Конрад Офержинський
 | ||||||||||||||
 | ||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Конрад Офержинський | |||||||||||||
| Народження | 10 січня 1909 | |||||||||||||
| Познань, Провінція Позен, Королівство Пруссія | ||||||||||||||
| Смерть | квітень 1940 | |||||||||||||
| Харків, УРСР | ||||||||||||||
| Громадянство |  Польща
| |||||||||||||
| Позиція | півзахисник | |||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||
| «Острув» (Острув-Велькопольський)
| ||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||
Конрад Офержинський (пол. Konrad Ofierzyński; нар. 10 січня 1909, Познань, Провінція Позен, Королівство Пруссія — пом. квітень 1940, Харків, УРСР) — лейтенант піхоти Війська Польського, футболіст.
Сином Юзефа та Марії, уродженої Ксенжик. Після закінчення гімназії в Оструві-Великопольському в 1929 році склав середній іспит перед Державною екзаменаційною комісією шкільної окружної ради в Познані. У 1930 році пройшов курс у піхотному запасному юнкерському загоні № 7а. Призначений у званні молодшого лейтенанта запасу зі стажем 1 січня 1934 року і 693-ю посадою в офіцерському корпусі піхоти. У 1936 році закінчив Познаньську школу економіки.
Працював начальником поштового відділення в Оборниках. Свою професіональну роботу поєднував із захопленням спортом. На юнацькому рівні виступав за «Венецію» (Острув-Великопольський), потім грав у клубі ОКС та в Островії, і, зрештою, у 1932–1939 роках у «Варті» з Познані. У кольорах останнього з вище вказаних клубів провів вісім сезонів у Першій лізі. Займався тенісом, волейболом і баскетболом.
Як офіцер запасу (мобілізований до центру резерву 25-ї стрілецької дивізії) воював у вересневій кампанії. Після нападу СРСР на Польщу потрапив у радянський полон, перевезений до табору в Старобільську. Навесні 1940 року убитий органами НКВС у Харкові.
5 жовтня 2007 року міністр національної оборони Александер Щиґло присвоїв йому звання поручника посмертно[2]. Про присвоєння звання було оголошено 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам’ятаємо Катинь – вшануймо пам’ять Героїв».
- Jerzy Ciesielski, Zuzanna Gajowniczek, Grażyna Przytulska, Wanda Krystyna Roman, Zdzisław Sawicki, Robert Szczerkowski, Wanda Szumińska: Charków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.]. Jędrzej Tucholski (red.). Warszawa: Oficyna Wydawnicza RYTM, 2003. ISBN 83-916663-5-2.
- Andrzej Gowarzewski: MISTRZOSTWA POLSKI. LUDZIE (1918-1939). 100 lat prawdziwej historii (1), Wydawnictwo GiA, Katowice 2017, str. 142
- Ryszard Rybka, Kamil Stepan: Awanse oficerskie w Wojsku Polskim 1935-1939. Wyd. 2 poszerzone. Warszawa: Wydawnictwo Tetragon Sp. z o.o., 2021. ISBN 978-83-66687-09-7.
- Bogdan Tuszyński, Przerwany bieg. Sportowcy z Kozielska, Ostaszkowa i Starobielska, Editions Spotkania, Warszawa 1993, s. 122