Скотомогильник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Обережно, скотомогильник!

Скотомогильник[1] або худобомогильник[2] — місце для довготривалого поховання трупів сільськогосподарських та домашніх тварин, що загинули від епізоотії (або забитих для запобігання її розповсюдженню). Особливий статус охорони та обліку мають поховання з сибірською виразкою.

В деяких країнах поховання трупів тварин у землю заборонено, їх утилізацію та знищення здійснюють на ветеринарно-санітарних заводах шляхом переробки в м'ясо-кісткове борошно або знищуються (спалюванням або похованням), залежно від висновку ветеринарного спеціаліста і відповідно до нормативних документів.

На топографічних картах місця скотомогильників вказуються спеціальними умовними знаками.[3]

Нормативи будівництва скотомогильника

[ред. | ред. код]

За санітарними вимогами скотомогильник повинен бути розташований на відстані не менше 1000 метрів від житлових, тваринницьких (у тому числі і птахівницьких) будівель, скотопрогінних трактів, проїжджих доріг, річок, ставків та інших водойм.

Площа під будівництво не менше 600 м², на сухому піднесеному місці не ближче 1 км від інших будівель, водойм та населених пунктів, обноситься глухим парканом заввишки не менше 2 м. З внутрішньої сторони паркану виривають рів завглибшки 1,4 м та шириною 1,5 м, з вийнятого ґрунту роблять вал, через рів перекидають міст. Глибина ґрунтових вод на ділянці має бути не менше 2 м. На території скотомогильника будують одну або кілька біотермічних ям — спеціальних споруд (розмір 3,0: 3,0 м; глибина 9-10 м) для знезараження біологічних відходів. Стіни ями зводять з червоної цегли або інших волого- та термостійких матеріалів, виводять вище рівня землі на 40 см і штукатурять бетонним розчином. На дно укладають шар щебеню та завалюють бетоном. Перекриття — двошарові, між шарами закладають утеплювач, в центрі залишають отвір, що щільно закривається кришкою. З ями виводять витяжну трубу, над ямою будують навіс. При розкладанні біологічного субстрату через 20 днів створюється температура 65-70 ° C, що забезпечує загибель патогенних мікроорганізмів[4]. Повторне використання біотермічної ями дозволяється через 2 роки після останнього закидання та за умови відсутності збудників сибірки у наявних залишках.

Місце для скотомогильника вибирається за вимогами нормативних документів та узгоджується з органами місцевої адміністрації за поданням організації державної ветеринарної служби, узгодженим з центром санітарно-епідеміологічного нагляду[5].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Скотомогильник // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. а б Про затвердження Правил облаштування і утримання діючих (існуючих) худобомогильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). 2008. Процитовано 12 листопада 2022. Худобомогильник - місце для захоронення трупів тварин.
  3. Суботський В.П., Соколова В.В. Топографічне і землевпорядне креслення: навчальний посібник. — Київ : Аграрна освіта, 2010. — С. 155. — 1000 прим. — ISBN 978-966-7906-68-9.
  4. БИОЛОГИЧЕСКИЕ ОТХОДЫ • Большая российская энциклопедия - электронная версия. bigenc.ru. Архів оригіналу за 16 липня 2019. Процитовано 16 липня 2019.
  5. 5. Размещение и строительство скотомогильников (рос.). StudFiles. Процитовано 29 серпня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Ветеринарный энциклопедический словарь: В 2-х томах / Гл. ред. акад. К. И. Скрябин; Сост. и ред. А. Я. Шапиро. — М. : Гос. изд-во сельскохоз. лит-ры, 1950—1951.