Фарук Шараа
| Фарук Шараа | |
|---|---|
| араб. فاروق الشرع | |
 | |
| Народився |
10 грудня 1938[1] (85 років) Дара, Сирія |
| Країна |
 Сирія |
| Діяльність | дипломат, політик |
| Alma mater | Лондонський університет і Дамаський університет |
| Знання мов | арабська |
| Посада | ambassador of Syria to Italyd, Vice President of Syriad і Minister of Foreign Affairs and Expatriatesd |
| Партія | Ba'ath Partyd |
| Конфесія | сунізм |
Фару́к Ша́раа (араб. فاروق الشرع, 10 грудня 1938, Сирія) — сирійський дипломат і політик, пов'язаний з партією Баас. Міністр закордонних справ Сирії (1984—2006). Віце-президент Сирії (з 2006). 31 березня 1992 року разом з Анатолієм Зленком підписав угоду про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Сирією[2].
Життєпис[ред. | ред. код]
Він походить із сунітської родини[3]. Закінчив англійську філологію в Дамаському університеті в 60-х роках, після чого поїхав до Лондонського університету вивчати міжнародне право, де отримав ступінь магістра мистецтв[4].
Після закінчення навчання працював менеджером в сирійських державних авіакомпаніях[5]. У 1976 році він став послом Сирії в Італії і пробув на цій посаді чотири роки. У 1980 році він став заступником міністра закордонних справ, яким він залишався до 1984 року, також деякий час виконувач обов'язків міністра інформації[4]. У 1984 році президент Хафез аль-Асад призначив його міністром закордонних справ. Шараа керував сирійською дипломатією до лютого 2006 року[4], залишаючись на посаді також після смерті Аль-Асада та встановлення режиму його сина Башара[6]. На початку 90-х Шараа провів таємні сирійсько-ізраїльські переговори. Він публічно вимагав, щоб Ізраїль повернув Голанські висоти, заявивши, що будь-який компроміс щодо їх належності до Сирії не буде можливим. Він неодноразово критикував американську політику на Близькому Сході[5].
Фарук Шараа користувався значною незалежністю в сирійській системі влади і повагою в частині апарату партії Бааса. Як фахівець із зовнішньої політики, він зміг приймати самостійні рішення в цій галузі, навіть всупереч думкам Башара Асада. Бувало, що в публічних виступах він змінював позицію Сирії у закордонних справах, висловлену раніше президентом, або виправляв свої заяви[7]
Вплив Шараа значно знизився у лютому 2006 року, коли Башар Асад перемістив його на офіційно вищий, але на практиці меншу за повноваженнями посаду віце-президента[7], і призначив Валіда аль-Муаліма новим міністром закордонних справ[6]. На посаді віце-президента Шараа замінив впливового Абд аль-Халіма Чаддама, що було однією з найважливіших кадрових змін, запроваджених новим сирійським президентом[6]. Колишній міністр закордонних справ все ще представляв Сирію під час закордонних поїздок[4].
Після спалаху протестів проти авторитарної влади в Сирії в березні 2011 року, під час Арабської весни, його призначили головою комітету національного діалогу. Він публічно закликав до демократизації сирійського режиму, хоча також критикував антиурядові демонстрації[4]. Він був єдиним високопоставленим сирійським державним активістом, який запропонував компроміс між опозицією та урядом аль-Асада[5].
В розпалі сирійського конфлікту з'явилася новина про загибель Шараа під час бомбардувань поблизу сирійсько-Йорданського кордону під час втечі з країни, утримання його під домашнім арештом або про перехід на бік Вільної армії Сирії[4]. Цю інформацію спростував сам політик, який заявив, що ніколи не мав наміру залишати Сирію[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ УГОДА про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Сирійською Арабською Республікою 31.03.1992
- ↑ Fyderek Ł.: Pretorianie i technokraci w reżimie politycznym Syrii. Kraków: Księgarnia Akademicka, 2011, s. 100. ISBN 9788376381114.
- ↑ а б в г д е J. Kechichian, Farouk Al Shara'a: Affable yet wily diplomat. Архів оригіналу за 30 серпня 2012. Процитовано 5 квітня 2020.
- ↑ а б в Farouk al-Sharaa, Syrian leader who wanted compromise. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 5 квітня 2020.
- ↑ а б в Fyderek Ł.: Pretorianie i technokraci w reżimie politycznym Syrii. Kraków: Księgarnia Akademicka, 2011, ss. 83-84. ISBN 9788376381114.
- ↑ а б Fyderek Ł.: Pretorianie i technokraci w reżimie politycznym Syrii. Kraków: Księgarnia Akademicka, 2011, ss. 112-113. ISBN 9788376381114.
- ↑ Syria welcomes Algerian Brahimi as Annan successor. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 квітня 2020.
|
