Набатеї

Набатеї (грец. Ναβαταιοι, лат. Nabataei) — напівкочовий семітський народ, що створив царство на території Ідумея та Зайорданні.

Набатеї не залишили по собі писемних пам'яток, окрім кількох написів. Їх історія відома головним чином з джерел грецькою і латинською мовами. Більшість таких джерел вважає набатеїв арабами. Мова набатеїв була близька до арабської, але писали вони арамейською. Релігія набатеїв була синкретична і, незважаючи на грецьку форму, зберігала споконвічні астральні елементи.

Племена набатеїв закріпилися на південному Зайорданні та Негеві в ІІІ ст. — початку ІІ ст. до н. е. Спочатку євреїв і набатеїв зближувала спільна загроза з боку Селевкідской Сирії. Так у 169 році до н. е. первосвященик Ясон шукав притулку у царя набатеїв Харітата I. У кінці ІІ століття до н. е., коли Сирія та Єгипет ослабли, набатеї створили царство, що контролювало караванні шляхи в пустельних і напівпустельних районах південного Зайордання і Негева. Тоді ж почалася експансія набатеїв на північ, яка призвела до зіткнень з Юдеєю.

Набатейське царство втратило політичну незалежність в 106 році й було перетворено на римську провінцію Аравія з головним містом Босра в Хаурані. З поширенням ісламу набатеи зникли з історичної арени.

Набатеї досягли значних успіхів в торгівлі, архітектурі та образотворчому мистецтві. Особливо цікаві досягнення набатеїв в землеробстві: вони виробили оригінальні методи водоутримання, що дозволило їм перетворити значні площі напівпустелі в квітучі сільськогосподарські оазиси. Деякі дані про набатейські методи водозбору і водоутримання, отримані при археологічних розкопках, застосовуються і враховуються при освоєнні нових сільськогосподарських площ в Негеві.

Див. також

• Набатейське царство

Джерела

• Набатеи // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Набатеи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)