Собор Сан-Джорджо-Маджоре
| Собор Сан-Джорджо-Маджоре | |
|---|---|
 Собор Сан-Джорджо-Маджоре - краєвид з Палацу дожів | |
| 45°25′45.44″ пн. ш. 12°20′35.51″ сх. д. / 45.42929° пн. ш. 12.34320° сх. д. | |
| Тип споруди | церква[1] і мала базиліка (31 березня 1900)[1] |
| Розташування | Італія, Венеція |
| Архітектор | Андреа Палладіо |
| Початок будівництва | 1565 |
| Кінець будівництва | 1610 |
| Стиль | Ренесанс |
| Належність | Римо-Католицька церква |
| Єпархія | Венеційський патріархат[2] |
| Стан | частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО[d][1] і національна спадщина Італіїd |
| Адреса | о. Сан-Джорджо-Маджоре |
| Оригінальна назва | італ. San Giorgio Maggiore[3] |
| Епонім | Юрій (Георгій) Змієборець[4] |
| Присвячення | Юрій (Георгій) Змієборець[1] |
| Покровитель | Юрій (Георгій) Змієборець[1] |
| Вебсайт | abbaziasangiorgio.it |
  Собор Сан-Джорджо-Маджоре (Італія) | |
 | |
 Собор Сан-Джорджо-Маджоре у Вікісховищі | |
Собор Сан-Джорджо-Маджоре (італ. Basilica di San Giorgio Maggiore) — собор у Венеції, на острові Сан-Джорджо-Маджоре. Зведений між 1565 та 1610 роками за проектом архітектора Андреа Палладіо (1508–1580); після смерті майстра храм добудував його учень Вінченцо Скамоцці (1548–1616).
Церква стоїть посеред житлової забудови на вузькій набережній і видна лише зі сторони фасаду, найкраще з П'яцетти та з гирла Великого каналу.
Дзвіниця є квадратною цегляною вежею, яка була побудована в 1791 році на місці зруйнованої дзвіниці. Зовнішня композиція будується на поєднанні великого та малого ордерів.
Монастир, розкинувся на острові, й собор зокрема 1808 року закрив Наполеон. Будівлі були перетворені на казарми і змінені до невпізнаття. У 1951 році монастир був придбаний графом Вітторіо Чіні, і відреставрований.
.jpg)
Являє собою принципово нове рішення проблеми переробки портика античного храму стосовно до фасаду християнської базиліки. Трактуючи структуру церкви як два поєднаних об'єми, Палладіо виразив їх на фасаді своєрідним сполученням композиційних схем двох античних храмів: вузький та високий портик чотириколонного храму відповідний до центральної нави ніби «накладений» на нижчий та широкий портик, що містить у собі габарити бокових нав.
Собор має три нави, в яких розміщено 6 каплиць. Дві каплиці є також у трансепті. Центральна нава продовжена за середохрестям склепінчатим хором, відділеним від вівтарного прольоту прямою та двоярусною колонадою. Головний вівтар виконав італійський скульптор Джироламо Кампаньєй прикрашений статуєю Христа, що стоїть на кулі, яку підтримують чотири євангелісти.
У соборі перебувають «Таємна вечеря», «Воскресіння Христа зі святим Андрієм і членами Родини Морозіні» та багато інших робіт Тінторетто.
У соборі стоїть надгробний пам'ятник, померлого 1130 року дожа Доменіко Мікеле. Пам'ятник був споруджений 1640 року, арх. Бальтазар Лонгена, замість зруйнованого надгробка.
-
-
-
-
-
-
Інтер'єр -
Дзвіниця, побудована в 1791 році
.jpg)
_-_Campanile_-_Upper_part.jpg)
- Третий том «Всеобщей истории искусств» [Архівовано 8 червня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
Всеобщая история архитектуры в 12 томах. М.: Стройиздат, 1967. — Т. 5. — с. 302–307 — ISBN N/A (рос.)
|
Це незавершена стаття про церковну будівлю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ а б в г д http://www.gcatholic.org/churches/italy/0259.htm
- ↑ Le chiese del Patriarcato di Venezia — Italia: 1975. — 475 с.
- ↑ http://www.abbaziasangiorgio.it/visite/
- ↑ Abbazia di San Giorgio Maggiore. Guida alla Basilica / M. Grosso — Italia: abbazia di Praglia, 2019. — P. 6–7. — 151 с.