Мертве море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мертве море
Вигляд на південний берег Мертвого моря, Ізраїль
Вигляд на південний берег Мертвого моря, Ізраїль
Координати 31°20′ пн. ш. 35°30′ сх. д. / 31.333° пн. ш. 35.500° сх. д. / 31.333; 35.500Координати: 31°20′ пн. ш. 35°30′ сх. д. / 31.333° пн. ш. 35.500° сх. д. / 31.333; 35.500
Розміри
Площа поверхні, км2 810 км²
Висота над рівнем моря, м −420 м
Середня глибина, м 120 м
Макс. глибина, м 330 м
Розмір 67х18 км
Берегова лінія 135
Об'єм, км3 147 км³
Басейн
Вливаються річки Йордан
Площа басейну 40,650 км²
Країни басейну Ізраїль, Йорданія, Західний берег ріки Йордан

Мертве море (івр. יָם הַ‏‏מֶ‏ּ‏לַ‏ח‎, транслітерація з івриту Yām Ha-Melaḥ, «Солене море»; араб. البَحْر المَيّت‎, транслітерація з арабської al-Baḥrᵘ l-Mayyitᵘ, «Мертве море»), тектонічне, безстічне озеро в Ізраїлі та Йорданії.

Географія і загальні відомості[ред.ред. код]

Супутниковий знімок Мертвого моря

Розташоване у тектонічній западині Гхор (Ель-Гор), на 395 м нижче рівня моря.

Узбережжя Мертвого моря — найнижчий суходіл планети[1][2].

Площа Мертвого моря — 1050 км², довжина — 76 км, середня глибина — 335-356 м.

Береги пустельні, місцями скелясті.

У Мертве море впадає р. Йордан.

Мертве море — одна з найсолоніших водойм світу (запас солей бл. 43 млрд т), концентрація солей — 260-270 ‰ (в окремі роки — 310 ‰)[1]. Ведеться видобуток калійних та ін. солей.

Походження[ред.ред. код]

Мертве море є безстічним озером розташованим в Йорданський Рифтовій долині, і є частиною Розлому Мертвого моря, що є трансформним розломом уздовж межі тектонічних плит між Африканською і Аравійською плитою. Розлом тягнеться від Східно-Анатолійського розлому в Туреччині до північної частини Рифту Червоного моря на півдні Синайського півострова. Існують дві суперечливі теорії, про походження улоговини Мертвого моря. Стара теорія трактує, що улоговина знаходиться в рифтової зоні — продовження Рифту Червоного моря, або навіть Великої рифтової долини Східної Африки. Але новітня теорія наполягає на тому, що Мертве море утворилося в результаті розлому уздовж Мертвого моря, що створив розширення земної кори з подальшим осіданням ґрунту.

Близько трьох мільйонів років тому, сучасна долина річки Йордан, Мертве море і Ваді-Арава був неодноразово затопленні водами Середземного моря. Вода йшла крізь вузьку, криву бухту, яка була пов'язана з морем через сучасну Долину Їзреел. Повені в долині були залежні від масштабу довготермінових кліматичніих змін. Содомське озеро, що розташоване в Рифті Мертвого моря має прошарок солі завтовшки 3 км.

Згідно з геологічною теорією, близько двох мільйонів років назад відстань між рифтовою долиною і Середземним морем збільшилась до такої міри, що океан більше не затоплював. Таким чином затока стала озером.

Перше таке доісторичне озеро має назву «Озеро Гомора». Озеро Гомора було солонуватим або мало прісну воду, було принаймні, 80 км на південь від нинішнього південного краю Мертвого моря і за 100 км на північ, що значно вище сьогочасної Долини Хула, пізніше клімат став посушливішим, озеро Гомора скоротилося і стало солонішим. Солоне озеро попередник Мертвого моря, зараз називають «Озеро Лісан».

У доісторичні часи була більша кількість опадів у сточищі озера Гомора. Від 70 000 до 12 000 років тому рівень озера змінювався від 100 м до 250 м вище, ніж його нинішній рівень. «Озеро Лісан», різко змінювало рівень, з найвищим рівнем близько 26 тис. років тому, через вельми вологий клімат Близького Сходу. Близько 10 000 років тому, рівень води в озері різко скоротився, ймовірно, на рівні навіть нижче, ніж сьогодні. За останні декілька тисяч років рівень води в озері коливався біля 400 м, з деякими істотними падіннями і здійманнями. Можливо причиною була сейсмічна активність.

Річка Йордан є єдиним великим джерелом води, що живить Мертве море.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]

  1. а б Кравчук П. А. Рекорды природы. – Любешов: Эрудит, 1993, 216 с.: ил. ISBN 5-7707-2044-1
  2. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1. , с. 240

, с. 80