Переробка відходів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міжнародний символ вторинної переробки — стрічка Мебіуса.

Переро́бка (обро́блення, переро́блення) відхо́дів (також: вторинна переробка, рециклінг (від англ. recycling), рециклювання й утилізація відходів) — здійснення будь-яких технологічних операцій, пов'язаних зі зміною фізичних, хімічних або біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення. Повторне використання або повернення в обіг відходів виробництва чи сміття.

Загальний опис[ред.ред. код]

Найпоширеніша вторинна, третинна, інші переробки різними масштабами таких матеріалів, як скло, папір, алюміній, асфальт, залізо, тканини та різних видів пластику. Також спрадавна використовують в сільському господарстві органічні господарські та побутові відходи.

Методи переробки відходів залежать від вмісту відходів і включають спалення, поховання у відведених місцях, скидання в море. Органічні відходи після переробки можна використовувати як добриво. Ядерні й токсичні відходи звичайно піддають похованню або топлять у морі, що однак далеко не цілком знімає небезпеку зараження. Промислові відходи, які затоплює, наприклад, Англія в Північному морі, становлять 550 тис. тонн попелу з теплових станцій. В Ірландському морі затоплюють 80 тонн урану на рік і 300 млн галонів побутових відходів щодня. У 1988 80 тис. тонн відходів було завезено у Великобританію на переробку.

Найперспективнішим шляхом подолання негативного впливу відходів на навколишнє середовище є перехід від полігонного захоронення до промислової переробки.[1]

В Україні деякі види відходів успішно перероблюють малі підприємства. Ліцензування цього виду діяльності не передбачається.[2]

Значення вторинної переробки відходів[ред.ред. код]

По-перше, ресурси багатьох матеріалів на Землі обмежені та не можуть бути заповнені в терміни, порівнянні з часом існування людської цивілізації.

По-друге, потрапивши в навколишнє середовище, матеріали зазвичай стають забруднювачами.

По-третє, відходи та вироби, що закінчили свій життєвий цикл, часто (але не завжди) є дешевшим джерелом багатьох речовин і матеріалів, ніж природні джерела.

Історія вторинної переробки[ред.ред. код]

В СРСР[ред.ред. код]

В СРСР утилізації надавалося велике значення. Було розроблено уніфіковані пляшки для молока, пива, горілки, вина й інших безалкогольних напоїв, по всій країні існували пункти збору склотари. Для збору макулатури та брухту залучалися школярі та члени піонерської організації. Було налагоджено жорсткий облік дорогоцінних металів, які застосовуються в промисловості, зокрема в електроніці.

Вторинну сировину заготовляли чотири главки:

  • «Головвторсировина» (Міністерство легкої промисловості) — збір вторсировини в містах і робочих селищах;
  • «Центросоюз» — сільські місцевості;
  • «Главвторчормет» (Міністерство чорної металургії) — промислові підприємства, радгоспи й МТС;
  • «Главвторколірмет» (Міністерство кольорової металургії) — промислові підприємства, радгоспи й МТС.[3]

В Україні[ред.ред. код]

В Україні, де обсяг накопичених відходів сягає 15-20 млрд. м3, з них можна видобувати золото, срібло, платину, ванадій, титан, ртуть, цинк та ін.

Нові економічні відносини та демонополізація сфери послуг зумовили структурні зміни на підприємствах санітарного очищення, в результаті яких створено підприємства різних форм власності, конкурентна діяльність яких не завжди підкріплена нормативно-правовою базою.

Щоб вирішити весь комплекс питань, пов'язаних з небезпечними відходами, Мінприроди розробило проект «Програми переробки небезпечних відходів». Програмою визначена стратегія й основні напрями у сфері переробки токсичних відходів. Проблема розглядається на трьох рівнях — загальнодержавному, регіональному, місцевому (об'єктному).

У напрямі обмеження створення токсичних відходів основні заходи повинні базуватися на вдосконаленні технологічних циклів підприємств, що діють. У напрямі зменшення накопичень, знешкодження і видалення відходів операції повинні здійснюватися в спеціально відведених місцях або об'єктах із створенням відповідних полігонів, оснащених типовими модульними комплексами.

До складу полігонів входять:

  • завод по знешкодженню й утилізації;
  • майданчик поховання;
  • гараж спецтранспорту.

Капітальні вкладення в українську технологію складають до 100 доларів на одну тонну на рік, із значним зниженням капіталовкладень при розміщенні нового енерготехнологічного комплексу на території ТЕЦ, що діє. Планується розробка проектів комплексів для низки міст України з подальшою реалізацією спочатку пілотних установок, а потім і самих комплексів.

Технології вторинної переробки[ред.ред. код]

Безліч різних відходів може бути використано вдруге. Для кожного типу сировини є відповідна технологія переробки.

Для розділення відходів на різні матеріали використовують різні види сепарації, наприклад, для витягання металу — магнітна.

Уживані технології[ред.ред. код]

Загальноприйнятий метод розміщення як небезпечних, так і твердих побутових відходів (ТПВ) — полігонне поховання. За оцінками фахівців, в європейських країнах щорічно утворюється 24 млн тонн небезпечних відходів, з них 75 % ховається.

При цьому полігонне поховання вважається найменш переважним для відходів, які можна рециклювати, утилізувати чи використати іншими шляхами. У ЄС популярнішим порівняно до безпосереднього розміщення відходів на полігонах є сміттєспалювання, яке виникло як засіб знешкодження ТПВ і згодом перетворилося на енергетичну індустрію, оскільки за тепловому еквівалентом 1 тонна ТПВ = ½ тонни вугілля.

Спалювання сміття[ред.ред. код]

Спалювання ТПВ дозволяє значно знизити їхню обсяг і вагу; перетворити речовини (у тому числі й небезпечні) в інертні тверді; зруйнувати речовини, які б призводили до утворення біогазу при безпосередньому похованні на полігонах. Можлива утилізація енергії за рахунок спалювання органічних компонентів відходів.

До недоліків сміттєспалювання зазвичай відносять:

  • високі витрати порівняно до інших видів переробки ($280—750 на одну тонну відходів на рік);
  • проблеми експлуатації внаслідок змінного складу відходів і використання шлаків і золи;
  • не всі види відходів можна спалювати;
  • можливість розсіювання в навколишнє середовище речовин, що утворюються в процесі спалювання.

Як альтернатива спалюванню за температур 700–800 °С за кордоном сьогодні інтенсивно ведуться науково-технічні розробки зі створення процесів і агрегатів високотемпературної переробки (1350–1600 °С), як-от піроліз.

Останні розробки[ред.ред. код]

Науковці з Нідерландів представили останні розробки в галузі оброблення відходів — поліпшену технологію, яка без попереднього сортування, в рамках однієї системи, розділяє й очищає всі відходи, які туди надходять, до первісної сировини. Система повністю переробляє всі види відходів (медичні, побутові, технічні) в закритому циклі, без залишку. Сировина повністю очищається від домішок (шкідливих речовин, барвників тощо), пакується та може бути використана вдруге. При цьому система екологічно нейтральна.

У Німеччині споруджено та протестовано TÜV(англ.)укр. (німецькою Службою технічного контролю та нагляду) завод, який успішно працює за даною технологією 10 років у тестовому режимі. На сьогодні уряд Нідерландів розглядає питання про будівництво на території своєї країни.

Види вторинної сировини[ред.ред. код]

Докладніше: Код переробки
Розділене домашнє сміття: 1 — скляні пляшки, 2 — тонкий пластик, 3 — товстий пластик, 4 — картон, 5 — змішане сміття, 6 — залізні банки, 7 — папір, 8 — полістирол, 9 — скло, 10 — батареї, 11 — метал, 12 — органічні відходи, 13 — паковання «Тетрапак», 14 — тканина, 15 — туалетне сміття.
Сміттєзбиральна машина в Австралії
Проста сортування вторсировини: скляних і пластмасових пляшок в Польщі
Збір комп'ютерів для переробки в США
Збір новорічних ялинок для переробки
Макулатура:
  • Папір
  • Картон
  • Газети
  • TetraPak
Скло:
  • Склобій
Металобрухт:
  • Чорний
  • Кольоровий
  • Дорогоцінний
Хімікати:
  • Кислоти
  • Луги
Нафтопродукти:
  • Оливи
  • Бітум
  • Асфальт
Електроніка:
  • Вироби
  • Плати
  • Акумулятори
  • Ртутні лампи
  • Провід
Пластмаси:
Гума:
  • Шини
  • Гума
Біологічні:
  • Харчові відходи
  • Жири
Деревина:
  • Сучки
  • Стружка
  • Листя
Будівельні:
  • Цегла
  • Бетон
Стічні води
  • Промислова
  • Побутові
  • Спеціальні

Переробка металів[ред.ред. код]

Більшість металів доцільно переробляти вдруге. Непотрібні чи зіпсовані предмети, так званий брухт, здають на пункти приймання вторсировини для подальшого їх переплавлення. Особливо вигідною є переробка кольорових металів (міді, алюмінію, олова), поширених технічних сплавів (побєдит) і деяких чорних металів (чавун).


Примітки[ред.ред. код]

  1. Лихачев Ю. М., Федашко М. Я., Селиванова С. В. и др. Анализ и оценка зарубежного опыта обращения с твердыми бытовыми отходами // Комплексная переработка твердых бытовых отходов — наиболее передовая технология. — Спб: Рос. Муницип. Акад. — 2001. — С. 72-88.
  2. Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі № 326/515 від 12.12.2011
  3. П'ять мільйонів. Кінофельетон.

Див. також[ред.ред. код]