Чепурний Василь Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чепурний Василь Федорович
Народився3 червня 1964(1964-06-03) (60 років)
Авдіївка, Сосницький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Країна Україна
Діяльністьжурналіст, громадський активіст
Alma materННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
ЧленствоЧернігівське товариство «Просвіта»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чепурний.

Чепурний Василь Федорович (нар. 3 червня 1964(19640603), Авдіївка, Сосницький район, Чернігівська область) — український журналіст, просвітянин, письменник. Багатолітній голова Чернігівської обласної «Просвіти» імені Т.Шевченка (1989—2015 рр).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в селі Авдіївка, Чернігівська область, у селянській сім'ї Федора Чепурного і Софії (до шлюбу Лазаренко)[1][2].

Після закінчення школи працював у городнянській районній газеті «Сільські новини», де став спершу кореспондентом, а згодом — відповідальним секретарем. Потім вступив до Київського університету імені Т. Шевченка на факультет журналістики. В університеті випускав стінгазету «Слово-зброя», був обраний студентським деканом, став співініцатором рокитнянського експерименту - заміни на місяць усіх працівників редакції районної газети студентами факультету журналістики (Рокитне Київської області). Після армії продовжив навчання, але п'ятий курс закінчив заочно. На п'ятому курсі пішов працювати в редакцію газети «Комсомольський гарт».[1]

Із «Комсомольського гарту» перейшов до «Молоді України» власкором по Чернігівській і Сумській областях та керував прес-службою представника Президента в Чернігівській області за часів Кравчука. За часів Кучми працював вченим секретарем Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського, де, зокрема, упорядкував перші після другої світової війни «Наукові записки».

Член Народного Руху України з 1989 року[3]. На установчих зборах чернігівського обласного Товариства української мови імені Т.Шевченка 15 січня 1989 року всупереч лінії обкому компартії був обраний головою[4].

Разом із Петром Антоненком заснував газету «Сіверщина», був її редактором. Очолював чернігівську газету «Просвіта», ініціатор створення газети «Біла хата».

Під час декомунізації 2016 року — радник голови обласної державної адміністрації з цих питань, керівник експертної групи обласної комісії з питань декомунізації[5][6].Власний кореспондент газети "Голос України" по Чернігівській області.

Автор книг публіцистики «Акурайку», «В осім барку»[7], дослідження з історії відродження Чернігівської єпархії (у співавторстві) "Цеглинка для рідного храму"[8], "Сто днів Широкої війни" [9], видавець та редактор біля 20 книг з краєзнавства, художньої літератури. Зокрема, в заснованому Василем Чепурним видавництві "Редакційно — видавничий центр «Сіверщина» вийшли книги «Сіверщина Incognita»[10], Олександра Волощука «Автостопом на край світу»[11], «Голодомор 1932—1933 рр в Україні очима дослідників і свідків: Чернігівщина», «Державотворчий потенціал української соборності».

Член Товариства письменників і журналістів імені І.Франка.

9 червня 2019 року[12] розгнівав мережу начебто расистськими висловлюваннями[13] та потрапив у скандал[14]. Це сталося після того як кореспондент газети Верховної Ради обізвав Жана Беленюка «негром», а Володимира Зеленського «євреєм-клоуном».[15] Редакція газети «Голос України» не підтримала позицію Василя Чепурного[16], а його акаунт у Фейсбуці був заблокований.[17] Під натиском громадської думки редакція газети «Голос України» попросила вибачення за «позицію» свого кореспондента.[18] Триразовий чемпіон Європи (2016, 2014, 2012), заслужений майстер спорту України Беленюк Жан Венсанович відповів на расистську образу:[19] Скандал завершився висновком спільного засідання правління та комісії з журналістстської етики Чернігівської обласної організації Національної Спілки журналістів, де визнано відсутність расистських висловлювань.

Творчий доробок

[ред. | ред. код]
  • «Акурайку»;[20]
  • «В осім барку»
  • «Цеглинка для рідного храму. Історія відродження Чернігівської єпархії (1989 - 2002 р.р.)» (у співавторстві з Ю. Соболем).
  • "Сто днів Широкої війни" (2022)
  • "Титли і коми" (2023)[21]
  • "Перша шеренга" (2024) (у співавторстві В.Савенком)

Відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Лауреат премії імені Бориса Грінченка;[2]
  • Орден Христа Спасителя Української православної церкви Київського патріархату
  • Орден святих Кирила і Мефодія Української православної Церкви Київського патріархату
  • медаль «За жертовність і любов до України» Української православної Церкви Київського патріархату
  • Почесна грамота Чернігівської обласної ради
  • Почесна грамота Чернігівської обласної державної адміністрації
  • медаль «Будівничий України» ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка
  • медаль Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка
  • Премія імені Івана Огієнка (2023, у галузі освіти)[22]
  • Премія імені Петра Сороки (2024, за книгу "Сто днів Широкої війни") [23]
  • Орден святого великомученика Юрія - Переможця ПЦУ

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Чепурний Василь. Автобіографія. Буквоїд. Архів оригіналу за 2 липня 2017. Процитовано 26 червня 2017.
  2. ↑ а б Чепурний Василь Федорович. Авдіївська школа. Архів оригіналу за 29 жовтня 2017. Процитовано 26 червня 2017.
  3. ↑ Боротьба за незалежність України у 1989- 1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного Руху України за перебудову (українською) . Чернігів: Управління у справах преси та інформації Чернігівської ОДА. 2009. с. 422. ISBN 978-966-533-413-2.
  4. ↑ "Просвіта": історія та сучасність (українською) . Київ: Видавничий центр "Просвіта". 1998. с. 319. ISBN 966-7551-00-8.
  5. ↑ Василь Чепурний: «Моя місія як радника голови ОДА з питань декомунізації завершена». http://cg.gov.ua/ (українською) . 13-06-2016. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 13-06-2016.
  6. ↑ Типовий Чернігів. www.facebook.com (укр.). Процитовано 9 лютого 2020.
  7. ↑ Василь Чепурний видав книгу публіцистики "В осім барку". УРИВОК. bukvoid.com.ua. Архів оригіналу за 3 червня 2018. Процитовано 9 лютого 2020.
  8. ↑ «Цеглинка для рідного храму». www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 6 січня 2023.
  9. ↑ Горнова, Вікторія (28 серпня 2022). Презентація книги чернігівського журналіста Василя Чепурного про воєнні історії. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 6 січня 2023.
  10. ↑ Сіверщина Incognita (українською) . Чернігів: Редакційно - видавничий центр "Сіверщина". 2011. ISBN 978-966-2317-04-6.
  11. ↑ Волощук, Олександр (2008). Автостопом на край світу (українською) . Чернігів: Редакційно- видавничий центр "Сіверщина". ISBN 978-966-533-363-0.
  12. ↑ Кореспондент «Голосу України» Чепурний назвав Беленюка «негром», а Зеленського — «євреєм-клоуном». Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 11 червня 2019.
  13. ↑ «Єврей-клоун-президент» та «Беленюк - негр»: журналіст парламентської газети розгнівав мережу расистськими висловлюваннями [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.], УНІАН, 10.06.19
  14. ↑ Хто такий Василь Чепурний і як він потрапив в расистський скандал, фото. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 11 червня 2019.
  15. ↑ Журналіст газети «Голос України» виявився расистом і ксенофобом [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.], zaxid.net, 9 червня 2019
  16. ↑ Редакція газети «Голос України» не поділяє позицію Василя Чепурного [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.], Голос України, 8 червня 2019
  17. ↑ Заява Василя Чепурного з приводу цькування [Архівовано 13 червня 2019 у Wayback Machine.], Сіверщина, 11 червня 2019
  18. ↑ Редакція газети «Голос України» попросила вибачення за «позицію» свого кореспондента [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.], Радіо Свобода, 10 червня 2019
  19. ↑ Жан Беленюк відреагував на образи журналіста Чепурного[недоступне посилання], Наш, 10 червня 2019
  20. ↑ КУХАРУК, Роман. ВАРТІСНА ПУБЛІЦИСТИКА. Всеукраїнська творча спілка "Літературний форум". Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 26 червня 2017.
  21. ↑ Титли і коми. discursus.com.ua. Процитовано 30 грудня 2023.
  22. ↑ Ухвала Комітету із присудження Премії імені Івана Огієнка від 28 квітня 2023 «Про присудження Премії імені Івана Огієнка 2023 року»
  23. ↑ Богуслава, Королевич (20 червня 2024). У Тернополі відзначили переможців Сорочиної премії. Правий берег (укр.). Процитовано 29 червня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чепурний_Василь_Федорович&oldid=43069809