Джон Сноу: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «John Snow»
Мітки: суміш розкладок у тексті Переклад вмісту
(Немає відмінностей)

Версія за 22:33, 11 січня 2017

Джон Сноу
англ. John Snow
Народився 15 березня 1813(1813-03-15)[1][2][3]
Йорк, Сполучене Королівство
Помер 16 червня 1858(1858-06-16)[2][3] (45 років)
Лондон, Сполучене Королівство
·інсульт
Поховання Бромптонський цвинтар
Країна  Сполучене Королівство
Діяльність лікар, епідеміолог, анестезіолог
Alma mater Westminster Hospital Medical Schoold
Лондонський університет
Автограф
CMNS: Джон Сноу у Вікісховищі

Джон Сноу (John Snow) (15 березня 1813 – 16 червень 1858) - англійський лікар та лідер впровадження анестезії та медичної гігієни. Його вважають одним з батьків сучасної епідеміології, частково завдяки роботі по виявленню джерела спалаху холери у Сохо (Лондон) 1854 року. Його висновки спричинили кардинальні зміни у системі водопостачання та каналізації Лондону, які зумовили до подібних змін в інших містах та значного покращення громадського здоров'я у світі загалом.

Ранні роки та освіта

Сноу народився 15 березня 1813 року у Йорку, Англія. Він був першою дитиною у дев'ятидітній сім'ї Вільяма та Френсіс Сноу, що жили в будинку на Північній вулиці. Його район був одним з найбідніших в місті і завжди знаходиться під загрозою затоплення через свою близькість до річки Уз. Його батько був чорноробом[4], який можливо працював на місцевому вугільному дворі біля Уз, що ймовірно постійно поповнювався баржами за рахунок Йоркширського вугільного басейну. Пізніше він став фермером у малому селі на північ від Йорку[5]. Сноу хрестили у Йорку, у Церкві всіх святих на Північній вулиці.

Церква всіх святих, Північна вулиця.

Сноу вчився у Йорку до 14 років, коли його віддали в науку до Вільяма Хардкастла (нп William Hardcastle), хірурга з Ньюкаслу-на-Тайні. Саме там у 1831 році він уперше зіткнувся з холерою, яка потрапила в Ньюкасл через морський порт Сандерленд (Sunderland) і спустошила місто[6]. З 1833 по 1836 Сноу працював помічником хірурга вугільної шахти, спочатку у Бернофілді (нп Burnopfield), графстві Дарем, а потім у Пателі Брідж (нп Pateley Bridge), Західний Йоркшир (нп West Riding of Yorkshire). У жовтні 1836 він поступив до школи медицини Хантера (нп Hunterian school of medicine) на вулиці Великого вітряка (нп Great Windmill Street) у Лондоні.[7]

Кар'єра

У 1837, Сноу почав працювати у Вестмінстерському госпіталі (нп Westminster Hospital). Прийнятий у члени Королівської колегії хірургів Англії (нп Royal College of Surgeons of England) 2 травня 1838, він закінчив Лондонський університет у грудні 1844 і був прийнятий до Королівської колегії лікарів (нп Royal College of Physicians) у 1850. У 1850 він став також одним із засновників Товариства епідеміологів Лондона (нп Epidemiological Society of London), яке утворилось у відповідь на спалах холери у 1849[8]

У 1857 Сноу зробив ранній внесок у епідеміологію, який часто не беруть до уваги[9], -  брошуру "Щодо фальсифікації хліба як причини рахіту".[10]

Анестезія

Джон Сноу один з перших вивчав та розраховував дозування ефіру та хлороформу для анестезії при хірургічних та акушерських операціях . Він розробив апарат для безпечної подачі ефіру пацієнтам та маску для подачі хлороформу[11]. Він особисто подавав хлороформ Королеві Вікторії при народженні двох останніх з її дев'яти дітей, Леопольда (нп Prince Leopold, Duke of Albany) у 1853 та Біатріс (нп Princess Beatrice of the United Kingdom) у 1857[12], сприяючи більш широкому суспільному сприйняттю анестезії в акушерстві. Сноу написав статтю по ефіру у 1847 під заголовком "Щодо інгаляції парів ефіру" (On the Inhalation of the Vapor of Ether).[13] Та довшу версію "Щодо хлороформу й інших анестетиків та їхньої дії й введення" (On Chloroform and Other Anaesthetics and Their Action and Administration), яку опублікували посмертно у 1858.[14]

Холера

Мапа пізнішого спалаху холери у Лондоні, 1866
Умовні позначення щодо карти вище

Сноу відносився скептично щодо домінантної на той час теорії міазмів (нп miasma theory), відповідно до якої такі хвороби як холера та бубонна чума були зумовлені забрудненням або шкідливою формою "поганого повітря". Мікробна теорія хвороб (нп germ theory of disease) ще не була сформована, тому Сноу не розумів механізму передачі хвороби. Його спостереження сприяли його невірі в теорію поганого повітря. Він уперше опублікував свою теорію у 1849 у есе "Спосіб зв'язку холери" (On the Mode of Communication of Cholera), з подальшим виданням більш детального трактату у 1855. Останній включав результати його дослідження ролі водопостачання у епідемії 1854 року у Сохо[15]

Спілкуючись з місцевими жителями (з допомогою Генрі Вайтхеда (нп Reverend Henry Whitehead)), він визначив джерело спалаху - насос комунального водопостачання  на Брод-стріт (тепер Бродвік-стріт (нп Broadwick Street)). Хоча хімічне та мікроскопічне дослідження Сноу зразків води з насоса на Брод-стріт не довели переконливо його небезпеку, його аналіз схеми захворювання були достатньо переконливими для місцевої влади аби вимкнути помпу колодязя, видаливши ручку. Цьому приписується причина закінчення спалаху, але Сноу зазначив, що епідемія, можливо, вже на швидкому зниженні:


Немає сумніву, що смертність значно знизилась, як я казав раніше, завдяки втечі населення, яка почалась незабаром після початку спалаху; але атаки настільки ослабли до того, як було зупинено використання води, що неможливо вирішити чи колодязь досі містить холерну отруту в активному стані, чи з певних причин вода звільнилась від неї.

There is no doubt that the mortality was much diminished, as I said before, by the flight of the population, which commenced soon after the outbreak; but the attacks had so far diminished before the use of the water was stopped, that it is impossible to decide whether the well still contained the cholera poison in an active state, or whether, from some cause, the water had become free from it.
Оригінальна мапа Джона Сноу, що показує кластери холери під час лондонської епідемії 1854 року, малюнок та літографія Чарльза Чеффінза  (нп Charles Cheffins).

Пізніше Сноу  за допомогою точкової картограми проілюстрував випадки захворювання кластеру холери навколо помпи. Для ілюстрації звязку між якістю джерела води та випадками холери він також застосовував статистичні методи. Він також показав, що водопровідна компанія Саутерку та Воксхоллу  (нп Southwark and Vauxhall Waterworks Company) здійснювала забір води з ділянок Темзи, забруднених стічними водами. Це спричинило підвищення частоти випадків холери. Дослідження Сноу було найважливішою подією в історії громадського здоров'я та географії.

Сноу написав:

On proceeding to the spot, I found that nearly all the deaths had taken place within a short distance of the [Broad Street] pump. There were only ten deaths in houses situated decidedly nearer to another street-pump. In five of these cases the families of the deceased persons informed me that they always sent to the pump in Broad Street, as they preferred the water to that of the pumps which were nearer. In three other cases, the deceased were children who went to school near the pump in Broad Street...

With regard to the deaths occurring in the locality belonging to the pump, there were 61 instances in which I was informed that the deceased persons used to drink the pump water from Broad Street, either constantly or occasionally...

The result of the inquiry, then, is, that there has been no particular outbreak or prevalence of cholera in this part of London except among the persons who were in the habit of drinking the water of the above-mentioned pump well.

I had an interview with the Board of Guardians of St James's parish, on the evening of the 7th inst [7 September], and represented the above circumstances to them. In consequence of what I said, the handle of the pump was removed on the following day.
— John Snow, letter to the editor of the Medical Times and Gazette
Громадський будинок Джона Сноу та меморіальний знак на Бродвік-стріт, Сохо.

Дослідники пізніше виявили, що цей громадський колодязь було викопано лише за 3 фути (0,9 метра) від старої вигрібної ями (нп cesspit), з якої надходили фекальні бактерії. Над нею прали тканинні підгузники дитини з будинку 40 по Брод-стріт, яка заразилась холерою з іншого джерела. Оскільки відповідно до первинних записів немовля померло від діареї, а не від холери, то його не смерть не було враховано.

Томас Шептер (нп Thomas Shapter) провів подібне дослідження та використав точкову мапу  при дослідженні холери у Ексетері, графстві Девон значно раніше Джона Сноу. Проте у ньому не було звернено увагу на проблему з водопостачанням.[16]

Політичні суперечки

Після того, як епідемія холери вщухла, урядовці встановили назад ручку помпи з Брод-стріт. Вони відповіли тільки на нагальну загрози для населення і потім вони відкинули теорію Сноу. Прийняття цієї пропозиції означало б непряме прийняття фекально-орального шляху передачі захворювань, що було б надто неприємно для більшої частини громадськості.[17]

Лише 1866 Вільям Фарр (нп William Farr), один з головних супротивників Сноу, зрозумів обґрунтованість його висновків під час розслідування іншого спалаху холери у Bromley by Bow. Він видав негайні вказівки не вживати некип'ячену воду.[18]

Фарр заперечува пояснення Сноу про те, як саме холера поширювалась через забруднену воду, проте він погоджувався, що вода відіграє роль у поширенні захворювання. По суті, деякі статистичні дані, зібрані Фарром допомогли в просуванні поглядів Джона Сноу.[19]

Службовці громадського здоров'я визнають політичну боротьбу, в яку часто стають уплутані реформатори.[20] Під час Щорічної лекції Ручки Помпи у Англії члени Товариства Джона Сноу видаляють та повертають назад ручку помпи, що символізує постійні виклики на шляху покращення у галузі громадського здоров'я.[21]

Пізніше життя

У 1830 Сноу став членом руху за тверезість (нп Temperance Movement), та на близько 10 років став вегетаріанцем та тітоталістом (н.п. Teetotalism). У середині 1840-х його здоров'я погіршилось і він повернувся до споживання м'яса та вживання вина. Він продовжував пити чисту воду (очищену за допомогою кип'ятіння) протягом всього свого дорослого життя. Він ніколи не одружився[22]

Сноу жив на у Лондоні на Саквілл-стріт (нп Sackville Street) 18 з 1852 до смерті у 1858.[23]

Сноу переніс інсульт 10 червня 1858 року під час роботи у його лондонському офісі. На той час йому було 45 [24]. Як наслідок він помер 16 червня 1858. Його було поховано на Бромптонському цвинтарі (нп Brompton Cemetery).[25]

Спадок та почесті

Надгробок, кладовище Бромптон (Brompton Cemetery), Лондон
Синя табличка (нп Blue plaque) встановлена Королівським хімічним товариством (Royal Society of Chemistry)
  • На Брод-стріт (тепер Бродвік-стріт) на місці оригінальної водяної помпи у пам'ять про Сноу та його дослідження 1854 року встановлено меморіальний знак. Його зроблено у вигляді водяної помпи з видаленою ручкою. Саме місце, де стояв насос вистелено червоним гранітом.
  • Громадський будинок поруч назвали  "Джон Сноу" (англ. "The John Snow") на його честь.[26]
  • Товариство Джона Сноу, назване на його честь, регулярно зустрічається у пабі Джона Сноу. Керівники громадського здоров'я щорічно у вересні проводять Лекцію Ручки Помпи.
  • На його могилі на Цвинтарі Бромптон (нп Brompton Cemetery) у Лондоні встановлено надгробний пам'ятник.
  • У Йорку Джона Сноу вшановує синя табличка (нп blue plaque) у західній частині Park Inn, готелю на Північній вулиці.
  • Разом з колегою - піонером анестезіології Джозефом Томасом Кловером (нп Joseph Thomas Clover), Сноу є одним із  щитотримачів  Королівської колегії анестезіологів (нп Royal College of Anaesthetists).[27]
  • Aнестезіологічне товариство Великої Британії та Ірландії (Association of Anaesthetists of Great Britain and Ireland) присуджує Нагороду Джона Сноу -  стипендію для студентів студентів-медиків, що займаються дослідженнями в області анестезії.
  • У 1978 було засновано фірму з досліджень та консультування у галузі громадського здоровя - John Snow, Inc.
  • У 2001 у Даремському університеті Queen's Campus in Stockton-on-Tees  the John Snow College was founded on the .
  • У 2013 The Lancet опублікував виправлення свого короткого некролога Сноу, спочатку опублікованого у 1858: "Журнал визнає, що деякі читачі читачі можуть помилково було зробити висновок, що Ланцет був не в змозі визнати видатні досягнення доктора Сноу в царині епідеміології та, зокрема, його далекоглядної роботи щодо визначення шляху передачі епідемічної холери."[28]
  • Незважаючи на повідомлення, що Сноу отримав нагороду Інституту Франції за його есе 1849 року щодо холери,[29] лист 1950 року від Інституту вказує, що його було лише номіновано на неї.[30]
  • У 2016, Катерина Тенслі (Katherine Tansley) белетризовано описала діяльність Сноу у її історичному романі "Доктор із Брод-стріт" (англ. The Doctor of Broad Street), видавництво Troubadour Books.

Див. також

Примітка

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Frerichs R. Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б Base biographique
  4. ↑ Wedding Record of William Snow and Frances Empson, Huntington All Saints, 24/05/1812
  5. ↑ Census 1841
  6. ↑ Markel, H. (2013). Happy Birthday, Dr Snow. JAMA. 309 (10): 995—6. doi:10.1001/jama.2013.1304. PMID 23483173.
  7. ↑ Thomas, KB.
  8. ↑ London Epidemiology Society. UCLA. Процитовано 22 October 2012.
  9. ↑ Dunnigan, M. (2003). Commentary: John Snow and alum-induced rickets from adulterated London bread: an overlooked contribution to metabolic bone disease. International Journal of Epidemiology. 32 (3): 340—1. doi:10.1093/ije/dyg160. PMID 12777415.
  10. ↑ Snow, J. (1857). On the Adulteration of Bread As a Cause of Rickets. The Lancet. 70 (1766): 4. doi:10.1016/S0140-6736(02)21130-7.
  11. ↑ John Snow (1813–58). sciencemuseum.org.uk
  12. ↑ Anesthesia and Queen Victoria. John Snow. Department of Epidemiology UCLA School of Public Health. Процитовано 21 August 2007.
  13. ↑ Snow, John (1847) On the Inhalation of the Vapor of Ether. ph.ucla.edu
  14. ↑ Snow, John (1858) On Chloroform and Other Anaesthetics and Their Action and Administration.
  15. ↑ Gunn, S. William A.; Masellis, Michele (23 October 2007). Concepts and Practice of Humanitarian Medicine. Springer. с. 87–. ISBN 978-0-387-72264-1.
  16. ↑ Shapter, Thomas (1849). The History of the Cholera in Exeter in 1832. London: John Churchill.
  17. ↑ Chapelle, Frank (2005) Wellsprings.
  18. ↑ Cadbury, Deborah (2003). Seven Wonders of the Industrial World. London and New York: Fourth Estate. с. 189—192. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  19. ↑ Eyler, John M. (April 1973). William Farr on the Cholera: The Sanitarian's Disease Theory and the Statistician's Method. Journal of the History of Medicine.
  20. ↑ Donaldson, L.J. and Donaldson, R.J. (2005) Essential Public Health.
  21. ↑ Annual Pumphandle Lecture Series. johnsnowsociety.org. The John Snow Society. 20 October 2013. Процитовано 24 October 2013.
  22. ↑ Snow, Stephanie J. (2004) "Snow, John (1813–1858)" in Oxford Dictionary of Biography
  23. ↑ JOHN SNOW'S HOMES.
  24. ↑ Johnson, Steven (2006). The Ghost Map. Riverhead Books. с. 206. ISBN 1-59448-925-4.
  25. ↑ List of notable occupants (HTTP). Brompton Cemetery. Процитовано 21 August 2007.
  26. ↑ Punt, Steve (12 May 2014). Birmingham. The 3rd Degree. Сезон 3. Епізод 6. Подія сталася на 7:05. BBC Radio 4. Процитовано 1 December 2016.
  27. ↑ The College Crest. The Royal College of Anaesthetists. 2014. Процитовано 12 September 2014.
  28. ↑ Hempel, S. (2013). John Snow. The Lancet. 381 (9874): 1269. doi:10.1016/S0140-6736(13)60830-2.
  29. ↑ S. William Gunn; M. Masellis (2008). Concepts and practice of humanitarian medicine. ISBN 0-387-72263-7.
  30. ↑ Couvrier R, Edwards G (July 1959). John Snow and the Institute of France. Med Hist. 3 (3): 249—251. doi:10.1017/s0025727300024662. PMC 1034490.

Джерела

Зовнішні посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Сноу&oldid=19519743