Старобільськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Старобільськ
Starobilsk gerb.png Flag of Starobilsk.png
Герб Старобільська Прапор Старобільська
Будівля Катерининської жіночої гімназії (поч. ХХ ст.), Старобільського державного учительського інституту (1940–1954), Старобільського факультету ЛНУ ім. Тараса Шевченка
Будівля Катерининської жіночої гімназії (поч. ХХ ст.), Старобільського державного учительського інституту (1940–1954), Старобільського факультету ЛНУ ім. Тараса Шевченка
Старобільськ
Розташування міста Старобільськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район Старобільська міська рада
Код КОАТУУ 4425110100
Засноване 1686
Статус міста з 1 травня 1797 року
Населення 18816 (01.12.2010)[1]
Площа 13,32 км²
Густота населення 1 652 осіб/км²
Поштові індекси 92700
Телефонний код +380-6461
Координати 49°16′39″ пн. ш. 38°55′27″ сх. д. / 49.27750° пн. ш. 38.92417° сх. д. / 49.27750; 38.92417Координати: 49°16′39″ пн. ш. 38°55′27″ сх. д. / 49.27750° пн. ш. 38.92417° сх. д. / 49.27750; 38.92417
Висота над рівнем моря 63 м
Водойма Айдар
Міста-побратими Люблін
Відстань
Найближча залізнична станція Старобільськ
До обл./респ. центру
 - фізична 85 км
 - залізницею 113 км
 - автошляхами 94 км
До Києва
 - фізична 600 км
Міська влада
Адреса 92700, вул. Комунарів, 36

Commons-logo.svg Старобільськ у Вікісховищі

Старобі́льськ (до 1933 року — Старобільське[2]) — місто у Слобідській Україні, районний центр Луганської області. Розташований на півдні Середньоруської височини, на лівому березі річки Айдар.

Засновано на території Острогозького полку Слобідської України.

Гідрографія[ред.ред. код]

Місто розташоване переважно на лівому березі річки Айдар у яку впадає права притока Біла.

Історія[ред.ред. код]

Карта Старобільська 1877 року.
Старобільськ у 1907 році
Старобільськ в 1911 році
Жіночий монастир «Всіх скорботних радостей»

Доба козаччини[ред.ред. код]

Слобода Більська заснована 1686 українськими козаками на території Острогозького Слобідського полку. Згодом її перейменували в повітове місто Старобільске[3]. Із 1730-х селище називається Стара Біла. 1797 перейменоване на Старобільське, повітовий центр Слобідсько-Української, з 1834 — Харківської губернії. Статус міста має з 1938 року.

1802 Старобільське відійшло до Воронезької губернії, а від 1824 року — знову до Харківської. Населення міста Старобільське, за даними загального перепису 1897 року становило 13 123 осіб. До Старобільського примикають слободи Піщане, Заєрчанівська (Заєрок).

Епоха УНР та комуністична присутність[ред.ред. код]

У 1918 році Старобільське стало ареною боїв між військами Директорії УНР та Донських козаків отамана Краснова:

(рос.) …А на границе с Украиной молодые казаки, только что обученные в Персиановке, под Новочеркасском, призванные под знамёна, дрались с петлюровцами. Почти половина заново сколоченного 12-го Донского казачьего полка легла под Старобельском, завоёвывая области лишний кус украинской территории. (М. Шолохов, «Тихий Дон»)

У 19181921 і 19291930 роках Старобільське було центром повстанського руху на півночі Луганщини.

Друга світова війна[ред.ред. код]

У 19391940 роках біля міста існував табір для польських полонених, майже 4000 поляків були замордовані у квітні і травні 1940 року російськими спецслужбами в Харкові, поховані в П'ятихатках. 48 поляків померли в таборі й були поховані на старому міському цвинтарі.

Торгівля Склярова у Старобільську в 1912 році.

Старобільськ був столицею Радянської України протягом декількох днів під час війни. Також це перше місто в Україні, відбите Червоною армією у країн Осі.[4]

До звільнення України від СССР[ред.ред. код]

На 1975 рік в місті мешкало 22 700 осіб.

Російсько-українська війна 2014[ред.ред. код]

Барикади біля старобільського райвідділу міліції

2 жовтня 2014 року у Старобільську відбулася панахида за загиблими бійцями 80-ї аеромобільної бригади. Голова Луганської ОДА Геннадій Москаль попросив на колінах у загиблих пробачення від української влади:

«Простіть нас, що з вами сьогодні нема ваших матерів, ваших батьків, ваших дітей, ваших сестер. Простіть нас за те, що державні інституції не змогли закупити реактиви, щоб зробити аналіз ДНК і встановити кожну особу. Це наша провина, і думаю, прийде час, і ті, хто припустився цієї помилки, будуть покарані, і батьки нарешті зможуть забрати своїх синів і поховати у себе на батьківщині».

Бійці 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар» 5 вересня потрапили у засідку між селищем Металіст і містом Щастя. Упізнані тіла загиблих відправили додому; 28 неідентифікованих тіл військових поховали у Старобільську[5].

У вересні 2014, на прохання академічного товариства, до Старобільська евакуювали Луганський національний університет імені Шевченка.

28 грудня в місті невідомі особи влаштували теракт — на вулиці Урицького в сміттєвому контейнері спрацював вибуховий пристрій, у той час поруч знаходилися 53-річний військовослужбовець та місцевий мешканець, обидвох поранило[6].

24 серпня 2015 року на Меморіалі Слави Старобільська врочисто відкрито пам'ятний знак воїнам, поляглим за Незалежність Українии[7].

Усна історія[ред.ред. код]

Довкола міста існують чимало легенд. Одна з них говорить, що поблизу Старобільського сховані награбовані скарби Махна, який тривалий час перебував у місті. Саме в Старобільському 2 жовтня 1920 року ним укладено воєнно-політичну угоду з командуванням Червоної Армії про спільну боротьбу проти Врангеля. Місто згадується у творі І. Ільфа і Є. Петрова «12 стільців».

Господарство[ред.ред. код]

Автовокзал

Заводи: ремонтно-механічний, плодоконсервний, продтоварів; меблева, швейна фабрики; хлібозавод, елеватор, молокозавод, завод залізобетонних виробів. Районне об'єднання «Сільгосптехніка».

Мости[ред.ред. код]

Освіта і культура[ред.ред. код]

Будинок культури ім. Т. Шевченка на центральній площі Старобільська
Стара забудова в центрі міста
Стара забудова в центрі міста

Мережа бібліотек міста[ред.ред. код]

Сьогодні Старобільська РЦБС складається з 26 бібліотек (1 бібліотечний пункт), 3 міських — Центральна районна бібліотека, Районна дитяча бібліотека, Дитячо-юнацька бібліотека, 23 сільських філії.

1912 році в Старобільському окрузі працювали 3 сільськогосподарські бібліотеки.

Освітні заклади Старобільська[ред.ред. код]

  • Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка (евакуйований до Старобільська у вересні 2014 з окупованого Луганська);
  • Сільськогосподарський технікум;
  • Медучилище;
  • 2 професійно-технічних училища;
  • 5 загальноосвітніх шкіл;
  • Дві музичні школи;
  • Спортивна школа (ДЮСШ);
  • Шахово-шашковий клуб «64*100» (на третьому поверсі Будинку культури), засновано Протасовим Валентином Івановичем.

У місті є краєзнавчий музей.

Старобільськ в літературі[ред.ред. код]

Старобільськ в творчості Ільфа і Петрова[ред.ред. код]

Публіцисти, журналісти а також низка літературознавців, істориків і краєзнавців відзначають вплив Старобільська на творчість радянських письменників-сатириків Іллі Ільфа і Євгена Петрова[8]. Зокрема Старобільськ вважається прообразом вигаданого міста Старгорода, згадуваного в романі «Дванадцять стільців» — місця, де починалася дія роману[9]. У свою чергу, діяльність письменників вплинула на культурно-історичний вигляд сучасного Старобільська.

Пам'ятник Остапу Бендеру.
«Може тобі ще дати ключ від квартири де гроші лежать?»

У 1923 році (за іншою інформацією восени 1926) кореспонденти московської газети «Гудок» Ільф і Петров були відряджені в повітове місто Старобільськ для збору матеріалів за завданням газети[10]. В публіцистиці та журналістських матеріалах описується безліч збігів і подібностей подій, що відбувалися з Ільфом і Петровим в процесі цього відрядження, з подіями та явищами, згодом описаними сатириками в романах «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Роботу над цими творами сатирики розпочали незабаром після старобільського відрядження.

У 2008 році до 80-річчя написання твору «Дванадцять стільців» в Старобільському парку біля будівлі ЛНУ, що знаходиться з боку села Чмирівка Старобільського району, був поставлений пам'ятник за сюжетом роману. Його ідея належала колективу Луганського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Українська дослідниця Наталя Журмій зазначає, що причиною його створення стала версія, що дія в романі починається в нинішньому Старобільську. Про появу Остапа Бендера в Старгороді в тексті роману повідомляється: «О пів на дванадцяту з північного заходу, з боку села Чмаровки, в Старгород увійшов молодий чоловік років двадцяти восьми. За ним біг безпритульний. „Дядя! — весело кричав він,  — Дай десять копійок!“». Біля Старобільська дійсно існує передмістя зі схожою назвою, яке зараз називається Чмирівка (у 1920-х роках — Чмаровка). Саме воно вважається прообразом згаданої в романі Чмаровки[10].

На розі центральної площі міста, перед аркою двоповерхової будівлі, де до революції була в підвалі двірницька і на балконі якого обідали Ільф і Петров, у 2011 році був відкритий пам'ятник Кісі Вороб'янінову в стилі наївного мистецтва[10].

Спорт[ред.ред. код]

Старобільська траса «Південна»
Велосипеди у Старобільську

У Старобільську регулярно відбуваються етапи чемпіонату України з автомобільного кросу на автокросовій трасі «Південна». Чемпіонами України з автомобільного кросу свого часу ставали вихованці місцевого автоклубу:

Видатні особистості[ред.ред. код]

Пам'ятник Нестору Івановичу на центральній площі Старобільська

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Старобільська РДА. Основні показники соціально-економічного розвитку Старобільського району станом на 01.01.2010
  2. Детальніше: Харківський правопис, Назва Луганська
  3. Кругляк Ю. М. Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. — К.: Наукова думка, 1978.
  4. (рос.) Евгений Андрющенко Как был взят Старобельск // Літературна газета № 18 (6273).
  5. Москаль став на коліна перед загиблими силовиками
  6. В результаті вибуху біля міського парку Старобільська поранено дві людини
  7. Пам'ятний знак воїнам загиблим за Незалежність України відкрили на Луганщині
  8. Ванда Сура. Сатирическое наследие И. Ильфа и Е. Петрова вчера и сегодня // Studia wschodniosłowiańskie. — 2012. — Т. 12. — С. 133 — 154. — ISSN 1642–557X.
  9. Андрій Крикунов. Украина великого комбинатора. К 85-летию первого политтехнолога // 2000. — 12.12.2013.
  10. а б в Н. Журмій. Маргіналізація соціокультурних процесів в контексті трансформації міської скульптури (на прикладі пам’ятників персонажам творів І. Ільфа та Є. Петрова) // Культура і сучасність. — 2011. — Т. Вип. 1.

Література[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
  2. (рос.) Ковтун В. В., Степаненко А. В.Города Украины. Справочник. — Київ, «Вища школа», 1990, — 279 с. ISBN 5-11-002087-6
  3. (рос.) Географическое описание нашего Отечества Российской империи. Малороссия. Знаменательные населенные местности под редакцией В. М. Семёнова. Том VII. Санкт Петербург. 1899.

Посилання[ред.ред. код]