Телль-ель-Хаммам: відмінності між версіями
Створено шляхом перекладу сторінки «Телль-эль-Хаммам» |
(Немає відмінностей)
|
Версія за 22:15, 1 лютого 2023
| Телль-ель-Хаммам | |
|---|---|
 | |
| Сучасне розташування |  Йорданія |
| Регіон | Йорданія |
| Географічні координати | 31°50′24″ пн. ш. 35°40′25″ сх. д. / 31.84018000002777882° пн. ш. 35.67368000002777251° сх. д. |
Телль-ель-Хаммамааа Телль-ель-Хаммам ( араб. تل الحمام — пагорб ( телль ), місце археологічних розкопок поселення середньої бронзової доби (1800—1550 рр. до н. е.) у південній Йорданській долині, на північний схід від Мертвого моря, в Йорданії [1] Розташований в 22 км на схід від стародавнього Єрихона [2] .
Телль-ель-Хаммамааа Поселення безперервно існувало з часів енеоліту (близько 4700 до н.е.). Місто було покинуто близько 1550 до н. е. [1] На момент зникнення він був одним з найбільших міст Палестини, найбільшими були тільки Тель-Хацор і Ашкелон . Пізніше його територія входила до складу більшого міста Лівіас (городище Телль-ель-Раме), яке існувало за часів Римської імперії, Візантії та ранньоісламського періоду.
Гіпотеза про метеоритне руйнування
Згідно з гіпотезою Банча та його співавторів, місто було зруйноване вогнем та ударною хвилею приблизно у 1650 році до н. е.. через вибух у повітрі крижаного астероїда чи гігантського метеориту. Механізм катастрофи подібний до Тунгуського метеорита 1908 року, потужність вибуху становила щонайменше 10 мегатонн у тротиловому еквіваленті, що перевищує потужність атомного вибуху в Хіросімі 1945 року в тисячу разів [2] . На думку дослідників, температура при катастрофі перевищувала 2000 ° C, кістяки сильно фрагментовані і містять частки розплавленого піску. Також були виявлені частинки мінералів ударного походження - імпактного кварцу, діамандоїдів і сферул - крихітних кульок розплавленого матеріалу, що складаються із суміші випарованого заліза та піску, а також оплавлені кристали високотемпературних мінералів [1] . Крім того, підвищений вміст платини, іридію, нікелю, хрому, золота і срібла, які рідко зустрічаються в земних породах, але містяться в космічних тілах [3] .
Автори дослідження дуже обережно висловилися про можливу відповідність місця старозавітним містам Содому та Гоморрі [1] [2] .
Критики гіпотези вказують на такі факти:
- не тільки Телль-ель-Хаммам, а й низка інших міст середнього бронзового віку були покинуті приблизно в той же час, тобто його випадок не був унікальним.
- ймовірний час запустіння міста не узгоджується з біблійною хронологією у прив'язці до інших подій, згаданих до і після руйнування Содома та Гоморри [4] [5] .
Археологія
Археологічні розкопки з 2006 року проводить група вчених з акредитованого християнського Veritas International University[en] в Санта-Ані в штаті Каліфорнії, неакредитованого євангельського християнського Південно-Західного університету Трініті[en] в Альбукерці в штаті Нью-Мексико, під егідою під керівництвом декана коледжу археології та біблійної історії при Південно-Західному університеті Трініті Стивена Коллинза[en] . У розкопках беруть участь аспіранти та докторанти, а також велика кількість добровольців з усієї Північної та Південної Америки, Європи, Африки, Азії, Австралії, Нової Зеландії та країн Близького Сходу [1] .
Примітки
- ↑ а б в г д Bunch, T.E., LeCompte, M.A., Adedeji, A.V. et al. A Tunguska sized airburst destroyed Tall el-Hammam a Middle Bronze Age city in the Jordan Valley near the Dead Sea // Scientific Reports. — 2021. — No. 11. — (09). — DOI:.
- ↑ а б в Учёные выяснили причину гибели библейских городов. РИА Новости. 21 вересня 2021. Архів оригіналу за 22 вересня 2021. Процитовано 23 вересня 2021.
- ↑ Аналог Тунгусского метеорита стер с лица земли прототип Содома и Гоморры • Новости науки. «Элементы» (рос.). Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 27 вересня 2021.
- ↑ Merrill, Eugene H. «Texts, Talls, and Old Testament Chronology: Tall Hammam as a Case Study.» Artifax 27, no. 4 (2012): 20-21.
- ↑ Bolen, Todd (27 лютого 2013). Arguments Against Locating Sodom at Tall el-Hammam. Biblical Archaeology Society. Архів оригіналу за 23 вересня 2021. Процитовано 3 липня 2013.