Храм минулого
| Автор | Стефан Вуль |
|---|---|
| Назва мовою оригіналу | Le Temple du passé |
| Країна |  Франція |
| Мова | французька |
| Жанр | наукова фантастика |
| Видано | 1957 |
«Храм минулого» (фр. Le Temple du passé) — науково-фантастичний роман французького письменника Стефана Вуля.
Складний і багатоплановий сюжет роману побудовано навколо робінзонади земної експедиції, яка зазнала аварії космічного корабля F.1313 на далекій планеті, атмосфера якої насичена хлором. Головний герой (капітан Массір) намагається врятувати себе і своїх 2 товаришів (Раоля і Жольта), що залишилися в живих. Вийшовши в скафандрі у навколишній простір, капітан робить незвичайне і жахливе відкриття: корабель проковтнуто морським чудовиськом, шлунок якого інвазований зміями-сисунами.
Не маючи можливості дочекатися допомоги, мандрівники придумують спосіб визволитися з черева істоти: біохімічним шляхом спричинити еволюцію риби у земноводне і вимусити її вибратися на сушу. Жольт уводить у кровоносну систему монстра розчин радіоактивної сірки для отримання точного зображення структури тварини і готує мутагенний вплив на нього. Під час спазму чудовиська Раоль, погано пристібнувшись до крісла, знаходить свою смерть на борту зорельота.
Мутація закінчилася, тварина тепер має шість коротких ніг і відчуває потребу вдихати повітря на поверхні моря хлору. Через деякий час вона вибирається на берег, але її рухи незграбні і вона невдовзі знову падає в океан. Массір та Жольт, чекаючи на новий незграбний рух чудовиська, вирішують впливати електричними розрядами на нерви лівої половини його тіла — це водночас дозволяє їм підзарядити батареї корабля. Напівпаралізоване чудовисько виходить з калюжі, де знаходило собі притулок, підіймається на узвишшя і там конає. Його тіло поступово розкладається і земляни виявляють, що знаходяться усередині своєрідної «колонади» з кісток.
На пляжі люди знаходять яйця, які народжують ящірок. Жольт переконаний, що ці яйця були покладені чудовиськом, яке поглинуло їх. Мандрівники осягають, що ящірки розвиваються дуже швидко, розумні і телепатично спілкуються. Вони починають допомагати їм вдосконалювати свої властивості і тим самим стають різновидом живих божеств для тисяч болотних ящірок. Втім люди продовжують намагатися полагодити космічний корабель, але під час спроби зльоту гине Жольт.
Массір, залишившись на самоті, переконується у вичерпанні батарей корабля, тому здійснює власну кріогенізацію в штучному кришталевому блоці (ящірки вважають його за храм). Проспавши 10000 років в «місцевому храмі» в стані анабіозу, Массір був знайдений іншою земною експедицією, яка шукала радіоджерело послання. Невдовзі Массір помирає. Лопес, історик-соціолог експедиції, заявляє, що Массір — останній представник цивілізації легендарної Атлантиди.
- Жольт (Jolt) — лікар-стажер на борту корабля F.1313
- Карл (Carl) — командир другої експедиції на планету
- Лопес (Lopez) — історик-соціолог другої експедиції
- Массір (Massir) — командир корабля F.1313
- Раоль (Raol) — квартирмейстер корабля F.1313
Роман поділено на 4 розділи, які в свою чергу поділяються на невеличкі глави. Різні частини роману дозволяють автору розділити історію капітана Массіра на періоди, які складають декілька місяців, декілька років чи століть.
Критики підкреслювали, що Стефан Вуль чудово продовжив традиції Жозефа Роні-старшого, Жака Шпіца і Рене Баржавеля. З великою вигадкою, соковито і яскраво описуються пригоди космонавтів, що зазнали аварії на невідомій їм і повній несподіванок планеті.
Роман написано динамічною, суворою, але виразною мовою. Він вигідно відрізняється від багатьох творів на цю тему своїм акцентом на кращих людських якостях, які проявляються в екстремальних умовах, — мужність, сміливість, невгамовний потяг до життя, винахідливість, дотепність і вміння творчо застосувати великі знання для виходу зі здавалося би безнадійних ситуацій.
- Jacques Goimard et Claude Aziza, Encyclopédie de poche de la science-fiction. Guide de lecture, Presses Pocket, coll. " Science-fiction ", no 5237, 1986
- Lorris Murail, La Science-fiction, Larousse, coll. " Guide Totem ", 1999, p. 365.
