[ред.ред. код]

Мікаель Аґрікола, засновник фінської писемності.

Культура Фінляндії увібрала в себе як спадщину тих язичницьких часів, коли шанувалися «духи природи» і «сили землі», так і виникли пізніше християнські звичаї і свята. Завдяки своєму географічному розташуванню та історичним особливостям, культура Фінляндії піддавалася впливу сусідніх балтійських, германських і слов'янських народів. Великий вплив на неї справило також те, що Фінляндія входила до складу спочатку Швеції, а потім Росії.

Література[ред.ред. код]

Серед найвідоміших діячів літератури Фінляндії можна відзначити творця літературної фінської мови Мікаеля Аґрікола, дослідника карело-фінського епосу «Калевала» Еліаса Леннрота та одного з основоположників художньої літератури на фінській мові Алексіса Ківі.

Серед письменників XX століття виділяються автор романів про сільське життя, єдиний фінський лауреат Нобелівської премії з літератури Франс Силланпяя, автор перекладеного на безліч мов роману «Сінуха, єгиптянин» Міка Валтарі, а також всесвітньо відома дитяча письменниця Туве Янссон.

Музика[ред.ред. код]

Ян Сібеліус (1865–1957), значна постать в історії класичної музики.
Докладніше: Фінська музика

Найдавнішній шар фінської музики представлений пастушими награваннями, епічними піснями — «рунами», та обрядовим фольклором. Середньовічна музика Фінляндії знаходилась під впливом католицьких піснеспівів. В період підйому національної самосвідомості у XIX столітті у Фінляндії виникає національна композиторська школа, найвизначнішим представником якої став Ян Сібеліус, ім'я якого, зокрема, носить Гельсінська консерваторія та конкурс скрипалів.

Особливий вплив на фінську музику справили традиційні карельські мелодії і лірика, які черпали своє натхнення з епосу «Калевала».

В популярній фінській музиці кінця XX століття важливе місце займають напрямки року та важкої музики, характерною стала перемога гурту Lordi на Євробаченні 2006.

Кінематограф[ред.ред. код]

Найвідомішими кінорежисерами є Акі Каурісмякі, Моріц Стіллер, Спеде Пасанен та Ренні Харлін.

У 2014 році короткометражний фільм «Pitääkö mun kaikki hoitaa?»(fi) фінського режисера Селми Вілхунен був номінований на премію Оскар.[13]

Архітектура[ред.ред. код]

Головний будинок фінського парламенту в Гельсінкі

Зразки фінської народної архітектури представлені вже в давньому епосі «Калевала». Самобутній архітектурний розвиток Фінляндії поновився у ХХ столітті. Це явище пов'язано з іменами Алвара Аалто та Вяйне Аалтонена.

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Найдавнішими пам'ятками фінського образотворчого мистецтва є розписи середньовічних кам'яних і дерев'яних церков. Найвідомішімі церковними живописцями того часу були Хенрікус Піктор та Мікаель Топеліус. XVIII століття був ознаменований появою нового жанру, який згодом став основним для цього періоду, — портретний жанр, майстром якого став Ісаак Ваклін (1720–1758). Становлення Жанровою живопису припадає на рубіж XVIII і XIX століть. І найвидатнішим художником того часу став Александер Лауреус (1783–1823).

У 1846 році було засновано Товариство художників Фінляндії, що сприяло піднесенню живопису країни на новий рівень. Художники звертаються до національної тематики, зокрема Роберт Вільгельм Екман використовував у своїх творах сюжет із «Калевали». Його послідовниками стали Альберт Едельфельт, Акселі Галлен-Каллела — живописець і графік, Ееро Ярнефельт — портретист і художник побутового жанру, Пекка Галонен майстер ліричного пейзажу. У XX столітті фінські художники представляли такі напрямки, як символізм (Магнус Енкель та Гуго Сімберг), сюрреалізм, з 1960-х років — неореалізм, з 1970-х — абстрактний живопис, а з 1980-х — постмодерн.

Свята[ред.ред. код]

Докладніше: Свята Фінляндії

Такі свята є у Фінляндії вихідними днями.

Зв'язки з Україною[ред.ред. код]

Регулярні контакти України з Фінляндією формуються з IX століття — з утворенням стабільного торгового шляху «Із варяг у греки», який поєднав Київську державу із торговими факторіями вікінгів на території фінських племен. Князь Володимир проводив активну політику у фіно-балтійських країнах, князь Ярослав Мудрий заснував в Естонії фортецю Юр'їв (Тарту), вістря якої було спрямовано на опанування водами Фінської затоки.

У XIX столітті Україна і Фінляндія входять до складу Російської імперії, в цей період найтісніші зв'язки з фінами мали українські літератори, військові, що жили в Петербурзі XIX ст. У 1917 році на території Фінляндії почали діяти українські військові комітети, у Гельсінкі проведено низку демонстрацій під синьо-жовтими прапорами. У часи М. Хрущова СРСР стимулював українсько-фінські культурні взаємини. Так, 1954 Фінляндію відвідав український поет Павло Тичина, а 1975 Володимир Зубицький здобув у Гельсінкі «Кубок світу» конкурсу баяністів.

30 грудня 1991 року Фінляндія офіційно визнала незалежність України. У сучасній Фінляндії діє Товариство Українців у Фінляндії м. Турку. У вищих навчальних закладах Фінляндії сформувалася група вчених-україністів (зокрема, в Йоенсуу).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. VÄESTÖTIETOJÄRJESTELMÄ – REKISTERITILANNE – 31.03.2014 (Finnish). Population Register Centre. Процитовано 14 April 2014. 
  2. Finland. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-04-21. 
  3. Finland: World Audit Democracy Profile. WorldAudit.org. Архів оригіналу за 30 October 2013. 
  4. Tertiary education graduation rates—Education: Key Tables from OECD. OECD iLibrary. 14 June 2010. doi:10.1787/20755120-table1. Процитовано 6 March 2011. 
  5. Human Capital Report 2015. World Economic Forum (англ). Процитовано 23 червня 2015. 
  6. Finland at the top of WEF's Human Capital Index. Yle (англ). 15 травня 2015. Процитовано 23 червня 2015. 
  7. а б в Finland's climate (англ). Фінський метеорологічний інститут. Процитовано 16 квітня 2015. 
  8. Finland in Figures: Population (Finnish). Population Register Centre. 27 March 2014. Процитовано 1 April 2014. 
  9. 70 % финнов проживает на 5 % территории страны // Сайт телерадіокомпанії Yleisradio Oy. Перевірено 16 квітня 2015.(рос.)
  10. http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_237.en.pdf
  11. Statistics Finland — Population
  12. Новый командующий Оборонительными силами вступает в должность // Сайт телерадиокомпании Yleisradio Oy. Служба новостей Yle. — 1 августа 2014.(рос.)
  13. Финский короткометражный фильм был выдвинут на соискание премии Оскар] // Сайт телерадіокомпанії Yleisradio Oy. Перевірено 16 квітня 2015.(рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Flag of Finland.svg Це незавершена стаття про Фінляндію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


Норвегія Норвегія
Швеція Швеція
Ботнічна затока
Compass Rose nolabels.svg Росія Росія
Балтійське море Фінська затока Росія Росія