Критичний дискурс-аналіз
Крити́чний ди́скурс-ана́ліз (англ. Critical discourse analysis) — підрід дискурс-аналізу, розроблений Норманом Фейрклафом, згідно з яким дискурс — лише один з безлічі аспектів будь-якої соціальної практики. Для критичного дискурс-аналізу основною сферою інтересу є дослідження змін дискурсу, які відбуваються завдяки інтертекстуальності — механізму, за допомогою якого окремий текст притягує елементи й дискурси інших текстів. Комбінація елементів різних дискурсів веде до зміни певного дискурсу і, отже, до зміни соціокультурного світу.[1]
Критичний дискурс-аналіз є критичним в тому сенсі, що він спрямований на виявлення ролі дискурсивної практики в підтриманні соціального устрою, включно з соціальними відносинами при нерівному розподілі влади. Мета критичного дискурс-аналізу — сприяти соціальним змінам і водночас більш рівномірному розподілу влади в комунікативних процесах і суспільстві в цілому.[1]
Джерела і впливи[ред. | ред. код]
Основними представниками критичного дискурс-аналізу (КДА) є Норман Ферклаф (часто вважається засновником КДА), Рут Водак, Теун ван Дейк.
Напрямом-попередником критичного дискурс-аналізу була критична лінгвістика, яку розробляла у 1970-х група науковців з Університету Східної Англії на чолі з Роджером Фовлером[2]. Згодом терміни "критична лінгвістика" та "критичний дискурс-аналіз" стали вживатися як взаємозамінні.[3]
Важливим впливом була також школа системної функціональної лінгвістики, яку започаткував Майкл Галлідей. Інші джерела КДА — класична риторика, лінгвістика тексту, соціолінгвістика, прикладна лінгвістика та прагматика.[3]
Критичний дискурс-аналіз запозичив низку концепцій із суспільних наук, зокрема з теорій влади та ідеології. Важливими для КДА є ідеї таких дослідників, як Мішель Фуко (порядки дискурсу, зв’язок знання і влади), Антоніо Ґрамші (гегемонія), Луї Альтюссер (ідеологічні державні апарати, інтерпеляція), Ентоні Ґідденс (теорія структурації), П’єр Бурдьє (ідеї праці «Мова й символічна влада»), Юрґен Габермас (праця «Теорія комунікативної дії»).[4]
Методологія[ред. | ред. код]
Критичний дискурс-аналіз не позиціонує себе як цілісна теорія чи методологічний підхід; це радше критична перспектива чи дослідницька програма, що може поєднуватися з іншими підходами у низці дисциплін, пов’язаних із лінгвістикою та суспільними науками.[3]
Критичний дискурс-аналіз ґрунтується на аналізі очевидних та неочевидних структурних відносин домінування, дискримінації, влади та контролю через їхні вияви у мові. На відміну від інших підходів дискурс-аналізу та лінгвістики тексту, критичний дискурс-аналіз зосереджується не лише на дослідженні письмових чи усних текстів, а й аналізує соціальні процеси та структури, яку продукують ці тексти.[3]
Серед дослідницьких об’єктів КДА — політичний дискурс, ідеологія, расизм, економічний дискурс, дискурс реклами та медіа, гендер, інституційний (зокрема освітній) дискурс.[2]
В інтерпретації Нормана Феркло КДА має три основні характеристики: реляційність (фокус не на індивідах чи об'єктах, а на суспільних зв'язках), діалектичність та міждисциплінарність.[5]
За Рут Водак, для КДА ключовими є чотири концепти: критика, влада, історія, ідеологія.
- Критика: критична настанова означає певну дистанцію щодо даних, розгляд даних у соціальному контексті, чітке означення відповідної політичної позиції та фокус на саморефлексії дослідника.
- Влада: мова не є впливовою сама по собі, але стає такою через її використання особами, наділеними владою. Мовні форми, синтаксичні та концептуальні метафори тощо є засобами вираження влади й маніпуляції нею.
- Ідеологія: ідеологія забезпечує обіг символічних форм у суспільстві та є інструментом встановлення й підтримання нерівних силових співвідношень. Завданням дослідника є демістифікація дискурсів через вияв ідеологій, що стоять за ними.
- Історія: ідеології та дискурсивні практики розвиваються в часі та в безпосередньому зв’язку з процесами у відповідних суспільствах.[6]
Основні тези й поняття критичного дискурс-аналізу:
- мова як соціальна практика
- зв’язок між мовою і владою
- визвольна програма й залученість до обговорення соціальних проблем
- зв’язок тексту і контексту
- саморефлексивність (чітко окреслена позиція щодо апріорних припущень та ціннісних систем, з позицій яких дослідник розглядає досліджувані об’єкти)
- інтердискурсивність та інтертекстуальність
- деконструкція [7]
Декларуючи виразну орієнтацію на соціальну критику та зміни, критичний дискурс-аналіз не є ідеологічно нейтральним. Зазвичай він базується на лівих політичних поглядах і спрямований на критику неоліберального капіталістичного ладу (особливо у версії КДА, яку запропонував Н. Ферклауф).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Филлипс, Л. Д. (2008). Дискурс-анализ. Теория и метод. Харків: Гуманитарный центр. с. 26-27.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка) - ↑ а б Fowler, Roger (1979). Language and control (англ.). London: Routledge & K. Paul. ISBN 0-7100-0288-2. OCLC 5885534.
- ↑ а б в г Wodak, Ruth; Meyer, Michael (2001). Methods of Critical Discourse Analysis (англ.). London - Thousand Oaks - New Delhi: SAGE Publications. с. 1-13. ISBN 0 7619 6153 4.
- ↑ Blommaert, Jan. (2005). Discourse : a critical introduction (англ.). Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 21—38. ISBN 0-511-08209-6. OCLC 60746365.
- ↑ Fairclough, Norman (2010). Critical discourse analysis : the critical study of language (англ.) (вид. 2nd ed). Harlow, England: Longman. с. 1—22. ISBN 978-1-4058-5822-9. OCLC 465367388.
- ↑ Wodak, Ruth (2007). Pragmatics and Critical Discourse Analysis: A Cross-Disciplinary Inquiry (англ.). Amsterdam: John Benjamins Publishing Company. с. 203—225. doi:10.1075/z.184.711wod. ISBN 978-90-272-1210-8. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 13 грудня 2020.
{{cite book}}: Вказано більш, ніж один|at=та|pages=(довідка) - ↑ Litosseliti, Lia (2010). Research methods in linguistics (англ.). London: Continuum. с. 126—129. ISBN 978-0-8264-8992-0. OCLC 317928339.