Сибірка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сибірка (Anthrax)
Skin reaction to anthrax.jpg
Типові зміни на шкірі при сибірці.
МКХ-10 A22.0
DiseasesDB 1203
MedlinePlus 001325
eMedicine med/148
MeSH D000881

Сибі́рка (міжнародна назва цієї хвороби А́нтракс від грец. «άνθρακξ» — вугілля[1]) — це гостре зоонозне інфекційне захворювання, яке спричинює Bacillus anthracis і перебігає в людей найчастіше з ураженням шкіри з утворенням специфічного карбункулу, набряку та реґіонарного лімфаденіту на тлі гарячки та інтоксикації, рідше з ураженням легеневої, кишкової систем і генералізацією процесу. Назву хвороба в світі отримала від схожості забарвлення чорного різновиду вугілля — (антрациту) і центральної зони сибіркового карбункулу. В Україні ще використовують, в тому числі і в офіційних медичних документах, стару назву «сибірка», що мала поширення в країнах колишнього СРСР.[2].

Зміст

Історія[ред.ред. код]

Хвороба відома ще з глибокої давнини, описана у старовинних медичних джерелах давньої Індії. В історичних відомостях вона часто фігурує під назвою «священний вогонь», «перський вогонь» та ін. В історії відомі описи спустошливих епізоотій у Франції, коли квітучі пасовища перетворювалися на «прокляті поля Оверні» або «шкідливі рівнини Боса», в Російському царстві в 1643 році, в подальшому в Угорщині, Німеччині, на Гаїті в 1770 році, коли померло 15 тисяч людей. А епізоотія сибірки в 1901 році в Північній Америці в окремих місцевостях спричинила загибель до 90% коней, мулів та іншої худоби.

У 1737 році французький хірург М. Дюхамель звернув увагу на захворювання м'ясника після оброблення туши вола, коли цей м'ясник покопирсався забрудненим ножем в своєму роті. Він також описав зараження хірурга, після того, як той зробив розріз сибіркового ураження у хворого[3]. В 1766 році французький хірург С.-Ф. Моран(fr) зробив перше медичне описання антраксу («pustule maligna») у людей[4]. В 1788 році російський лікар С. С. Андрієвський в експерименті самозараження встановив однаковість хвороби у тварин і людей, можливість її передачі від хворої тварини до людини. Праця С. С. Андрієвського «Про сибирскую язву» (1796 р.), що залишилася невідомою для решти світу, але дала назву хворобі в Росії. Цей термін став широко вживаним з періоду спустошливих епізоотій цієї інфекції в XIX столітті в Ачинському окрузі колишньої Єнісейської губернії Російської імперії, хоча такі епізоотії в Сибіру не були унікальним явищем для світу.

В 1838 році французький ветеринар О. Делафонд(fr) при мікроскопічному дослідженні вперше побачив палички антраксу в крові у тварин[5]. У 1850 році французькі дослідники К. Давейн(fr) та П. Рейє(fr) чітко виявили збудника антраксу в крові полеглих від цієї інфекції овець[6], а в 1855 році була надрукована праця німецького вченого Алоїза Поллендера(en), в якій він підсумував свої дослідження антраксу, починаючи з 1841 року, та опублікував свої дані про виділення збудника як з крові тварин, так і з їхніх різноманітних тканин[7]. Збудника антраксу виділив в чистій культурі ведатний німецький вчений Роберт Кох в 1876 році[8]. З усіх патогенних для людини мікробів саме збудник антраксу був першим отриманий в чистій культурі. В 1877 році англійський лікар Д. Г. Белл описав легеневу форму антраксу під назвою «хвороба сортувальників вовни» та пов'язав її виникнення з сибіркою[9][10]. В 1881 році видатний французький мікробіолог Луї Пастер отримав і апробирував протиантраксову вакцину для тварин[11].

Українські вчені, які вивчали антракс: М. Гамалія (1792 року видав нім. і рос. мовами працю про антракс та його лікування), М. Мельников-Разведенков, В. Жуковський, Г. Прокопович, А. Стефанович-Донцов, В. Данилова, А. Каротин, Л. Ценковський (разом з І. Садовським запропонував живу протисибіркову вакцину, як метод специфічної профілактики).

Актуальність[ред.ред. код]

В минулому антракс був одним з найпоширеніших інфекційних захворювань, які спричиняли масову загибель тварин, а нерідко й людей. Останніми десятиліттями захворювання на антракс серед людей трапляється в усіх країнах і на всіх континентах, в основному, у вигляді спорадичних випадків. Проте, періодично спостерігають спалахи антраксу в регіонах, де розвинене тваринництво. Більшість випадків реєструють в країнах Азії, Африки і Південної Америки. Останніми роками в Росії і в Україні зареєстровано групові захворювання на сибірку серед тварин і людей. Це пов'язано з рядом причин:

  • наявність стійких неблагополучних пунктів з сибірки, де є худобомогильники, що приводить до зараження великої рогатої худоби; недотримання ветеринарно-санітарних заходів;
  • порушення технологічного режиму та техніки безпеки підприємствами, які займаються заготівлею, переробкою і реалізацією м'яса і м'ясопродуктів.

Відомі випадки захворювання при проведенні земляних робіт. Спори збудника сибірки можуть бути використані як біологічна зброя, що отримало підтвердження у США в 2001 році.

Етіологія[ред.ред. код]

Bacillus anthracis
Мікрофотографія бацил сибірки (фарбування за Грамом).
Мікрофотографія бацил сибірки (фарбування за Грамом).
Біологічна класифікація
Домен: Bacteria
Тип: Firmicutes
Клас: Bacilli
Ряд: Bacillales
Родина: Bacillaceae
Рід: Bacillus
Вид: Bacillus anthracis
Біноміальна назва
Bacillus anthracis
Cohn 1872

Збудник сибірки, Bacillus anthracis — грампозитивна бактерія — паличка, що утворює внутрішню спору та є аеробом. Належить до роду Bacillus, родини Bacillaceae, ряду Bacillales, типу Firmicutes. Bacillus anthracis має 2 форми існування:

  • Вегетативна форма зустрічається в організмі хворих або померлих від сибірки тварин і людей. Має капсульний і соматичний антигени. Капсула відрізняє сибіркову бацилу від інших представників роду Bacillus, вона забезпечує мікробу захист від фагоцитів. Збудник сибірки виділяє екзотоксин, що має 3 компоненти — набряковий, протективний і летальний. Зростає на звичайних штучних поживних середовищах. Колонії великі, волокнисті (характерна морфологія типу «голова медузи» або «грива лева»), край колонії бахромчастий. При мікроскопії розташовуються в культурах у вигляді довгих ланцюжків («потяг з товарними вагонами»), а окремі збудники мають характерний вигляд «бамбукової тростини», тому що кінці бацил здаються обрубаними або злегка увігнутими. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу кисню, під дією традиційних дезинфікуючих засобів або при кип'ятінні.
  • Спора є іншою формою існування Bacillus anthracis у несприятливих умовах. Спори дуже стійкі, у воді можуть виживати декілька років, в ґрунті зберігаються десятиліттями, а при автоклавируванні (+110 °C) гинуть лише через 40 хвилин.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Bacillus anthracis.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Джерело інфекції[ред.ред. код]

Основне джерело інфекції — хворі на сибірку переважно травоїдні тварини (велика і дрібна рогата худоба, коні, віслюки, мули, верблюди, олені, кролі, зайці).

  • Первинні ґрунтові осередки утворюються в результаті безпосереднього інфікування землі виділеннями хворих тварин на пасовищах, в місцях стійлового утримання тварин, в місцях поховання трупів (худобомогильники) тощо. Спори з глибини виносять на поверхню ґрунту дрібні тварини, що риють землю, та дощові черв'яки.
  • Вторинні ґрунтові осередки виникають через змив і занесення спор на нові території дощовими, талими і стічними водами. Травоїдні при своєму харчуванні випадково ковтають спори сибіркової бацили, що є в ґрунті, на поверхні трави на контамінованих пасовищах, в сіні та соломі. Ті потрапляють в кишечник, де проростають у вегетативні форми, відбувається розвиток або відразу смертельного сепсису, або кишкової форми з тяжкою кривавою діареєю.

Велика кількість збудників знаходиться в крові (яка практично не згортається) захворілої тварини, у випорожненнях. По смерті її (практично всі травоїдні гинуть) більшість вегетативних форм гине всередині трупа, але частина збудників, що потрапила в зовнішнє середовище з виділеннями, швидко перетворюється на спори. Сибірка інколи реєструється й у деяких м'ясоїдних тварин в результаті вживання інфікованого м'яса, а також у всеїдних свиней (тільки в них зустрічається практично безсимптомна ангінозна форма).

Люди не відіграють ніякої ролі в передачі сибірки. Навіть при легеневому ураженні, коли в мокротинні багато збудників, інфікування оточуючих не відбувається, тому що головним чинником зараження є спори, які не утворюються в цій ситуації, а вегетативні формі вірулентно слабішають через перебування в організмі людини та серйозного тиску на них захисних факторів людини.

Механізм і фактори передачі[ред.ред. код]

  • Головний механізм передачі — контактний. Відбувається потрапляння збудника через пошкоджену (навіть й мікротравмами) шкіру або слизові оболонки при догляді за хворими тваринами, кров та виділення яких містять багато збудників, при білуванні туш, подальшій обробці м'яса, при роботі з забрудненою тваринною сировиною (хутро, шкіра). Найчастіше захворювання спостерігають в теплу пору року. Можливе зараження аліментарним, повітряно-пиловим шляхом і трансмісивно через укус жалючих мух (описаний в субтропічних і тропічних країнах). Казуїстичним є зараження медичних працівників при помилковому розкритті виразки, коли вони не дотримуються захисту й ріжуться самі при цій маніпуляції.
  • Фактори передачі — інвентар для догляду за тваринами, контаміновані предмети зовнішнього середовища, інфіковані продукти. Крім того, небезпеку може представляти ґрунт, вода, сіно, солома, що забруднені спорами Bacilus anthracis. Раніше антракс, що передається повітряно-пиловим способом, в різних країнах називали «хворобою сортувальників вовни», «хворобою садівників», «хворобою лахмітників» тощо. Є твердження, що передаванню хвороби в цих випадках, сприяють пошкодження слизової дихальних шляхів дрібними гострими часточками сировини (вовна, лахміття, ґрунт тощо), які здіймаються в повітря при проведенні певних професійних дій (наприклад, вичісування старої одежі лахмітниками задля придання їй товарного вигляду для подальшого продажу) і такі працівники їх вдихають та, відповідно, заражаються.

Сприйнятливий контингент та імунітет[ред.ред. код]

Природна сприйнятливість є невисокою при потраплянні збудника на шкіру, проте, практично поголовна при інших шляхах зараження. Сприйнятливість пов'язана з вірулентністю штаму, величиною дози, що інфікує, і шляхом передачі. Імунітет:

  • Стійкий
  • Напружений
  • Клітинний
  • Гуморальний

Хоча, як правило, імунітет після перенесеної сибірки досить стійкий, але описані й повторні випадки через 10-20 років після першого епізоду.

Патогенез[ред.ред. код]

Початковий період[ред.ред. код]

Вхідними воротами інфекції є шкіра, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, рідше — слизова оболонка кишечнику. В основі патогенезу сибірки лежить дія трьох компонентів екзотоксину: набрякового, захисного (протективного) та летального. Потрапляючи до органів-мішеней екзотоксин розпадається на ці три компоненти, поєднання яких в наступному й буде обумовлювати переважання того чи іншого напрямку в клінічному перебігу хвороби. Об'єднання захисного та набрякового компонентів призводить до функціональних змін в циклі аденозинтрифосфат-аденозинмонофосфат (АТФ-АМФ) з накопиченням 3'5' циклічногоАМФ, внаслідок цього приливу великої кількості рідини в клітини з розвитком значного підшкірного набряку. Поєднання захисного та летального компонентів зумовлює пригнічення фагоцитарної активності, лізис макрофагів із вивільненням цитокінів — фактора некрозу пухлин-α та інтерлейкіну-1, що спричинює тяжкий, нерідко смертельний перебіг хвороби. Об'єднання набрякового та летального компонентів полегшує проникнення збудників в клітини-мішені хазяїна.

Розвиток шкірних уражень[ред.ред. код]

При шкірній формі інфекція проникає через дефекти шкіри. В місці проникнення збудника в шкіру розвивається вогнище серозно-геморагічного запалення з некрозом, значним набряком оточуючих тканин і реґіонарним лімфаденітом. Формується сибірковий карбункул з некрозом в центрі. При шкірній формі збудник рідко прориває захисні бар'єри і поступає в кров, однак може призводити до значного депонування рідини в підшкірній клітковині в зоні набряку, що може призвести до гіповолемічного шоку.

Рентгенографія легенів при антраксі. Стрілками показані збільшені бронхіальні лімфовузли

Розвиток інших уражень[ред.ред. код]

При потраплянні збудника з забрудненими харчовими продуктами таке запалення виникає в кишечнику, однак в цьому випадку набряк менший, ніж при шкірному зараженні, відбувається поєднання протективного та летального факторів, що обумовлює тяжкий перебіг з подоланням бар'єру реґіонарних лімфовузлів та виникненням бактеріємії. Так само при легеневому зараженні, коли спори збудника, що знаходяться в дрібних пилинках, потрапляють безпосередньо до бронхів, проходять через слизову й макрофагами переносяться до лімфовузлів, де відбувається серозно-геморагічне запалення з некрозом в трахео-бронхіальних, бронхо-пульмональних та лімфатичних вузлах середостіння, що призводить до геморагічного пульмоніту, плевриту та медіастиніту (запалення структур середостіння) з тяжкою інтоксикацією й набряком легень. На сьогодні науковці заперечують, що при такому зараженні розвивається справжня пневмонія.

Генералізація[ред.ред. код]

Сибіркова септицемія може розвинутися при будь-якому способі зараження. Її спостерігають частіше при проникненні збудника через слизові оболонки дихальних шляхів або кишечнику. Збудник долає захисні бар'єри (пульмональні або мезентеріальні лімфатичні вузли), розвивається гематогенна генералізація інфекції. Іноді розвивається летальний сибірковий геморагічно-гнійний менінгіт з характерним посмертними візуальними змінами головного мозку у вигляді «шапочки кардинала». В випадку септицемічного перебігу виникає тяжка токсинемія, що призводить до розвитку інфекційно-токсичного шоку та до смерті хворого в перші дні хвороби.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Класифікація[ред.ред. код]

У МКХ-10 в класі «Деякі інфекційні та паразитарні хвороби», блоці «Деякі бактеріальні зоонози» виділено «Антракс» (А22), в якому додатково вирізняють:

  • «Шкірна форма антраксу» (А22.0);
  • «Легеневий антракс» (А22.1);
  • «Гастро-інтестінальний антракс» (А22.2);
  • «Антракс-септицемія» (А22.7);
  • «Інші форми антраксу (включаючи специфічний менінгіт +G01)» (А22.8);
  • «Антракс неуточнений» (А22.9).

Шкірні форми сибірки найчастіші та зустрічаються в 95% всіх випадків. Решта припадає на інші ураження.

Клінічні прояви шкірної форми[ред.ред. код]

Інкубаційний період — від кількох годин до 2 тижнів, в середньому 2-3 дні.

Початковий етап[ред.ред. код]

Для шкірної форми характерна така послідовність змін:

Спочатку утворюється червона пляма, потім вона стає червонувато-синього відтінку. Вона безболісна, нагадує укус комахи, дуже швидко протягом 2-3 годин перетворюється на папулу мідно-червоного забарвлення інколи з багровим відливом. З'являється і наростає шкірне свербіння.

Типовий шкірний антракс на етапі карбункула.

Розгорнутий етап[ред.ред. код]

Через 12-24 години в центрі папули з'являється пухирець діаметром 2-3 мм. Його вміст спочатку має серозний характер, потім стає темним, кров'яним, інколи — багрово-фіолетовим (pustula maligna). При розчухуванні або самостійному розкритті (розриві) пустули, бо вона має вкрай дряблу поверхню, утворюється виразка і кірка (струп), які швидко чорніють і збільшуються в розмірі. Дно виразки темно-коричневого відтінку з підведеними краями і серозно-геморагічними виділеннями, оточене зоною гіперемії. По краях виразки виникають дочірні вторинні везикули і пустули, розташовані ніби перлини навколо центральної ділянки. Протягом першої доби виразка досягає діаметру 8-15 мм і зростання її продовжується за рахунок дочірніх везикул («симптом намиста»). В результаті некрозу центральна частина виразки через 1-2 тижні перетворюється на чорний безболісний струп, навколо якого розташований запальний валик червоного кольору («вуглинка на червоному фоні»). Весь описуваний комплекс виразки отримав назву «сибірковий карбункул» через візуальну похідність дочірніх везикул до вивідних протоків звичайного карбункулу. Діаметр такого ураження коливається від декількох міліметрів до 10 см. Струп може бути великим, твердим, нагадує обгорілу горбисту кірку. Під струпом знаходиться інфільтрат, який у вигляді багрового валу піднімається над рівнем шкіри. Між струпом і валом є жовтувато-гнійна зона, що обрамляє її, виникає феномен триколірного забарвлення.

Зміни навколо місця ураження[ред.ред. код]

До цього процесу зазвичай приєднується набряк периферичних тканин. Особливо різко він виразний у місцях з рихлою підшкірною клітковиною. Протяжність некрозу чітко корелює з ступенем тяжкості — чим він значніше, тим тяжче прояви, пов'язані з виникненням гіповолемічного шоку через надмірне велике депонування рідини в набряку і зменшення через це об'єму циркулюючої плазми, що спричинює значні гемодинамічні порушення. При ударі перкусійним молоточком в ділянці набряку рихлої клітковини може спостерігатися драглисте тремтіння (симптом Стефанського). У хворих розвиваються лімфангіт і болючий реґіонарний лімфаденіт.

Чорний струп при антраксу на шиї.

Особливості ураження при різній локалізації шкірного ураження та рідкі клінічні варіанти[ред.ред. код]

Тяжче перебігає хвороба при локалізації карбункулів на голові, шиї й, особливо, на слизових оболонках губ і носа. При ураженні голови та шиї утворюється невеликий карбункул, який скривається серед значного набряку, через що раніше виділяли навіть так званий едематозний (набряковий) варіант перебігу шкірної форми сибірки. При цьому набряк шиї може призводити до здавлювання трахеї та розвитку недостатності дихання. При ураженні повік відбувається значний набряк, що здавлює око, призводить до його почервоніння, сльозотечі та інших проявів, що спонукало деяких клініцистів навіть раніше виділити окрему очну форму, що на сьогодні не вважають доцільним. При локалізації виразки на губах розвиваються особливо тяжкі набряки, які можуть поширюватися на верхні дихальні шляхи і спричинити асфіксію та смерть. Так саме відбувається при локалізації патологічного процесу на слизових ротоглотки. При інтенсивних набряках можуть розвитися місцеві некрози. Характерним для цих уражених ділянок є збереження тактильної і відсутність больової чутливості.

Рідко при шкірній формі не утворюється карбункул, а великі пухирі з кров'янистим вмістом, що раніше виділяли у окремий варіант перебігу шкірної форми (бульозний). Теж дуже рідко навкруги від карбункулу спричинюється гіперемія, раніше такий перебіг називали бешихоподібним варіантом шкірної форми сибірки по аналогії з бешихою.

Зворотній розвиток шкірного ураження[ред.ред. код]

У сприятливих випадках температура тримається на високих цифрах 5-6 днів і, потім, частіше, критично падає. Зниження температури поєднується з виразним поліпшенням самопочуття і затиханням місцевих симптомів хвороби — зменшенням набряку, зникненням лімфангіту і лімфаденіту. До кінця 2-3 тижня струп відторгається. На місці виразки утворюється рубець.

Ступені тяжкості[ред.ред. код]

Шкірна форма сибірки у 80% хворих перебігає в легкій і середньотяжкій формі і в 20% — у тяжкій. На першу добу окрім місцевих змін на шкірі, до утворення пухирця, хворого непокоїть лише загальне нездужання, розбитість, головний біль. При легкій формі хвороби — інтоксикація виражена помірно, температура нормальна або субфебрильна, струп відторгається до кінця 2-3 тижня. При середньотяжкому та тяжкому перебігу після утворення пустули самопочуття різко погіршується, температура піднімається до 39-40 °C, з'являється тахікардія, наростає слабкість і посилюється головний біль.

При несприятливому перебігу шкірної форми хвороби може розвинутися септицемія. При цьому відбувається новий підйом температури з повторним ознобом, різкою тахікардією, сильним головним болем. При цьому можлива поява вторинних пустул і інших запальних вогнищ гематогенного походження. В частини хворих розвивається ендокардит. У результаті специфічної інтоксикації порушується функція і структура міокарду, виникає гостра серцева недостатність. У деяких хворих розвивається гнійно-геморагічний менінгіт.

Інші форми антраксу[ред.ред. код]

  • При аліментарному зараженні, зазвичай, захворювання починається раптово з гострого ріжучого болю в животі, головного болю, запаморочення, прогресуючої слабкості. Незабаром з'являється нудота і блювання з домішками крові та жовчі. На тлі наростаючого ріжучого болю в животі та відчуття напруженості в ньому виникає кривавий пронос. Можливий розвиток парезу кишечнику, що нагадує динамічну непрохідність. Сибіркове ураження кишечнику веде до подразнення очеревини, геморагічного випоту в черевну порожнину. Далі може виникнути перфорація кишечнику і розвиток перитоніту. При цьому будуть різко виразні симптоми загальної інтоксикації. В першу добу хвороби температура підвищується до 39-40 °C, супроводжується ознобом, і впродовж всієї хвороби тримається на високому рівні аж до смерті.
  • При повітряно-пиловому шляху зараження розвивається легенева сибірка, яка починається з різкої слабкості і розбитості, з'являється кашель, сильний озноб і підйом температури до 40 °C. При цьому перкуторно відзначають вогнища притуплювання, а аускультативно — різноманітні хрипи. Мокротиння рідке, кров'янисте, через деякий час в емності перетворюється на своєрідне желе. В ньому виявляють величезну кількість сибіркових бацил. Часто спостерігають розвиток ексудативного плевриту. Хвороба перебігає дуже тяжко і без призначення етіотропних засобів закінчується летально на 2-3 добу.
  • Первинна септицемія при сибірці зустрічається досить рідко і є результатом аліментарного або повітряно-пилового шляху зараження.

Ускладнення[ред.ред. код]

При шкірній формі можливий гіповолемічний шок, при всіх формах сибірки може розвиватися інфекційно-токсичний шок (ІТШ), менінгіт, гостра дихальна недостатність. Прогноз при шкірній формі сприятливий, навіть у доантибіотичну еру більшість хворих видужувало. Однак при інших формах без лікування летальність практично стовідсоткова, тільки при застосуванні сучасних етіотропних засобів можливе видужання.


Діагностика[ред.ред. код]

Діагноз сибірки встановлюють на підставі епідеміологічних даних (догляд за хворими тваринами, білування померлих тварин, обробка м'яса, робота з забрудненою сировиною, вживання в їжу непевного м'яса тощо), клінічних і лабораторних даних. У більшості розвинених країн вважають, що за наявності типової клінічної картини і позитивного епідеміологічного анамнезу лабораторне підтвердження антраксу не є необхідним.

Клінічні критерії шкірної форми сибірки[ред.ред. код]

  • поява плями, що супроводжується свербінням, і її швидка трансформація (протягом декількох годин) на везикулу, пустулу, а потім, і виразку;
  • характер виразки (темний безболісний струп, набряклий валик, триколірне забарвлення межі запалення, відсутність болю в місці локалізації виразки);
  • дочірні пухирці навколо виразки;
  • желеподібний безболісний поширений набряк тканин;

В загальному аналізі крові спостерігають лейкоцитоз, нейтрофільоз, підвищення ШОЕ. При легеневій формі рентгенологічне дослідження легенів або комп'ютерна рентгенівська томографія (КТ) відзначає розширення середостіння, ознаки медіастиніту, однак відсутня інфільтрація легень. При дослідженні ліквору в разі наявності сибіркового менінгіту виявляють помірний нейтрофільний плеоцитоз з домішками вилужених еритроцитів.

Специфічна діагностика[ред.ред. код]

Включає:

  • бактеріологічний метод (матеріалом для бактеріологічного дослідження може бути вміст карбункулу, кров, мокротиння, плевральна та спинномозкова рідина, блювотні маси і випорожнення). Для росту колонії сибіркового збудника на косому агарі характерна фігура перевернутої ялинки, а на горизонтальному поживному середовищу колонії великі, волокнисті по типу «голова медузи» або «грива лева», край колонії бахромчастий. Характерні морфологічні особливості збудника (розташування збудників у вигляді «потягу з товарними вагонами», а окремі збудники мають характерний вигляд «бамбукової тростини»), що виявляються при бактеріоскопії (дослідження бактерій при мікроскопії), та результати розвитку на біохімічному ряді Гіса[12], дають можливість підтвердити діагноз;
  • патоморфологічне дослідження. яке виявляє запальні зміни та наявність збудників в тканинах, судинах. Їхня кількість не корелює з тяжкістю хвороби, що пояснюється переважною дією екзотоксину при сибірці;
  • біологічний метод (зараження лабораторних тварин);
  • серологічний (реакція зв'язування комплемента (РЗК), РНГА, ІФА);
  • особливим методом діагностики є реакція Асколі(it). Цю реакцію використовують як у ветеринарії, роботі санітарної служби, так і в клінічній практиці медицини. Це реакція термоімунопреципітації, яку застосовують для виявлення безклітинного термостабільного сибіркового антигену як в трупах померлих тварин, шкіряній сировині, готовій продукції, так і в некротичній тканині карбункулу;

Внутрішньошкірну пробу з антраксином (спеціальним фільтратом бульонної культури збудника) в більшості країн на сьогодні не застосовують в медицині, а лише у ветеринарії.

Лікування[ред.ред. код]

Етіотропна терапія[ред.ред. код]

Головним в лікуванні сибірки є антибактерійна терапія. На сучасному етапі провідні експерти ВООЗ вважають, що пеніцилін продовжує залишатися препаратом вибору для лікування як шкірної форми антраксу, так і легеневої, менінгіту. При шкірній формі його доза становить 1-2 млн. Од кожні 4 години в/м протягом 7-10 днів. При антракс-менінгіті добова доза становить 24 млн. Од. При тяжкому перебігу шкірної форми, легеневому, гастро-інтестінальному, септицемічному антраксі рекомендують додавати до пеніциліну кліндаміцин перорально або в/м по 0,45 г 4 рази на день протягом 7-10 днів, зважуючи на його антиекзотоксиновий ефект. За наявності непереносимості пеніциліну при шкірній формі застосовують доксициклін 0,2 г 1 раз на день протягом 10-14 днів, ципрофлоксацин 0,75 г 2 рази на день 7-10 днів. При необхідності їх можна вводити парентерально. При дуже тяжких ситуаціях рекомендують левофлоксацин 0,5 г 1 раз на день або гатіфлоксацин 0,4 г 1 раз на день в/в. Тривалість їх застосування визначають індивідуально.

Патогенетична терапія[ред.ред. код]

Патогенетичну терапію проводять шляхом в/в введення колоїдних і кристалоїдних (розчини солей і цукрів) препаратів з метою нормалізації об'єма циркулюючої плазми, дезінтоксикації. При інфузійній терапії необхідно враховувати схильність до серозно-геморагічного набряку внутрішніх органів, наявність проявів гіповолемічного шоку із внутрішнім депонуванням рідини, значно змінену проникність судин. Необхідним є введення таких розчинів (декстрани, препарати крохмалю), що на початковому рівні нормалізують об'єм циркулюючої плазми, змусивши рідину із місця набряку перейти до загального кровоносного русла. В подальшому використовують осмотичні діуретики та салуретики. Для боротьби з недостатністю надниркових залоз, для корекції проникності судин застосовують глюкокортикостероїди, в умовах інфекційно-токсичного шоку їх доза лімітується лише ефектом.

Раніше при лікуванні сибірки використовували лікувальний гетерогенний протисибірковий імуноглобулін, однак на сьогодні ВООЗ не вважає це доцільним через можливість виникнення хвороби циркулюючих імуних комплексів та наявністю більш дієвих методів лікування.

На сьогодні при шкірній формі захворювання не застосовують місцеве лікування, виразку рекомендують вести з відкритим повітряним доступом. Необхідно пам'ятати, що хірургічна обробка сибіркового карбункула не є доцільною, тому що сприяє генералізації процесу.

Профілактика[ред.ред. код]

  • Неспецифічна:
  • ветеринарний контроль хутряної та шкіряної сировини;
  • контроль за захворюваністю серед тварин;
  • знищення заражених трупів тварин.
  • Специфічна:
  • здійснюється серед груп ризику (працівники м´ясної, шкіряної, хутрово-переробної промисловості, пастухи, сільське населення, ветеринари, зоотехніки тощо).
  • полягає у щорічному введенні живої атенуйованої вакцини СТІ.

Особи, що контактували з хворими або заразним матеріалом, підлягають лікарському спостереженню протягом 2 тижнів. При значному ризику виникнення сибірки рекомендують доксициклін 0,1 г 1 раз на добу протягом 7-10 днів в залежності від ситуації. При біотерористичному застосуванні сибіркового збудника рекомендують подовжити прийом доксицикліну аж до 60 днів. Важливого значення набуває вакцинація тварин і людей.

Випадки застосування збудника антраксу як біозброї в США[ред.ред. код]

Віце-президент США Дік Чейні, який прилюдно виступив уперше з початку бомбардувань Афганістану в 2001 році, заявив, що випадки захворювання на сибірку у США імовірно пов'язані з діяльністю Усами бін Ладена. В країні зростали панічні настрої через листи, заражені сибіркою. З Нью-Йорку надійшло повідомлення про ще один випадок захворювання на сибірку у США: телекомпанія Ен-бі-сі заявила, що захворіла одна з її співробітниць.

«Підозрілий лист» з «невідомою речовиною» надійшов вранці у п'ятницю також до редакції газети «Нью-Йорк Таймс», повідомив на прес-конференції мер Нью-Йорку Рудольф Джуліані.

Як повідомляє РІА «Новости», збудники сибірки також було виявлено на підозрілому листі, що надійшов до дочірньої фірми корпорації «Майкрософт» у місті Ріно (штат Невада). Про це у п'ятницю ввечері повідомили представники влади штату й місцевого департаменту з охорони здоров'я.

Попереднє тестування підтвердило, що на листі містилися збудники цього небезпечного захворювання. У суботу будуть здійснені додаткові експертизи, зазначили представники влади.

Серед нью-йоркських ЗМІ розпочалася паніка після підтвердження факту зараження сибіркою співробітника Ен-Бі-Сі. За словами міністра з охорони здоров'я США Томмі Томсона, зараз усім, хто працював поряд з цією людиною, терміново запропоновано приймати антибіотики.

Міністр закликав американців не вдаватися до паніки та підкреслив, що сибірка не передається по повітрю.

Телекомпанія Сі-Бі-Ес оголосила, що вона зачинить свій відділ з обробки листів, ще декілька нью-йоркських ЗМІ підтвердили, що вже вдалися до суворіших заходів безпеки.

Три випадки на захворювання сибіркою було виявлено серед співробітників газети «Сан» у Флориді. Один із трьох — помер, інші перебувають зараз на лікуванні.

Віце-президент США Дік Чейні, який прилюдно виступив уперше з початку бомбардувань Афганістану, заявив, що випадки захворювання на сибірку у США ймовірно пов'язані з діяльністю Усами бін Ладена.

«Я гадаю, що з погляду здорового глузду, зараз слід діяти так, немов хвороба й терористична діяльність організації „Аль-Каїда“ пов'язані», — заявив Дік Чейні.

Мер Нью-Йорку Рудольф Джуліані заявив, що доступ до офісу Ен-бі-сі, буде заборонений протягом декількох днів, поки фахівці перевірятимуть приміщення й співробітників телекомпанії на наявність бактерії.

Повідомлення про останні випадки сибірки викликало обвал котирувань на Уолл-Стріт, майже на 2% знизилися індекси Dow Jones та NASDAQ.

Збільшення курсу акцій, що спостерігалося протягом попередніх днів, різко зупинилося.

Замміністра британського МЗС заявив, що бін Ладен та члени терористичної організації «Аль-Каїда» з великом ступенем ймовірності мають бактеріологічну зброю. «За нашою інформацією, „Аль-Каїда“ намагалася придбати біологічну та хімічну зброю протягом останніх 10 років. Ми гадаємо, їм це вдалося», — заявив Бен Бредшоу в інтерв'ю австрійському телебаченню.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Сибірська виразка» — запозичена з російської мови методом буквального перекладу неправильна назва хвороби, адже міжнародна назва хвороби «антракс» характеризує основний клінічний прояв хвороби — чорного кольору струп при шкірному ураженні. Тоді як «сибірська виразка» і «сибірка» відображали хибні погляди лікарів Російської імперії на винятковість і поширеність хвороби лише в Сибіру, що не відповідає дійсності, тому що хвороба зустрічається повсюди в світі.
  2. Тому на сторінці використано як назву «сибірка», так і «антракс».
  3. JV Costa Pustula E Oedema Malignos.Porto. TYPOGRAPHIA—PERED3A DA SILVA/ 63. Praja de Santa Theresa, 63. 1870.
  4. Straus, Isidore. (2013). pp. 176-7. Le Charbon des Animaux et de L'Homme. London: Forgotten Books. (Original work published 1888)
  5. Lise Wilkinson Animals and Disease: An Introduction to the History of Comparative Medicine. Cambridge University Press, 1992 р. — 272 стор. [1]
  6. Jean Théodoridès, Un grand médecin et biologiste, Casimir-Joseph Davaine (1812–1882), éd. Pergamon Press, 1968, p. 28.
  7. I.W. Fong, Kenneth Alibek Bioterrorism and Infectious Agents: A New Dilemma for the 21st Century (Електронна книга Google). Springer Science & Business Media, 2010 р. — 296 стор. [2]
  8. Robert Koch Die Aetiologie der MilzbrandKrankheit, begrundet auf die Entwicklungsgeschichte des Bacillus Anthracis. 1876.
  9. John Henry Bell, A system of medicine, edited by T. C. Allbutt, London, Macmillan, 1897. Article 'Anthrax', p. 526; John Henry Bell, Dangerous trades, edited by Thomas Oliver, London, John Murray, 1902; Article 'Anthrax-its relation to the wool industry', p. 635.
  10. Elizabeth Fee and Thedore M. Brown John Henry Bell Occupational Anthrax Pioneer. Am J Public Health. 2002 May; 92(5): 756–757.
  11. PASTEUR, L . , CHAMBERLAND, C. & Roux, E. 1881c. De la possibilité de rendre les moutons réfractaires au charbon par la méthode des inoculations préventives Le vaccin du charbon. — C. R. Acad. Sci., 92: 662–665; 666–668.
  12. Дослідження особливостей зростання бактерій на різних поживних середовищах з різними характеристиками (вміст тих чи інших вуглеводів).

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2008. — Т.1.; 2-е вид., перероб. і доп.nbsp;— 884 с. ISBN 978-966-463-012-9
  • Burke A Cunha Anthrax eMedicine Specialties/Infectious Diseases/Bacterial Infections (Chief Editor: Michael Stuart Bronze)Updated: Jul 16, 2014. [3]
  • Terry C. Dixon, Matthew Meselson, Jeanne Guillemin, and Philip C. Hanna. The New England Journal of Medicine. — September 9, 1999. — Number 11. — Volume 341:815-826
  • Nicholas H. Bergman Bacillus anthracis and Anthrax. John Wiley & Sons, 2011 р. — 329 стор.

Посилання[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
  • Лукашов І. І. Загальна і спеціальна епізоотологія. — К., 1963.
  • Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин (Міністерство агропромислового комплексу, Державний департамент ветеринарної медицини № 4 від 25.01.2000, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України м. Київ 7 березня 2000 р. vd20000125 vn4 за N 136/4357 Затверджено Наказ Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагропрому України 25 січня 2000 р. N 4