Щебінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щебінь.
Підсипання щебеню під залізничне полотно.
Так званий «кубовидний щебінь», лещадність якого становить близько 10-15 %.

Щебі́нь[1], розм. груз[2], діал. шу́тер[3] (від нім. Schotter, Schutter)[4] — неорганічний зернистий сипучий матеріал із зернами крупністю понад 5 мм, який одержується шляхом дроблення гірських порід, гравію і валунів, — а також попутньо добутих розкривних і вмісних порід або некондиційних відходів гірських підприємств по переробці руд (чорних, кольорових і рідкісних металів металургійної промисловості) і неметалічних копалин інших галузей промисловості й наступного розсіву продуктів дроблення.

Загальний опис[ред. | ред. код]

Під терміном «щебінь» розуміють:

  • Пухка великоуламкова (псефітова) гірська порода, що складається з майже необкатаних гострокутних зерен твердих порід розміром 10-100 мм. За переважною крупністю уламків виділяють крупний щебінь (70-150 мм), середній (20-70 мм) і дрібний (5-20 мм).
  • Продукт механічного дроблення природних кам'яних матеріалів з частинками звичайно гострокутної форми розміром від (3-5)-150 мм. Технологічний процес включає дроблення і подальше розсівання або розсівання без дроблення гірських порід, металургійних шлаків тощо. При цьому виділяють такі класи крупності щебеню (мм): 3(5)-10, 10-20, 20-40, 40-70 та понад 70 мм (на вимогу споживачів).

Щебінь у вигляді однієї або суміші двох суміжних фракцій — фракціонований, у вигляді суміші більше двох суміжних фракцій — рядовий. За формою зерен розрізняють лещатий і кубовидний щебінь. Більше цінується кубовидний щебінь, застосування якого підвищує якість покриття доріг. В Україні кубовидний щебінь отримують на Клесівському комбінаті нерудних копалин (Рівненщина) на спеціальних двороторних дробарках ударної дії конструкції А. Сінозацького.

Різновиди та властивості[ред. | ред. код]

Щебінь за походженням гірських порід ділитися на три основні групи:

  • Вулканічні (первинні);
  • Осадові (вторинні);
  • Метаморфічні (видозмінені).

За морозостійкістю щебінь поділяється на 7 марок (від Мрз-15 до Мрз-300). Регламентується вміст пиловидних і глинистих частинок від 1 % для щебеню з вивержених і метаморфічних порід і до 2-3 % з осадових порід. При цьому вміст глини в грудках не повинен перевищувати 0,25 %. Щебінь характеризується маркою за міцністю, що визначається в залежності від його призначення. Вміст зерен слабких порід з межею міцності при стисненні до 20 МПа повинен бути не більше за 5 % в щебені марок 1000—1400, 10 % в щебені марок 400—800 і до 15 % в щебені марок 200 і 300.

Виробництво та застосування[ред. | ред. код]

Загальна технологія виробництва щебеню включає видобуток сировини звичайно із застосуванням буропідривних робіт в кар'єрі, транспортування від кар'єру до бункерів дробильно-сортувальних заводів, дроблення (від двох до чотирьох стадій), декілька стадій грохочення і, при необхідності, видалення надмірної кількості пилоподібних і глинистих частинок, промивку на грохотах або в спеціальних апаратах, зневоднення і складування. Природний і штучний щебінь використовується в будівництві, а також як наповнювач бетону, складова покриття автомобільних доріг, для баластування залізничних колій тощо.

Сировина та її видобування в Україні[ред. | ред. код]

Сировиною для виробництва щебеню з природного каменю для будівельних і дорожних робіт є скельні гірські породи з об'ємною вагою 1,8-2,8 г/см3.

Родовища різноманітних гірських порід, які використовують для виробництва бутового каменю і щебеню, відомі в усіх геоструктурних регіонах України. В основному їх розвідані запаси представлені виверженими і метаморфічними породами: гранітами, гранодіоритами, андезитами, габро, кристалічними сланцями, кварцитами та ін. На початку ХХІ ст. Державним балансом України враховано 708 родовищ будівельного каменю, з яких близько 390 розробляється. Найбільші підприємства по виробництву щебеню в Україні — Запорізький кар'єр, Клесівський кар'єр нерудних копалин «Технобуд» («Лафарж Щебінь»).

Для виробництва щебеню і буту застосовуються переважно магматичні і метаморфічні гірські породи і в менших кількостях вулканічні і осадочні.

Найбільш якісною сировиною для виробництва щебеню є граніти. Вони містять порівняно невелику кількість темно-кольорових мінералів, які легко вивільняються при дробленні і сортировці, характеризуються високою міцністю, морозостійкістю, крихкі, тому при дробленні легко подрібнюються і дають невелику кількість відходів, стійкі до вивітрювання. Найбільш міцними і морозостійкими є дрібнозернисті, лейкократові різновидності гранітів.

Мігматити і гнейси характеризуються більш низькими якісними показниками, в зв'язку з наявністю в них субпаралельної орієнтировки темно-кольорових мінералів, що приводить до збільшення відходів і зменшення виходу щебеню.

Амфіболіти відзначаються широким розвитком в них процесів заміщення мінералів, що знижує їх якість.

Інтрузивні і ультраметаморфічні породи основного складу кварцу не містять і характеризуються дрібнозернистою структурою, великою наявністю темнокольорових мінералів, при дробленні проявляють пружність, по дробленню вони гірші гранітів, при цьому в них низький вихід дрібної фракції щебеню і більше відходів, морозостійкість їх нижче, вони менш стійкі до вивітрювання.

Шкідливі домішки[ред. | ред. код]

До шкідливих домішок сировини на щебінь відносять включення піриту, марказиту, піротину і інших сульфідів; гіпсу, ангідриту і інших сульфатів; магнетиту, гематиту, гетиту і інших окислів і гідроокисів заліза; опалу, халцедону, кременю, вулканічних стекол; слюд і гідрослюд; цементів; хлоритів; галіту, сильвіну і інших галогенних сполук; сірки, азбесту, апатиту, фосфориту, нефеліну, графіту, вугілля, горючих сланців. У сировині для баластного каменю, крім цих, шкідливими є струмопровідні домішки.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Щебінь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Груз // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Шутер // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.

Література[ред. | ред. код]