Діарея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Діарея
МКХ-10 A09, K59.1
МКХ-9 787.91
DiseasesDB 3742
eMedicine ped/583
MeSH D003967

Діарея (від грец. διαρροή — «витікання») або пронос — визначається як патологічний стан, при якому виникають неоформлені або рідкі випорожнення три або більше разів на день (або частіше ніж зазвичай для конкретної людини). Часті оформлені випорожнення не є діареєю. Неоформлені, «пастоподібні» випорожнення у дітей, що знаходяться на грудному вигодовуванні, також не вважаються діареєю.

Діарея розвивається, в основному, в результаті споживання забруднених харчових продуктів і води. У всьому світі близько 780 млн. людей не мають доступу до чистої води і 2,5 мільярдів людей не мають доступу до основних засобів санітарії. ВООЗ натепер розглядає три клінічних типи діареї:

  • гостра водяниста діарея — триває кілька годин або днів;
  • гостра кривава діарея;
  • стійка діарея — триває 14 і більше днів.[1]

Хоча причиною діареї можуть бути і неінфекційні чинники, однак найбільше клінічне значення має інфекційна діарея. Щорічно в світі відбувається близько двох мільярдів випадків захворювання інфекційної діареєю, від неї у світі помирає 1,5 мільйона дітей. Діарея займає третє місце серед усіх причин смерті серед інфекційних хвороб у всьому світі, є другою за значимістю причиною смерті дітей у віці до п'яти років (поступаючись лише пневмонії). Більшість смертей від діареї припадає на дітей у віці до п'яти років.[2] Летальний результат при захворюванні інфекційної діареєю може наступити внаслідок тяжкої дегідратації і розвитку дегідратаційного шоку, рідше внаслідок інфекційно-токсичного шоку (наприклад, при тяжкому шигеллезе, спричиненому серогрупою О1).[3]

Етіологія[ред.ред. код]

Найчастіше причиною діареї є інфекційні збудники. Діарея зазвичай спричиняється вірусами, бактеріями, рідше найпростішими, токсинами бактерій. Діарея, що виникає у туристів, що відвідують екзотичні країни, називається «діареєю мандрівників». Крім того, діарея може бути спричинена неінфекційними чинниками — деякі отруєння (солями тяжких металів, грибами тощо), медикаменти, харчова непереносимість тощо.

Патогенез[ред.ред. код]

Механізми діареї[ред.ред. код]

Будь-яка діарея є наслідком переважання водно-електролітний секреції над абсорбцією в кишечнику. У патогенезі діареї беруть участь 4 основних механізми:

  • кишкова секреція;
  • підвищення осмотичного тиску в порожнині кишки;
  • порушення транзиту кишкового вмісту;
  • кишкова ексудація.

Безсумнівно, що механізми діареї тісно пов'язані між собою, проте для кожного захворювання характерний переважний тип порушення йонного транспорту. Так для «діареї мандрівників» в цілому характерне переважання кишкової секреції. Її спричняють екзотоксини кишкових патогенних мікроорганізмів, які викликають опосередковано накопичення ентероцітарних внутрішньоклітинних проміжних продуктів біохімічного циклу АТФ-АМФ і ГТФ-ГМФ, що призводить до активної кишкової секреції. Рідше секрецію збільшують цитотоксини. Вони можуть також зумовлювати вивільнення прозапальних цитокінів, що втягують у процес клітини, які, у свою чергу, сприяють активації секреції, породжуючи вивільнення чинників, таких, як простагландини або тромбоцитарний фактор активації.[4]

Стійка діарея, яка може перейти в хронічну, часто породжує авітаміноз і дефіцит мінералів, що може спричинити за собою інші проблеми організму, такі, як, наприклад анемія.

Роль та види дегідратації[ред.ред. код]

Найзначнішою загрозою, яка породжується інфекційною діареєю, є дегідратація. Під час діареї вода і основні електроліти (натрій, хлор, калій і бікарбонат) виводяться з організму у складі рідких випорожнень, блювотних мас. Дегідратація наростає в тому випадку, якщо ці втрати не відшкодовуються.

ВООЗ пропагує поділ дегідратації на три ступені, маючи за мету можливість швидкої спрощеної діагностики дегідратаційних порушень, які б можна було б легко визначати (а отже, і застосовувати раніше адекватне лікування) не тільки лікарями, але й медпрацівниками нижчих ланок охорони здоров'я.

Таким чином виділяють:

  • Рання дегідратація — не має ознак або симптомів;
  • Помірна дегідратація — у хворого виявляють дві або більше з таких ознак:
  1. достатнє вживання рідини внаслідок спраги;
  2. неспокійна поведінка або дратівливість;
  3. расправление шкірної складки менш ніж за 2 с;
  4. відчуття м'якості при натисканні на очні яблука;
  5. помірно сухий язик;
  6. знижений діурез;
  7. холодні дистальні відділи кінцівок;
  • Тяжка дегідратація — характерна наявність більше двох з таких ознак:
  1. недостатнє вживання рідини або відмова від неї;
  2. патологічна сонливість або сплутаність свідомості;
  3. період розправлення шкірної складки триває більш ніж 2 с;
  4. глибоко запалі очі;
  5. дуже сухий язик;
  6. відсутність сечовиділення;
  7. холодні вологі і ціанотичні кінцівки;
  8. різка блідість шкіри тулуба;
  9. частий слабкий пульс поєднується з низьким артеріальним тиском.

Тяжка дегідратація по суті є дегідратаційним шоком, може призводити до смертельного наслідку, якщо не відшкодовувати втрати рідини і електролітів з організму хворого шляхом крапельного внутрішньовенного вливання.

Лікування[ред.ред. код]

Основні заходи для лікування діареї включають наступні:

  • Регідратація за допомогою розчину оральних регідратаційних солей (ОРС). ОРС — це суміш чистої води, солі та цукрози, яка є в офіцінальних препаратах. але й може бути безпечно приготовлена ​​в домашніх умовах. Після випивання ОРС вони всмоктуються в тонкому кишечнику і заміщають воду і електроліти, що були виведені з організму з діареєю.

У дітей до ОРС необхідно додавати добавки цинку, що зменшують тривалість діареї на 25% і призводять до зменшення обсягу випорожнень на 30%.

  • Регідратація через внутрішньовенні крапельниці в разі помірної дегідратації з блюванням, що переважає, тяжкої дегідратації або шокового стану.
  • Харчові продукти, багаті поживними речовинами (в Україні використовують при стаціонарному лікуванні стіл № 4 за Певзнером). Замкнене коло недостатності харчування у дітей і діареї можна розірвати завдяки годуванню їх харчовими продуктами, багатими на поживні речовини (включаючи грудне молоко), як під час діареї. так й при подальшому годуванні одужавших дітей поживними продуктами (включаючи виключне грудне вигодовування дітей протягом перших шести місяців життя).
  • Консультування з лікарем, зокрема щодо ведення гострої кривавої діареї, стійкої діареї.

Профілактика[ред.ред. код]

Основні заходи для профілактики діареї включають наступні:

  • доступ до безпечної питної води;
  • поліпшені засоби санітарії;
  • миття рук з милом;
  • виключне грудне вигодовування дитини протягом перших шести місяців життя;
  • належну особисту гігієну та гігієну харчових продуктів;
  • санітарну освіту щодо шляхів поширення інфекцій;
  • вакцинацію проти ротавірусної інфекції.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Диарея. Апрель 2013 г. Информационный бюллетень № N°330
  2. [Kosek M, Bern C, Guerrant RL. The global burden of diarrhoeal disease, as estimated from studies published between 1992 and 2000. Bull World Health Organ 2003;81: 197–204]
  3. [Guerrant RL, Kosek M, Moore S, Lorntz B, Brantley R, Lima AA. Magnitude and impact of diarrheal diseases. Arch Med Res 2002;33: 351-5]
  4. [Powell D. W. Approach to the patient with diarrhea. In: Textbook of Gastroenterology, 4th ed. / T. Yamada et al. (eds) Vol. 1. — Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins, 2003. — Р. 844–894]

Посилання[ред.ред. код]