Шевчук Олег Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олег Борисович Шевчук
Олег Шевчук у 2008 році
Народився 2 січня 1968(1968-01-02) (56 років)
Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання місто Київ
Діяльність підприємець, політик
Alma mater радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь кандидат економічних наук
Членство Верховна Рада України VI скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада народний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Партія безпартійний
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
 Державна премія України в галузі науки і техніки
Сайт shevchuk.in.ua/index.html
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевчук.
Україна Народний депутат України
3-го скликання
Партія зелених України 12 травня 1998 — 22 лютого 2000
6-го скликання
безпартійний (БЮТ) 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012
7-го скликання
безпартійний (ВО «Батьківщина») 25 березня 2014 — 27 листопада 2014

Оле́г Бори́сович Шевчу́к (нар. 2 січня 1968, м. Київ) — підприємець, громадський та політичний діяч. Заступник голови ради Федерації роботодавців України, президент Конфедерації роботодавців України, Народний депутат України 3, 6 і 7 скликань.

Освіта і наукова діяльність[ред. | ред. код]

У 1987 році з відзнакою закінчив Київський технікум радіоприладобудування[4]. У 1994 році здобув диплом Київського державного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю радіофізик[4]. 20 жовтня 2000 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Управління ризиками інвестиційних проектів»[4]. У 2004–2006 роках докторант Інституту економіки та прогнозування НАН України, дисертація на тему «Економічна сутність становлення Інформаційного суспільства».

Автор та співавтор багатьох наукових праць та публікацій. Зокрема книг:

  • «E-Ukraine. Інформаційне суспільство в Україні: бути чи не бути» (2001),
  • «Електронний уряд» (2001),
  • «Зелена Україна» (2002).
  • «Судный век: информатизация, глобализация, тероризм и ближайшее будущее человечества» та інш.

Кар'єра[ред. | ред. код]

1988–1989 роки — строкова служба у збройних силах, війська зв'язку.

З 1990 по 1996 роки — займається підприємницькою діяльністю у різних сферах економіки, засновник та Голова Правління групи компаній «Обрій».

У 1996–1998 роках — комерційний директор, заступник генерального директора з роботи із споживачами та маркетингу Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком».

З 1996 року активно починає займатися розвитком руху роботодавців.

У 1997–1998 роках — генеральний секретар «Української Асоціації виробників феросплавів». З 1997 по 2004 рік — віце-президент «Українського Союзу промисловців і підприємців».

У 1998 році створює громадське об'єднання провідних учасників ринку телекомунікацій та інформаційних технологій «Телеком-клуб».

З 1999 р. по 2001 рік — очолює Державний комітет зв'язку та інформатизації України[5][6].

2001–2007 роки — повертається до бізнесу та громадської активності, сфера інтересів — ринок ІКТ. Створює та очолює громадську дослідницьку організацію «Інститут Інформаційного суспільства». З липня 2001 року — директор власноруч створеного «Інституту Інформаційного суспільства України». З жовтня 2001 року — віце-президент Асоціації захисту прав споживачів природних монополій «Антимонопольний союз».

У 2001 році створює та очолює одну з перших в Україні галузевих роботодавчих організацій — Всеукраїнське об'єднання роботодавців у галузі телекомунікацій та інформаційних технологій.

Жовтень — листопад 2002 — радник Прем'єр-міністра України на громадських засадах[7][8].

З 2003 року — голова Всеукраїнського об'єднання обласних організацій роботодавців у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій.

З липня 2005 року по грудень 2007 — голова Наглядової ради Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

З лютого 2010 року — голова правління Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

З 2012 року — Президент Конфедерації роботодавців України.

З 2013 року — заступник Голови Ради Федерації роботодавців України.

З квітня 2015 року — Голова Правління Фонду соціального страхування України.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

З 1990 року — бере участь у політиці, 22 річний студент радіофізичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка Олег Шевчук обирається депутатом Київської міської ради. Протягом 1991–1992 років — секретар постійної комісії Київської міської ради народних депутатів з організації фізкультурно-оздоровчої діяльності, спорту, туризму та дозвілля киян.

З травня 1991 до 2006 року — у лавах Партії Зелених України. У 1997 році очолив Секретаріат партії та став заступником голови ПЗУ. Входить до низки громадських організацій екологічного спрямування.

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

У 1998 році за списком ПЗУ обраний народним депутатом України 3-го скликання. Працював першим заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту та зв'язку. Співавтор низки законопроєктів: «Про поштовий зв'язок», «Про телекомунікації», «Про радіочастотний ресурс України» тощо. Склав депутатські повноваження 22 лютого 2000 року[9].

З березня 1998 р. по лютий 2000 року — народний депутат України 3-го скликання, перший заступник Голови Комітету ВР України з питань будівництва, транспорту та зв'язку. З березня 2000 — радник Голови Верховної Ради України.

Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України від ПЗУ, № 2 в списку. На час виборів: директор Інституту інформаційного суспільства, член ПЗУ[10].

Березень 2006 — кандидат в народні депутати України від ПЗУ, № 5 в списку. На час виборів: докторант Інституту економічного прогнозування НАН України, член ПЗУ[11].

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 до грудня 2012 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 95 в списку. На час виборів: директор Інституту інформаційного суспільства, безпартійний. Перший заступник голови Комітету з питань соціальної політики та праці.

З березня до листопада 2014 — народний депутат України 7-го скликання, фракція ВО «Батьківщина». Член Комітету з питань транспорту і зв'язку[12].

Нагороди[ред. | ред. код]

Орден «За заслуги» III ступеня (листопад 1998)[13]. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000)[14].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Захоплюється спортом та театром. Одружений, має двох синів: Антона (1989) і Олега (2007)[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. ↑ а б в г Шевчук Олег Борисович [Архівовано 2 жовтня 2015 у Wayback Machine.] — довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.»
  5. ↑ Указ Президента України від 18 березня 1999 року № 258/99 «Про призначення О. Шевчука Головою Державного комітету зв'язку та інформатизації України»
  6. ↑ Указ Президента України від 20 липня 2001 року № 534/2001 «Про звільнення О. Шевчука з посади Голови Державного комітету зв'язку та інформатизації України»
  7. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 року № 1541 «Про призначення Шевчука О.Б. радником Прем'єр-міністра України».
  8. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2002 року № 1815 «Про звільнення радників Прем'єр-міністра України на громадських засадах».
  9. ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2000 року № 1488-III «Про дострокове припинення повноважень народних депутатів України Гаркуші О.М., Єханурова Ю.І., Кириленка І.Г., Кременя В.Г. та Шевчука О.Б.»
  10. ↑ Постанова Центральної виборчої комісії від 27 січня 2002 року № 104 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України Партії Зелених України по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року»
  11. ↑ Постанова Центральної виборчої комісії від 30 грудня 2005 року № 325 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Партії Зелених України»
  12. ↑ Постанова Верховної Ради України від 19 червня 2014 року № 1524-VII «Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про комітети Верховної Ради України сьомого скликання"»
  13. ↑ Указ Президента України від 13 листопада 1998 року № 1241/98 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  14. ↑ Указ Президента України від 5 грудня 2000 року № 1302/2000 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2000 року»

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шевчук_Олег_Борисович&oldid=39964712