Літтл Мілтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літтл Мілтон
Зображення
Літтл Мілтон під час виступу у Франції, 1982
Літтл Мілтон під час виступу у Франції, 1982
Основна інформація
Повне ім'яДжеймс Мілтон Кемпбелл-молодший
Дата народження7 вересня 1934(1934-09-07)
Місце народженняІнвернесс, Санфлауер, Міссісіпі, США
Дата смерті4 серпня 2005(2005-08-04) (70 років)
Місце смертіМемфіс, Теннессі, США[1]
Причина смертіінсульт
ПохованняПалмd
Роки активності1950-ті—2000-ні
ГромадянствоСША
Професіямузикант, співак
Інструментивокал, гітара
Жанриблюз, ритм-енд-блюз
ЛейблиBobbin, Checker, Chess, Meteor, Stax, Sun
НагородиЗала слави блюзу (1988); В.К. Генді (1988)
littlemilton.com
CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мілтон.

Літтл Мі́лтон (англ. Little Milton), справжнє ім'я Джеймс Мі́лтон Ке́мпбелл-молодший (англ. James Milton Campbell Jr.; 7 вересня 1934, Інвернесс, Міссісіпі — 4 серпня 2005, Мемфіс, Теннессі) — американський блюзовий і ритм-енд-блюзовий співак і гітарист, відомий хітами «Grits Ain't Groceries», «Walking the Back Streets and Crying» і «We're Gonna Make It». 1988 року ім'я музиканта занесено до Зали слави блюзу[2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 7 вересня 1934 (за іншими даними 1933) року на плантації Дункана в окрузі Санфлауер неподалік Інвернесса, штат Міссісіпі в родині Джеймса Мілтона Кемпбелла і Перл Тардін. Коли був дитиною, його мати переїхала до Мадженти (округ Вашингтон)[3], що розташовувалась між Стоунвіллем і Грінвіллем. Його батько Біг Мілтон, фермер, був місцевим блюзовим музикантом. Назбиравши грошей на сільськогосподарській роботі, у віці 12 років замовив свою першу гітару у Волтера Філдса.

Почав професійно грати у комбо Едді Кусіка. На початку 1950-х навчався в Грінвіллі у місцевих музикантів: піаніста Віллі Лава, губного гармоніста Сонні Боя Вільямсона ІІ, і особливо у гітариста Джо Віллі Вілкінса. Також вивчав записи Т-Боуна Вокера. Як акомпаніатор Лава, дебютував у студії у 1951 році на лейблі Tumpet. У цей період сформував власний гурт, який виступав на радіостанції WGVM в Гренвіллі.

Айк Тернер познайомив Кембелла з Семом Філліпсом, власником лейблу Sun в Мемфісі, на якому почав записуватися як соліст (і як сайдмен для Х'юстона Бойнса) у 1953—54 роках. У 1956 році записав сесію для Meteor в Мемфісі. Пасинок Віллі Лава Олівер Сейн акомпанував на сесії для Meteor і продовжив з ним працювати, коли переїхав з Грінвілла до Сент-Луїса у 1955 році і почав записуватися на Bobbin у 1958 році. «I'm a Lonely Man» Мілтона став першим випуском на невеликому лейблі; в результаті сингл був проданий 60 000 тиражом. На Bobbin працював також як A&R-менеджер (саме він привів на лейбл Альберта Кінга) і акомпаніатор у сесіях Сейна (включаючи гурт Earthworms), Леона Пітерсона і Фонтелли Басс.

Мілтон під час концерту в клубі «Jubilee Jam» в Джексоні, Міссісіпі

У 1961 році почав записуватися на дочірньому лейблі Chess, Checker Records в Чикаго. На початку 1962 року його пісня «So Mean to Me» посіла 14-е місце в ритм-енд-блюзовому чарті журналу Billboard. Це був перший із сімнадцяти синглів Мілтона на Checker, що потрапили до чартів, включаючи хіт 1965 року «We're Gonna Make It», який посів 1-е місце. Серед інших успішних пісень були «Who's Cheating Who?», «Grits Ain't Groceries», «If Walls Could Talk», «Baby I Love You» і «Feel So Bad». У 1967 році переїхав до Чикаго. У 1969 році залишив Checker, який припинив існування через смерть Леонарда Чесса. У 1970 році взяв участь в сесії госпелу з гуртом Harold Smith Majestic Singers.

З 1971 року по 1975 рік записувався на мемфіському лейблі Stax, де записав сім хітів, які потрапили до чартів, а також знявся у кінофільмі «Wattstax» 1972 року. З 1976 року по 1983 рік записувався на Glades, MCA, Mier, Golden Ear та Isabel, а також акомпанував Джекі Росс і Біг Войс Одому. З 1984 року записувався виключно на лейблі Malaco в Джексоні, Міссісіпі, на якому було випущено п'ятнадцять альбомів Мілтона, включаючи Cheatin' Habit. Також акомпанував Арті Вайту та племіннику Чарльзу Вілсону на лейблі Ichiban. Разом з дружиною Пет володів Camil Productions і Trice Publishing. Переїхав в Лас-Вегас, однак не продав своє помешкання в Мемфісі, щоб бути ближчим до місцевих соул- та блюзових кіл, де продовжував давати концерти[3]. Загалом за всю музичну кар'єру 29 синглів і 17 альбомів Мілтона потрапили в чарти журналу «Billboard»[3].

27 липня 2005 року у нього стався серцевий напад, від якого він і помер 4 серпня в Мемфісі у віці 70 років[3]. Похований на кладовищі Палм в Гендерсоні, Невада.

Визнання і пам'ять

[ред. | ред. код]
Вказівник «Міссісіпської стежки блюзу» в Інвернессі, присвячений місцю народження Літтла Мілтона

У 1988 році ім'я музиканта занесено до Зали слави блюзу[2]. В Інвернессі, у рідному місті музиканта, був посмертно встановлений знак «Міссісіпської стежки блюзу»[3].

Дискографія

[ред. | ред. код]

Альбоми

[ред. | ред. код]

Сингли

[ред. | ред. код]
  • «Beggin' My Baby»/«Somebody Told Me» (Sun, 1953)
  • «If You Love Me»/«Alone and Blue» (Sun, 1954)
  • «Lookin' for My Baby»/«Homesick for My Baby» (Sun, 1955)
  • «I Need Somebody»/«So Mean to Me» (Checker, 1961)
  • «Lonely No More»/«Saving My Love for You» (Checker, 1961)
  • «Blues In The Night»/«Blind Man» (Checker, 1964)
  • «We're Gonna Make It»/«Can't Hold Back The Tears» (Checker, 1965)
  • «Feel So Bad»/«Please, Please, Please» (Checker, 1966)

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #134773713 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Jim O’Neal (10 листопада 2016). Little Milton (англ.). The Blues Foundation. Процитовано 25 листопада 2023.
  3. ↑ а б в г д Little Milton - Inverness (англ.). Mississippi Blues Trail. Процитовано 27 листопада 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Літтл_Мілтон&oldid=41197690