Ле Дрю
|
Ле Дрю або Шпиль Дрю фр. Les Drus або фр. Aiguille du Dru | ||||
 | ||||
|
45°55′58″ пн. ш. 6°57′23″ сх. д. / 45.932777777805775° пн. ш. 6.9563888889166776° сх. д.Координати: 45°55′58″ пн. ш. 6°57′23″ сх. д. / 45.932777777805775° пн. ш. 6.9563888889166776° сх. д. | ||||
| Країна | Франція | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон | Верхня Савоя | |||
| Система | Грайські Альпи | |||
| Тип | граніт | |||
| Висота | 3754 м.н.м.[1] | |||
| Висота відносна | 155 м | |||
| Перше сходження | 12 вересня 1878 Клінтоном Томасом Дентом, Джеймсом Волкером Хартлі, Александером Бургенером та К.Мауером | |||
| Маршрут | AD | |||
  Ле Дрю або Шпиль Дрю Ле Дрю або Шпиль Дрю (Альпи) | ||||
 | ||||
 Ле Дрю у Вікісховищі | ||||
Ле Дрю (фр. Les Drus) або Шпиль Дрю (фр. Aiguille du Dru) — гора у масиві Монблан, Французькі Альпи. Вона розташована на схід від селища Ле Праз у долині Шамоні.
Гора має дві вершини:
- Гран-Дрю (3 754 м.н.м.) та
- Пті-Дрю (3 733 м.н.м.).
Ці дві вершини розміщені на західному кряжі гори Зелений шпиль (фр. Aiguille Verte, 4 122 м.н.м.) та поєднані між собою сідловиною Бреш дю Дрю (3 697 м.н.м.).
Північна стіна Пті-Дрю вважається однією з шести великих північних стін Альп.
Сходження[ред. | ред. код]
Перше сходження на Гран-Дрю здійснили британські альпіністи Клінтон Томас Дент і Джеймс Волкер Гартлі з гірськими гідами Александером Бургенером та К.Мауером; вони піднялися південно-східною стіною 12 вересня 1878 року[2]. Пті-Дрю була підкорена наступного року, 29 серпня 1879 Дж. Е. Шарле-Стратоном, П.Пайо та Ф.Фолліньє південною стіною та південно-західним кряжем.
1889 року на обидва шпилі Дрю було здійснено перше сходження від Пті-Дрю до Гран-Дрю двома командами. Одна команда складалася з Кетрін Річардсон та гідів Еміля Рея та Жаан-Баптіста Біща, а друга з панів Неша та Вільямса з гідами Франсуа Сімоном, Фредеріком Пайо та Едуаром Купеліно[3].
Перший траверс через дві вершини Ле Дрю був здійснений Е.Фонтеном та Дж. Раванелем 23 серпня 1901 року, а перший зимовий — Арманом Шарле та Каміль Девуассу 25 лютого 1938 року.
Північна стіна[ред. | ред. код]
Північна стіна Пті-Дрю висотою падіння бл. 700 метрів вважається однією з шести великих північних стін Альп. Перший підйом по північній стіні здійснили П'єр Аллен та Р.Лайнінгер 1 серпня 1935 р. Перше зимове сходження — 1964 року Жорж Пайо, Івон Масіно, Жерар Девуассу. А перше одиночне сходження — 1955 року Вальтер Бонатті.
Значущі підйоми:
- 1982 — Томас Бубендорфер піднявся по північній стіні Гран-Жораса та по північній стані Пті-Дрю — обидва підйоми одиночні, без страхування та за час менший ніж 7 годин[4];
- 1993 року Елісон Харгрейв стала першою жінкою, які піднялася всіма шістьма великими північними стінами сама в межах одного року, а її загальний час підйомів склав менше 24 годин[5];
- 2008 року Роджер Шелі піднявся шістьма великими північними стінами протягом 45 днів (цей час довго вважався мінімальним для підйому на всі шість стін)[6]
Західна та південно-західна стіни[ред. | ред. код]
На цих скельних стінах висотою 1000 метрів відбуваються серйозні каменепади — у 1950 р.[7], 1997 р.[8] 2003 р.,[8], 2005 р.[9] та 2011 р.[10], які сильно вплинули на структуру гори та знищили ряд маршрутів підйому. Шрами від них добре видно з долини Шамоні.
На час першого підйому по північній стіні П'єр Аллен вважав, що по західній стіні піднятися неможливо; але команда з А.Дагорі, Гвідо Маньоне, Люсьєна Берардіні та пана Лайна успішно її подолала в результаті серії спроб 5 липня та 17–19 липня 1952 року, хоча і з великою кількістю спеціальних засобів.
17–22 серпня 1955 року італійський скелелаз Вальтер Бонатті піднявся складним одиночним маршрутом по південно-західному стовпу Пті-Дрю (стовп Бонатті); цей маршрут, як і багато інших по західній стіні, внаслідок каменепадів в первісному стані більше не існує.
Через сім років, 24–26 липня 1962 року, Гері Геммінг та Роял Робінс піднялися «Американським прямим підйомом», більш прямими маршрутом вгору, ніж маршрут 1952 р. А 10–13 серпня 1965 року Роял Робінс, цього разу у компанії Джона Хартліна піднявся маршрутом «Американський прямий підйом»[11][12]. Цей маршрут був знищений каменепадом 2005 року[10].
Статуя на вершині[ред. | ред. код]
4 вересня 1913 року команда скелелазів під керівництвом Каміль Сімон та Робертса Шарле-Стратона зробила спробу підняти порожню всередині металеву статую Діви Марії Лурдської на вершину. Статуя майже метрової висоти та вагою 13 кг, зроблена з алюмінію, була вимушено залишена на кам'яному уступі на висоті 3 000 м.н.м. через погану погоду, і лише 18 вересня 1919 року її таки підняла на вершину команда з Аргентьєра: Альфред, Артур, Каміль, Жозеф та Жюль-Фелісьян Раванель з сільським священиком абатом Алексісом Куттіном[13]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Aiguille du Dru, France. Peakbagger.com[d], (англ.). Процитовано 14 березня 2015.
- ↑ Clinton Thomas Dent, 'The History of an Ascent of the Aiguille du Dru', Alpine Journal, Vol. IX, репринт як 'The First Ascent of the Dru'
- ↑ Alpine Journal, 1888–89, vol. 14, 511—512
- ↑ сайт Томаса Бубендорфера. Архів оригіналу за 22 грудня 2007. Процитовано 9 травня 2016.
- ↑ Alison Hargreave: A Hard Day's Summer: Six Classic North Faces Solo, London 1995 та Біографія Елісон Харгрейв [Архівовано 3 лютого 2008 у Wayback Machine.], findarticles.com про Харгрейв [Архівовано 2 лютого 2008 у Wayback Machine.].
- ↑ Повідомлення на www.bergsteiger.de. Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 9 травня 2016.
- ↑ Ravanel, Ludovic; Philip Deline (2008). La face ouest des Drus (massif du Mont-Blanc) : évolution de l’instabilité d’une paroi rocheuse dans la haute montagne alpine depuis la fin du petit âge glaciaire. Géomorphologie: relief, processus, environnement. № 4. с. 261—272. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 4 листопада 2011.
- ↑ а б Victor Saunders, «Flight from the Hornli» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], alpinejournal.org.uk.
- ↑ Lindsay Griffin, «West face of the Dru re-climbed» [Архівовано 12 травня 2016 у Wayback Machine.], alpinist.com.
- ↑ а б Jack Geldard, «Major Rockfall on Les Dru, Chamonix Valley» [Архівовано 12 травня 2016 у Wayback Machine.], ukclimbing.com.
- ↑ Harlin, John (1966). Petit Dru, West Face Direttissima (PDF). American Alpine Journal. Т. 1966. New York City, New York, USA: The American Alpine Club. с. 81—89. ISSN 0065-6925.[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ «Petit Dru, West Face Direttissima», supertopo.com.
- ↑ http://www.alpinisme.com/FR/histoire-alpinisme/les-drus/index.php?fic=p7 [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] Звіт про встановлення статуї(фр.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Ле Дрю на SummitPost [Архівовано 11 травня 2008 у Wayback Machine.]
|
