Попов Андрій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Попов Андрій Олексійович
Ім'я при народженніПопов Андрей Алексеевич
Народився12 квітня 1918(1918-04-12)
Кострома, РРФСР
Помер10 червня 1983(1983-06-10) (65 років)
Москва, РРФСР
ПохованняВведенське кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР
Діяльністьактор, режисер
Alma materQ4525110?
ЗакладМосковський художній театр
Роки діяльностіз 1940
IMDbID 0691324
Нагороди та премії
орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора
народний артист СРСР народний артист РРФСР заслужений артист РРФСР Сталінська премія

Зовнішні зображення
Андрій Попов у фільмі "Приборкання норовливої" (1961)

Попов Андрій Олексійович (12 квітня 1918, Кострома, РРФСР — 10 червня 1983, Москва, РРФСР) — радянський російський актор театру і кіно, театральний режисер, викладач. Лауреат Сталінської премії (1950). Заслужений артист РРФСР (1954). Народний артист РРФСР (1959). Народний артист СРСР (1965). Професор (1973). Кавлер орденів Трудового Червоного Прапора (1967) і Жовтневої Революції (1978).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї театрального режисера Олексія Дмитровича Попова. Підлітком дебютував у кінематографі в 1930 році в картині свого батька «Велика неприємність» (учень).

Закінчив студію при Центральному Театрі Радянської Армії (1939).

З 1940 року — актор, а з 1963 року — головний режисер Центрального театру Радянської Армії.

З 1974 року — актор Московського художнього академічного театру (МХАТ). 

У 19761979 рр. — одночасно головний режисер Московського драматичного театру імені К. С. Станіславського.

Зіграв понад п'ятдесят ролей в кіно і фільмах-спектаклях.

Брав участь у записі радіовистав, працював на дубляжі кінофільмів, озвучуванні мультфільму «Пригоди Чичикова. Ноздрьов» (1974).

З 1968 року викладав у Державному інституті театрального мистецтва, з 1973 року — професор.

Пішов з життя 10 червня 1983, похований на Введенському кладовищі в Москві.

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Акторські роботи:

Грав в українській стрічці «Остання справа комісара Берлаха» (1971, Фриц Эменбергер).

Джерела

[ред. | ред. код]