Туринський собор
| Туринський собор | |
|---|---|
 | |
| 45°04′23″ пн. ш. 7°41′07″ сх. д. / 45.07332000002777761° пн. ш. 7.685435000027777797° сх. д.Координати: 45°04′23″ пн. ш. 7°41′07″ сх. д. / 45.07332000002777761° пн. ш. 7.685435000027777797° сх. д. | |
| Тип споруди | собор і парафіяльна церква |
| Розташування |
 Італія, Турин |
| Архітектор | Амадео ді Франческо да Сеттіньяноd |
| Початок будівництва | 15 століття |
| Стиль | Архітектура Відродження і бароко |
| Належність | католицтво[1][2] |
| Єпархія | архієпархія Туринаd[1] |
| Стан | національна спадщина Італіїd[3] |
| Адреса | Piazza San Giovanni, Torino[4] |
| Епонім | Іван Хреститель |
| Присвячення | Іван Хреститель |
  Туринський собор (Італія) | |
 | |
 Туринський собор у Вікісховищі | |
Собор Святого Івана Хрестителя (італ. Duomo di Torino; Cattedrale di San Giovanni Battista) — римо-католицький собор у Турині, Італія, поруч з королівським палацом. Названий на честь святого Івана Хрестителя. Кафедральний собор Туринської архідієцезії[en]. Збудований у 1491—1498 роках, а наприкінці XVII століття під керівництвом Гваріно Гваріні збудовано каплицю святої плащаниці.
Історія[ред. | ред. код]
Сучасний собор розташований на місці античного римського театру. Згодом там звели три християнські церкви на честь Святого Спасителя, святої Марії з Домпно та Івана Хрестителя, найбільшою з котрих була остання. Згідно з деякими джерелами, освячення головної церкви здійснив лангобардський король Агілульф (правив 591—616)[5]. 662 року у церкві прихильник короля Годеперта вбив туринського герцога Гарібальдо[it], оскільки того звинувачували у причетності до вбивства короля[6].
Три лангобардські церкви знесли між 1490 та 1492 роками. 1491 року Б'янка Монферратська[en], вдова савойського герцога Карла I, заклала перший камінь нового собору на честь Івана Хрестителя. Архітектором споруди став Амадео ді Франческо да Сеттіньяно[it]. Було збережено дзвіницю, що існувала біля місця будівництва раніше. 21 вересня 1505 року собор було освячено. 1515 року папа Лев X офіційно визнав собор митрополичою кафедрою[7][8].
1649 року Бернардіно Квадрі[it] представив проєкт розширення собору, який зокрема передбачав створення більш пишного місця для туринської плащаниці. Цей проєкт був створений на основі ранішого проєкту Карло ді Кастелламонте[en]. Також проєкт передбачав будівництво овальної каплиці позаду хору. Квадрі переїхав з Рима до Турина й почав утілювати свій задум. Будівельні роботи фінансував герцог Карл Еммануїл II. 1667 року для завершення будівництва призначили архітектора Гваріно Гваріні. Зведення купола тривало 28 років. 1694 року його завершили під керівництвом Марії Джованни — вдови Карла Еммануїла.
1720 року архітектор Філіппо Ювара на замовлення сардинського короля Віктора Амадея II збільшив висоту дзвіниці з 48 до 60 метрів[9]. 1835 року на замовлення короля Карла Альберта у соборі розмістили копію картини «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі, створена Луїджі Канья[10].
У ніч з 11 на 12 квітня 1997 року в каплиці Святої Плащаниці сталася пожежа, внаслідок яклї вона серйозно постраждала. Саму Туринську плащаницю вдалося врятувати[11]. Після цього було проведено реставрацію фасаду та інтер'єру собору. Відкрили його тільки за 21 рік після пожежі[12].
Галерея[ред. | ред. код]
-
Інтер'єр. Центральна нава -
Купол каплиці Гваріні зсередини -
Могила Джованни д'Орліер де ла Бальме -
Орган собору -
Мозаїка церкви святого Спасителя VI століття, зруйнованої для побудови собору
_-_Dome.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Città e Cattedrali
- ↑ BeWeB
- ↑ dati.beniculturali.it — 2014.
- ↑ https://atlasf.eu/poi/6942
- ↑ Giuseppe Colli. Storia di Torino. Dalle origini ai nostri giorni. — Torino, 2002. — 176 с. — ISBN 978-8888552736. (італ.)
- ↑ Paolo Diacono, Historia Langobardorum[en], IV, 51.
- ↑ Giovanni Battista Semeria. Storia della Chiesa metropolitana di Torino. — Torino, 1840. (італ.)
- ↑ Carlo Merlini. Palazzi e curiosità storiche torinesi. Torino, stamperia Rattero.
- ↑ Storia del Duomo di Torino sede della Sindone. web.archive.org. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 11 лютого 2024.
- ↑ L’ultima cena di Luigi Cagna, Duomo di Torino Basilica di San Giovanni. web.archive.org. 14 лютого 2015. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 11 лютого 2024.
- ↑ BRUCIA NELLA NOTTE IL CUORE DI TORINO - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). 12 квітня 1997. Процитовано 11 лютого 2024.
- ↑ The 1997 Fire. www.shroud.com. Процитовано 11 лютого 2024.
Джерела[ред. | ред. код]
- Casiraghi, Giampiero (1997). Storia di Torino, volum I. Turin: Giulio Einaudi Editore. ISBN 88-06-14258-5
- Giovanni Battista Semeria. Storia della Chiesa metropolitana di Torino. — Torino, 1840. (італ.)
- Ferdinando Rondolino, Il Duomo di Torino illustrato, 1898, Torino. (Ristampa anastatica, Torino 1982) (італ.)
- Giovanni Romano (a cura di), Domenico Della Rovere e il Duomo nuovo di Torino, Torino 1990, 106—200. (італ.)
- Massimo Ferretti, Le sculture del Duomo nuovo, in Giovanni Romano (a cura di), Domenico Della Rovere…229-262, particolarmente 245—253, Torino 1990. (італ.)
- Renzo Rossotti, Storia insolita di Torino, 2006, Roma, Newton Compton editori. (італ.)
- Laura Damiani Cabrini, Giacomo e Giovan Andrea Casella. Due pittori caronesi nella Torino secentesca, in Giorgio Mollisi (a cura di), Svizzeri a Roma nella storia, nell'arte, nella cultura, nell'economia dal Cinquecento ad oggi, Edizioni Ticino Management, anno 11, numero 52, ottobre 2011, Lugano 294—309. (італ.)
- Marziano Bernardi, Torino — Storia e arte, Torino, Ed. Fratelli Pozzo, 1975. (італ.)
- Segre Montel, Costanza (1997). Storia di Torino, volum I. Turin: Giulio Einaudi Editore. ISBN 88-06-14258-5
|
