Філіппенко Олександр Георгійович

Олександр Філіппенко
рос. Александр Филиппенко
Ім'я при народженні	Олександр Георгійович Філіппенко
Народився	2 вересня 1944(1944-09-02) (80 років) Москва, СРСР
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1974) і МФТІ (1967)
Заклад	Інститут геохімії й аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського, Театр на Таганці і Державний академічний театр імені Є. Вахтангова
Роки діяльності	1964 — тепер. час
У шлюбі з	Марина Ішимбаєва,d
IMDb	nm0277080
Нагороди та премії
Царскосільська мистецька преміяd (2010)
Олександр Філіппенко у Вікісховищі

Олександр Георгійович Філіппенко (рос. Александр Георгиевич Филиппенко; нар. 2 вересня 1944(19440902), Москва, РРФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно. Лауреат Державної премії Росії (1998). Народний артист Росії (2000).

Життєпис

Закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (1970). Художній керівник театру «Моно-Дует Тріо».

Фільмографія

• «Сині зайці або Музична подорож» (1972, клоун Саша)
• «Зупиніть Потапова!» (1974, Єрмоленко)
• «Хто заплатить за удачу» (1980)
• «Кидок» (1981, Семен Семенович Каліткін, прапорщик прикордонвійськ)
• «Про повернення забути» (1985, Ісаєв)
• «Я зробив все, що міг» (1986, Леонід Жилін)
• «Наш бронепоїзд» (1988)
• «Важко бути богом» (1989, Реба),
• «Серпень на спливі»/рос. «Убегающий август» (1989, Борис Краснов (головна роль)
• «Кроки імператора» (1991, Павло Ι)
• «Візит до Мінотавра» (1987, Григорій Білаш)

та інші.

Знявся в українських фільмах:

• «Бумбараш» (1971, т/ф)
• «Народжена революцією» (1974—1977, т/ф, 10 а),
• 1983 : «Останній засіб королів» (т/ф, 4 с) — полковник «Джіґс»
• 1985 : «Чорна стріла» — Річард Глостер
• «Міст через життя» (1986, т/ф, 2 с),
• «Яма» (1990, актор),
• «Жінка для всіх» (1991),
• «Я сама» (1993, Вахрамєєв; Росія—Україна)

та інші.

Громадянська позиція

У березні 2014 року, після російської інтервенції в Україну, разом з рядом інших відомих діячів науки і культури Росії висловив свою незгоду з політикою російської влади в Криму. Свою позицію вони виклали у відкритому листі.

У червні 2018 року підтримав українського режисера Олега Сенцова, засудженого і ув'язненого у Росії.

Після початку повномасштабного озброєного вторгнення Росії в Україну в 2022 році 19 травня, в День вишиванки, опублікував у Фейсбуці свою фотографію у вишиванці. З організацією сольних концертів Філіппенка почали виникати складнощі, а у листопаді 2022 року Театр імені Мосради не продовжив з ним контракт. 10 лютого 2023 року у ЗМІ повідомили, що Філіппенко залишив Росію і оселився у Литві.

Література

• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 793-794. (рос.)
• Кинословарь. — Т. З: Р-Я. — Санкт-Петербург: (б. и.), 2001. — С. 284-285. (рос.)

Посилання

• Олександр Філіппенко [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Олександр Філіппенко: «під час собачого шоу мій пес розгубився, і мені все довелося робити за нього. Рачки. Головний приз — телевізор — дістався мені» [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)