Нассауська династія
Нассауська династія — впливовий графський, а потім князівський рід німецького походження (Священна Римська імперія). Свій початок бере від графа Лауренбурга Дудо (приблизно 1060–1123 рр.). Одна з гілок роду — Оранська династія — здавна правила Нідерландами.
В ХІХ-ХХ ст. династія Нассау також правила Люксембургом, а до 1866 року — Герцогством Нассау.
Історія[ред. | ред. код]
В 1159 році нащадки графа Дудо Лауренбургського перенесли резиденцію в замок Нассау. З тих пір починається історія графства Нассау. В 1255 році графство розпалось на дві частни, з яких південною (лівий берег Лани) володів Вальрама І, засновник Вальрамської лінії Нассауської династії (старшої), а північною (правий берег Лани) — Оттон, засновник Оттонівської лінії (молодшої).
Із старшої лінії (Вальрамської) походили графи (до 1688 року) і князі (до 1816 року) Нассау-Вейльбургські, які прийняли в 1816 році титул герцогів Нассау. Молодші гілки цієї лінії правили в Саарбрюккені (в 1429—1799 рр.) і в Узінгені (в 1659—1816 рр.). З молодшої, Оттонівської лінії походили графи Нассау-Ділленбургзькі і Нассау-Хадамарські. Ділленбургзька гілка, шляхом шлюбного союзу, в 1531 році приєднала до своїх володінь Оранське князівство, після чого стала називатись Орансько-Нассауською (досі править Нідерландами). З цієї династії походить Вільгельм І Оранський, який був обраний статгаудером нідерландським, і Вільгельм III Оранський, король англійський. Крім принців Оранських, до Оттонівської лінії належали також князі Зігенські і Діцькі. Після смерті Вільгельма ІІІ титул принца Оранського і головування в Оттонівській лінії, по його заповіту, відійшов до князя Нассау-Діцького, попри протести зі сторони інших родичів, в першу чергу Гогенцоллернів.
В кінці XVIII століття зв'язок Вальрамської і Оттонівської ліній поновився: вони уклали контракт про дотримання салічних законів з ціллю збереження територіальних володінь династії Нассау у випадку згасання тієї чи іншої династичної лінії. До пунктів цього контракту довелося вдаватися щонайменше двічі. В 1806 році представник Оранської династії, Вільгельм VI, втратив всі свої володіння в Німеччині, які перейшли до старшої, Вальрамської лінії, а Вільгельм став в 1815 році першим королем нідерландським і великим герцогом Люксембургу, під іменем Віллема І. В 1890 році, зі смертю його внука Віллема ІІІ, згасло чоловіче покоління Оттонівської лінії, нідерладський трон перейшов до дочки покійного короля — Вільгельміни, а люксембургзький — до Адольфа, останнього герцога Нассау.
Резиденції[ред. | ред. код]
- Замок в м. Нассау;
- Замок в м. Діц;
- Замок в Хадамарі;
- Резиденція в Саарбрюкені;
- Резиденція в м. Вайльбург;
- Замок в Зігені.
Джерела[ред. | ред. код]
- Nassau-info.de [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.]
- F. W. Th. Schliephake , Geschichte der Grafen von Nassau: von den ältesten Zeiten bis auf die Gegenwart, auf der Grundlage urkundlicher Quellenforschung, 1867, Band 1 [Архівовано 30 квітня 2014 у Wayback Machine.] Band 2 [Архівовано 30 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Słownik dynastii Europy. Poznań 1999
- Pierre Even, Dynastie Luxemburg-Nassau. Von den Grafen zu Nassau zu den Großherzögen von Luxemburg. Luxemburg, 2000
- Johann Heinrich Hennes, Geschichte der Grafen von Nassau: Bis zum Jahr 1255, Band 1, 1842
|
