Карл Альберт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Альберт
фр. Charles-Albert de Sardaigne
Mansi - ritratto di Carlo Alberto di Savoia - litografia - ca. 1860.jpg
Народився 2 жовтня 1798(1798-10-02)[1]
Турин, Сардинське королівство[2]
Помер 28 липня 1849(1849-07-28)[1][3] (50 років)
Порту, Порту, Португалія[2]
·хвороба
Поховання Базиліка Суперга
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Kingdom of Sardinia[d]
Діяльність регент
Alma mater Колеж Станіслава в Парижі[d]
Титул Герцог
Посада король
Рід Савойська династія
Батько Charles Emmanuel, Prince of Carignano[d]
Мати Princess Maria Christina of Saxony[d]
Брати, сестри  • Єлизавета Савойська
У шлюбі з Марія Тереза Тосканська
Діти Віктор Емануїл II і Prince Ferdinand, Duke of Genoa[d]
Нагороди
Royal Monogram of King Charles Albert of Sardinia.svg

Карл Альберт (італ. Carlo Alberto di Savoia; 2 жовтня 1798, Турин — 28 липня 1849, Порту, Португалія) — сьомий король Сардинського королівства в 1831—1849 роках, що зійшов на трон після смерті свого кузена Карла Фелікса.

Біографія[ред. | ред. код]

Карл Альберт належав до гілки князів Савойський-Кариньян, він був сином Карла Еммануїла Савойського-Кариньян і Марії Христини Саксонської. Отримав ліберальну освіту в Женеві, Бурже і в Парижі, де перейнявся революційними ідеями. При Наполеоні був призначений молодшим лейтенантом драгунів. Після Віденського конгресу 1814 повернувся до своєї сім'ї.

У 1817 році він одружився із Марією Терезою Тосканською (1801—1855), молодшою дочки Фердинанда III Тосканського. У цьому шлюбі народилося троє дітей: Віктор Еммануїл II (1820—1878), Фердинанд (1822—1855), герцог Генуї, Марія Христина (1826—1827). Карл Альберт відігравав важливу роль під час заворушень у П'ємонті в 1821 році. Після зречення Віктора Еммануїла I він виконував роль регента (13 березня 1821) при новому королі Карлі Фелікса, який знаходився в той час у Модені. Він проголосив конституцію і встановив тимчасову хунту, але через кілька днів був змушений відступити через загрозу австрійського втручання.

Засланий в Тоскану, він довгий час залишався в немилості. У 1823 році він брав участь у битві при Трокадеро громадянської війни в Іспанії на боці консерваторів.

Карл Альберт був проголошений Сардинським королем після смерті свого кузена Карла Фелікса, який не мав законних спадкоємців, і припинення старшої лінії Савойської династії.

Після вступу на престол він прийняв важливі реформи, створив Раду Держави, відновив провінційні ради. Він наказав переписати кодекс цивільних і кримінальних законів і реорганізував армію. У жовтні 1847 він проголосив створення касаційного суду. Відтепер муніципальні ради стали виборними, а провінційні асамблеї формувалися з дворянства, яке управляло провінціями під наглядом королівських керуючих.

У 1836 році за його наказом городки Конфлант і Опіталь були об'єднані в одне місто, названий Альбертвіль на його честь. Він підтримував науку і мистецтво, дбав про економічний розвиток країни.

Карл Альберт скасував феодальну систему і модернізував королівство, але показав себе менш зацікавленим у ліберальних засадах. У 1831 він відмовився прийняти ідеї Мадзіні, який виступав за об'єднання Італії. Були придушені заколоти в Шамбері, Турині, Генуї і Алессандрії. У 1834 був засланий республіканець Джузеппе Гарібальді.

Проте після Лютневої революції 1848 року він скасував абсолютну монархію і затвердив 4 березня 1848, Альбертинський Статут, нову ліберальну і демократичну конституцію: поділ влади між королем і двома асамблеями.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]