Кохлеарний імплантат: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Рядок 77: Рядок 77:


Дослідження, проведене [[Університет Джонса Гопкінса|Університетом Джонса Гопкінса]], показало, що для трирічної дитини, яка отримує кохлеарні імплантати, вони можуть заощадити від 30 тисяч до 50 тисяч [[долар США|доларів США]] на витратах на спеціальну освіту для початкової та середньої школи, оскільки дитина, швидше за все, піде до звичайної школи, а отже, буде використовувати менше послуг підтримки, ніж повністю глухі діти.<ref>{{cite web|date=2000-05-05|title=Do Health-Care Providers Have to Pay for Assistive Tech?|url=http://www.businessweek.com/bwdaily/dnflash/may2000/nf00505c.htm|archiveurl=https://web.archive.org/web/20000815080222/http://www.businessweek.com/bwdaily/dnflash/may2000/nf00505c.htm|url-status=dead|archivedate=15 серпня 2000|accessdate=2009-10-25|publisher=[[Business Week]]|vauthors=Williams JM}} {{ref-en}}</ref>
Дослідження, проведене [[Університет Джонса Гопкінса|Університетом Джонса Гопкінса]], показало, що для трирічної дитини, яка отримує кохлеарні імплантати, вони можуть заощадити від 30 тисяч до 50 тисяч [[долар США|доларів США]] на витратах на спеціальну освіту для початкової та середньої школи, оскільки дитина, швидше за все, піде до звичайної школи, а отже, буде використовувати менше послуг підтримки, ніж повністю глухі діти.<ref>{{cite web|date=2000-05-05|title=Do Health-Care Providers Have to Pay for Assistive Tech?|url=http://www.businessweek.com/bwdaily/dnflash/may2000/nf00505c.htm|archiveurl=https://web.archive.org/web/20000815080222/http://www.businessweek.com/bwdaily/dnflash/may2000/nf00505c.htm|url-status=dead|archivedate=15 серпня 2000|accessdate=2009-10-25|publisher=[[Business Week]]|vauthors=Williams JM}} {{ref-en}}</ref>

== Ефективність ==
Дослідження 2019 року показало, що двостороння кохлеарна імплантація більшістю оглядачів вважається найвигіднішим втручанням у слух для прийнятних кандидатів, хоча ймовірніше, що вона буде виконана та дасть відповідну компенсовацію скоріше дітям, ніж дорослим. Дослідження також виявило, що ефективність двосторонньої імплантації можна підвищити шляхом покращення зв'язку між двома імплантатами та шляхом розробки стратегій надійного кодування спеціально для двосторонніх користувачів.<ref>{{cite journal |author = Rak K, Völker J, Schendzielorz P, Shehata-Dieler W, Radeloff A, Hagen R |title = Bilateral cochlear implantation is regarded as very beneficial: results from a worldwide survey by online questionnaire |journal = European Archives of Oto-Rhino-Laryngology |volume = 276 |issue = 3 |pages = 679–683 |date = березень 2019 |pmid = 30617425 |doi = 10.1007/s00405-018-05271-x}} {{ref-en}}</ref>


== Примітки ==
== Примітки ==

Версія за 10:51, 6 квітня 2024

Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Yukh68 (внесок, журнали) о 10:51 UTC (55502 хвилини тому).
Кохлеарний імплантат
Схема кохлеарного імплантату

Кохлеарний імплантат — це імплантований хірургічним шляхом нейропротез, який забезпечує сприйняття звуку людиною з помірною та глибокою сенсоневральною втратою слуху. За допомогою кохлеарного імплантати пацієнти можуть покращити розуміння мови як у тихому, так і в шумному середовищі.[1][2] Кохлеарний імплантат обходить акустичний слух шляхом прямої електричної стимуляції слухового нерва.[1] Завдяки повсякденному використанню та тренуванню слуху кохлеарні імплантати дозволяють дітям і дорослим навчитися інтерпретувати ці сигнали як мову та звук.[3][4][5]

Імплантат складається з 2 основних компонентів. Зовнішній компонент зазвичай носять за вухом, але його також можна прикріпити до одягу, наприклад, маленьким дітям. Цей компонент, звуковий процесор, містить мікрофони, електроніку, яка включає мікросхеми процесора цифрових сигналів, батарею та котушку, яка передає сигнал до імплантату через шкіру. Внутрішній компонент, власне імплантат, має котушку для прийому сигналів, електроніку та ряд електродів , розміщених у вушній раковині , які стимулюють кохлеарний нерв.[6]

Хірургічне втручання проводиться під загальним наркозом. Хірургічні ризики мінімальні, і більшість людей пройдуть амбулаторне хірургічне втручання, та повернуться додому того ж дня. Однак у деяких людей може виникнути запаморочення, а в рідкісних випадках — шум у вухах або синці в ділянці лицевого нерва.

З перших днів використання імплантатів у 1970-х і 1980-х роках сприйняття мовлення через імплантат постійно зростало. Понад 200 тисяч осіб у Сполучених Штатах Америки до 2019 року отримали кохлеарний імплантат. Багато користувачів сучасних імплантатів після імплантації отримують навички слуху та сприйняття мовлення на рівні від розумних до хороших, особливо в поєднанні з читанням з губ.[7][8] Однією з проблем, які залишаються при використанні цих імплантатів, є те, що навички розуміння слуху та мовлення після імплантації мають широкий діапазон варіацій серед окремих користувачів імплантатів. Вважається, що такі фактори, як вік імплантації, участь батьків і рівень освіти, тривалість і причина втрати слуху, розташування імплантату в вушній раковині, загальний стан кохлеарного нерва, а також індивідуальні можливості повторного навчання, є причиною такої варіації.[9][10][11]

Історія

Процесор «Cochlear Spectra» 1994 року випуску. Ранні користувачі кохлеарних імплантатів використовували такі процесори, як цей
Реципієнт кохлеарного імплантату використовує завушний процесор

Андре Джурно та Чарльз Ейріс розробили оригінальний кохлеарний імплантат у 1957 році. Їх конструкція розподіляла стимуляцію за допомогою одного каналу.[12]

Вільям Хаус також розробив кохлеарний імплантат у 1961 році.[13] У 1964 році Блер Сіммонс і Роберт Дж. Вайт імплантували одноканальний електрод у вушну раковину пацієнта в Стенфордському університеті.[14] Проте дослідження показали, що ці одноканальні кохлеарні імплантати мали обмежену корисність, оскільки вони не могли стимулювати різні ділянки вушної раковини в різний час, щоб забезпечити диференціацію між низькими та середніми високими частотами, як це необхідно для виявлення мовлення.[15]

У середині 1970-х років інженер НАСА Адам Кіссія почав працювати над тим, що стане сучасним кохлеарним імплантатом. Кіссія використав свої знання, отримані під час роботи інженером з електронних приладів для NASA. Ця робота тривала протягом 3 років, коли Кіссія проводив обідні перерви та вечори в технічній бібліотеці Кеннеді, вивчаючи вплив інженерних принципів на внутрішнє вухо. У 1977 році НАСА допомогло Кіссія отримати патент на кохлеарний імплантат. Пізніше Кіссія продав патентні права.[16]

Сучасний багатоканальний кохлеарний імплантат був незалежно розроблений і комерціалізований двома окремими командами — однією під керівництвом Грема Кларка в Австралії, а іншою — Інгеборг Гохмайр та її майбутнім чоловіком Ервіном Гохмайром в Австрії, причому пристрій Гохмайрів вперше імплантували людині в грудні 1977 року, а Кларка в серпні 1978 року.[17]

Склад

Кохлеарні імплантати обходять більшу частину периферичної слухової системи, яка сприймає звук, і перетворює його на рухи волоскових клітин у вушній раковині ; відхилення стереоцилій викликає приплив іонів калію до волоскових клітин, а деполяризація, у свою чергу, стимулює приплив кальцію, що збільшує вивільнення нейромедіатора глутамату. Збудження кохлеарного нерва нейромедіатором посилає сигнали в мозок, що створює відчуття звуку. Натомість із імплантатом пристрої вловлюють звук і оцифровують його, перетворюють цей оцифрований звук в електричні сигнали та передають ці сигнали на електроди, вбудовані у вушну раковину. Електроди стимулюють електросигналом кохлеарний нерв, змушуючи його посилати сигнали в мозок.[18][19][20]

Існує кілька доступних систем, але зазвичай вони мають такі компоненти[18][20]:

  • Зовнішній:
    • один або кілька мікрофонів, які вловлюють звуки з навколишнього середовища
    • мовний процесор, який вибірково фільтрує звук, щоб визначити пріоритетність звукового мовлення
    • передавач, який посилає потужність і оброблені звукові сигнали через шкіру до внутрішнього пристрою за допомогою радіочастотної передачі
  • Внутрішні:
    • приймач/стимулятор, який приймає сигнали від мовного процесора і перетворює їх в електричні імпульси
    • масив електродів, вбудований у вушну раковину

Також розробляється повністю імплантований кохлеарний імплантат. Цей новий тип кохлеарного імплантату включає в себе всі поточні зовнішні компоненти аудіопроцесора у внутрішньому імплантаті. Відсутність зовнішніх компонентів робить імплантат невидимим ззовні, а також означає, що його пошкодження або несправність стають менш імовірними.[21]

Допоміжні пристрої для прослуховування

Більшість сучасних кохлеарних імплантатів можна використовувати з низкою допоміжних пристроїв для прослуховування, які допомагають людям краще чути в складних ситуаціях. Ці ситуації можуть включати розмову по телефону, перегляд телевізора або прослуховування оратора чи вчителя. За допомогою цих пристроїв звук із пристроїв, зокрема мобільних телефонів, або із зовнішнього мікрофона надсилається безпосередньо до аудіопроцесора, а не вловлюється мікрофоном аудіопроцесора. Ця пряма передача покращує якість звуку для користувача, полегшуючи прослуховування розмови по телефону або потокової музики.

Допоміжні пристрої бувають у багатьох формах, таких як нашийники[22], ручки[23] та спеціалізовані кришки акумуляторних батарей.[24] Сучасні допоміжні пристрої зазвичай можуть отримувати звук від будь-якого пристрою Bluetooth, включаючи телефони та комп'ютери, перед тим, як передавати його по бездротовій мережі до аудіопроцесора. Більшість кохлеарних імплантатів також сумісні зі старішою технологією для додаткових пристроїв, такою як телефонна котушка.[25]

Хірургічні процедури

Хірургічне втручання

Імплантація дітям і дорослим може бути виконана безпечно з невеликими ускладненнями після операції, і більшість людей пройдуть амбулаторне хірургічне втручання, та повернуться додому того ж дня.[26][27][28] Іноді на нічному спостереженні в стаціонарі можуть залишатися дуже молоді, дуже старі, або пацієнти, які мають відразу значну кількість захворювань. Процедуру можна проводити в амбулаторному хірургічному центрі здоровим людям.[29] Хірургічна процедура, яка найчастіше використовується для імплантації пристрою, називається мастоїдектомією з підходом до лицьової западини.[20] Процедура зазвичай проводиться під загальним наркозом. Ускладнення операції спостерігаються рідко, але можуть виникнути мастоїдит, середній отит (гострий або з випотом), зміщення імплантованого пристрою, що потребує повторної операції, пошкодження лицевого нерва, пошкодження барабанної струни та ранові інфекції.[30]

Операція кохлеарної імплантації вважається чистою процедурою з рівнем післяопераційної інфекції менше 3 %.[31] Рекомендації свідчать про те, що регулярний профілактичний прийом антибіотиків не потрібний.[32] Проте потенційна вартість післяопераційної інфекції висока (включно з можливістю втрати імплантату); тому перед операцією рекомендується одноразова внутрішньовенна ін'єкція антибіотиків.[33] Рівень післяопераційних ускладнень становить близько 12 % для незначних ускладнень і 3 % для великих ускладнень. Основні ускладнення включають інфекції, параліч обличчя та збій пристрою.

Незважаючи на те, що щорічно у світі реєструється до 20 нових випадків бактеріального менінгіту після встановлення кохлеарного імлантата, дані демонструють зниження захворюваності.[34] Щоб уникнути ризику бактеріального менінгіту, Центри з контролю та профілактики захворювань у США рекомендують, щоб дорослі та діти, яким роблять операцію із встановлення кохлеарного імлантата, отримували відповідні віку вакцини, які виробляють антитіла до Streptococcus pneumoniae.[35]

Частота транзиторного паралічу лицевого нерва оцінюється приблизно в 1 %. За оцінками, збій пристрою, який потребує повторної імплантації, трапляється у 2,5–6 % випадків. До однієї третини людей відчувають порушення рівноваги, запаморочення або вестибулярну слабкість, які тривають більше тижня після процедури; у людей віком до 70 років ці симптоми зазвичай зникають протягом декількох тижнів або місяців, але у людей старше 70 років проблеми, як правило, зберігаються.[20]

У минулому кохлеарні імплантати дозволялися лише для людей, які були глухими на обидва вуха; станом на 2014 рік кохлеарний імплант використовувався експериментально у деяких людей, які втратили слух на одне вухо після того, як вони навчилися говорити, і не встановлювались тим, хто був глухим на одне вухо від народження; клінічні дослідження станом на 2014 рік були занадто малими, щоб робити узагальнення.[36]

Альтернативна хірургічна техніка

Використовуються й інші підходи, наприклад проходження через супрамеатальний трикутник. Систематичний огляд літератури, опублікований у 2016 році, виявив, що дослідження, у яких порівнювали 2 підходи, загалом були невеликими, не рандомізованими та ретроспективними, тому не були корисними для узагальнень; невідомо, який підхід безпечніший чи ефективніший.[30]

Ендоскопічна кохлеарна імплантація

Із збільшенням використання ендоскопічної хірургії вуха, яку популяризував професор Тарабічі, було опубліковано кілька доповідей про використання ендоскопічної техніки в хірургії кохлеарної імплантації.[37] Однак це було мотивовано маркетингом, і є чіткі ознаки збільшення захворюваності, пов'язаної з цією технікою, як повідомив піонер ендоскопічної хірургії вуха.[38]

Ускладнення операції кохлеарної імплантації

Оскільки протягом останніх 4 десятиліть хірургічні методи кохлеарної імплантації прогресували, глобальна частота ускладнень при хірургічних втручаннях при встановленні кохлеарного імплантата у дітей і дорослих знизилася з більш ніж 35 % у 1991 році до менше ніж 10 % на середину 2010-х років.[39][40][41] Ризик післяопераційного пошкодження лицевого нерва також знизився протягом останніх кількох десятиліть до менш ніж 1 %, у більшості з яких спостерігалося повне відновлення функції протягом 6 місяців. Рівень постійного паралічу становить приблизно 1 на 1000 операцій і, ймовірно, менший у центрах встановлення імлантатів з більшим досвідом.

Більшість ускладнень після хірургічного втручання з приводу встановлення кохлеарного імплантата є незначними, і потребують лише консервативного лікування або продовження перебування в стаціонарі. Менше 5 % усіх ускладнень є серйозними, що призводять до хірургічного втручання або повторної госпіталізації.[39] Повідомлено, що кількість ревізійних операцій кохлеарної імплантації у дорослих і дітей коливається від 3,8 % до 8 %, причому найпоширенішими показаннями є несправність пристрою, інфекція та міграція імплантату або електрода.[42] Після хірургічного втручання з приводу встановлення кохлеарного імплантата можуть виникати порушення рівноваги та запаморочення, але ці явища, як правило, слабкі та короткочасні.[43] Кохлеарний імплантат після хірургічного втручання для збереження слуху рідко призводить до значних або постійних несприятливих наслідків для вестибулярної системи. Крім того, після імплантації може покращитися хода та постуральна стабільність.[44]

Результати

Результати кохлеарної імплантації можна виміряти за допомогою здатності розпізнавати мову та функціональні покращення, виміряні за допомогою показників результатів, які повідомив пацієнт.[45][46] Хоча ступінь покращення після кохлеарної імплантації може бути різною, більшість пацієнтів, які мають кохлеарні імплантати, показують значне покращення здатності розпізнавати мову порівняно з їхнім передопераційним станом.[45]

Кілька метааналізів літератури з 2018 року показали, що особи з кохлеарним імплантатом мають значне покращення якості життя після кохлеарної імплантації.[47][48] Це покращення відбувається в багатьох різних аспектах життя, що виходить за межі спілкування, включаючи покращену здатність брати участь у соціальній діяльності; зниження розумових зусиль від слухання; та покращення екологічної обізнаності.[49][50][46] Глухі підлітки з кохлеарними імплантатами, які відвідують звичайні навчальні заклади, повідомляють про високий рівень шкільної самооцінки, самооцінки дружби та загальної самооцінки.[51] Вони також, як правило, переважно позитивно ставляться до своїх кохлеарних імплантатів[52], і сприймають їх як частину своєї особистості, більшість або «насправді не думають» про свою втрату слуху, або «пишаються нею».[53] Хоча прогрес у технології кохлеарної імплантації допоміг пацієнтам у розумінні мови, користувачі все ще не можуть зрозуміти супрасегментарні частини мови, включаючи висоту тону.[54]

Дослідження, проведене Університетом Джонса Гопкінса, показало, що для трирічної дитини, яка отримує кохлеарні імплантати, вони можуть заощадити від 30 тисяч до 50 тисяч доларів США на витратах на спеціальну освіту для початкової та середньої школи, оскільки дитина, швидше за все, піде до звичайної школи, а отже, буде використовувати менше послуг підтримки, ніж повністю глухі діти.[55]

Ефективність

Дослідження 2019 року показало, що двостороння кохлеарна імплантація більшістю оглядачів вважається найвигіднішим втручанням у слух для прийнятних кандидатів, хоча ймовірніше, що вона буде виконана та дасть відповідну компенсовацію скоріше дітям, ніж дорослим. Дослідження також виявило, що ефективність двосторонньої імплантації можна підвищити шляхом покращення зв'язку між двома імплантатами та шляхом розробки стратегій надійного кодування спеціально для двосторонніх користувачів.[56]

Примітки

  1. ↑ а б Cochlear Implants. NIDCD (англ.). 24 березня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
  2. ↑ NCD - Cochlear Implantation (50.3). Centers for Medicare & Medicaid Services. Процитовано 22 листопада 2021. (англ.)
  3. ↑ Rayes H, Al-Malky G, Vickers D (травень 2019). Systematic Review of Auditory Training in Pediatric Cochlear Implant Recipients. Journal of Speech, Language, and Hearing Research. 62 (5): 1574—1593. doi:10.1044/2019_JSLHR-H-18-0252. PMID 31039327. (англ.)
  4. ↑ Henshaw H, Ferguson MA (10 травня 2013). Efficacy of individual computer-based auditory training for people with hearing loss: a systematic review of the evidence. PLOS ONE. 8 (5): e62836. Bibcode:2013PLoSO...862836H. doi:10.1371/journal.pone.0062836. PMC 3651281. PMID 23675431.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  5. ↑ Sweetow R, Palmer CV (липень 2005). Efficacy of individual auditory training in adults: a systematic review of the evidence. Journal of the American Academy of Audiology. 16 (7): 494—504. doi:10.3766/jaaa.16.7.9. PMID 16295236. (англ.)
  6. ↑ Naples JG, Ruckenstein MJ (лютий 2020). Cochlear Implant. Otolaryngologic Clinics of North America. 53 (1): 87—102. doi:10.1016/j.otc.2019.09.004. PMID 31677740. (англ.)
  7. ↑ Clark GM (квітня 2015). The multi-channel cochlear implant: multi-disciplinary development of electrical stimulation of the cochlea and the resulting clinical benefit. Hearing Research. 322: 4—13. doi:10.1016/j.heares.2014.08.002. PMID 25159273. (англ.)
  8. ↑ Shannon RV (лютий 2012). Advances in auditory prostheses. Current Opinion in Neurology. 25 (1): 61—66. doi:10.1097/WCO.0b013e32834ef878. PMC 4123811. PMID 22157109. (англ.)
  9. ↑ Blamey P, Artieres F, Başkent D, Bergeron F, Beynon A, Burke E, Dillier N, Dowell R, Fraysse B, Gallégo S, Govaerts PJ, Green K, Huber AM, Kleine-Punte A, Maat B, Marx M, Mawman D, Mosnier I, O'Connor AF, O'Leary S, Rousset A, Schauwers K, Skarzynski H, Skarzynski PH, Sterkers O, Terranti A, Truy E, Van de Heyning P, Venail F, Vincent C, Lazard DS (2013). Factors affecting auditory performance of postlinguistically deaf adults using cochlear implants: an update with 2251 patients (PDF). Audiology & Neuro-Otology. 18 (1): 36—47. doi:10.1159/000343189. PMID 23095305. (англ.)
  10. ↑ Başkent D, Gaudrain E, Tamati TN, Wagner A (2016). Perception and Psychoacoustics of Speech in Cochlear Implant Users. У Cacace AT, de Kleine E, Holt AG, van Dijk P (ред.). Scientific Foundations of Audiology: Perspectives from Physics, Biology, Modeling, and Medicine. Plural Publishing. с. 285—319. ISBN 978-1-59756-652-0. (англ.)
  11. ↑ Pisoni DB, Kronenberger WG, Harris MS, Moberly AC (грудень 2017). Three challenges for future research on cochlear implants. World Journal of Otorhinolaryngology–Head & Neck Surgery. 3 (4): 240—254. doi:10.1016/j.wjorl.2017.12.010. PMC 5956139. PMID 29780970. (англ.)
  12. ↑ Svirsky, Mario (серпень 2017). Cochlear implants and electronic hearing. Physics Today. 70 (8): 52—58. doi:10.1063/PT.3.3661. (англ.)
  13. ↑ Martin D (15 грудня 2012). Dr. William F. House, Inventor of Pioneering Ear-Implant Device, Dies at 89. The New York Times. Процитовано 16 грудня 2012. (англ.)
  14. ↑ Mudry A, Mills M (травень 2013). The early history of the cochlear implant: a retrospective. JAMA Otolaryngology–Head & Neck Surgery. 139 (5): 446—453. doi:10.1001/jamaoto.2013.293. PMID 23681026. (англ.)
  15. ↑ Clark G (2009). The multi-channel cochlear implant: past, present and future perspectives. Cochlear Implants International. 10 (Suppl 1): 2—13. doi:10.1179/cim.2009.10.Supplement-1.2. PMID 19127562. (англ.)
  16. ↑ Hearing is Believing. Spinoff 2003: 100 Years of Powered Flight. Washington, D.C.: National Aeronautics and Space Administration. 2003. ISBN 978-0-16-067895-0. (англ.)
  17. ↑ 2013 Lasker~DeBakey Clinical Medical Research Award: Modern cochlear implant (англ.). The Lasker Foundation. Процитовано 14 липня 2017.
  18. ↑ а б Roche JP, Hansen MR (грудень 2015). On the Horizon: Cochlear Implant Technology. Otolaryngologic Clinics of North America. 48 (6): 1097—1116. doi:10.1016/j.otc.2015.07.009. PMC 4641792. PMID 26443490. (англ.)
  19. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою NIDCD2016 не вказано текст
  20. ↑ а б в г Yawn R, Hunter JB, Sweeney AD, Bennett ML (2015). Cochlear implantation: a biomechanical prosthesis for hearing loss. F1000Prime Reports. 7: 45. doi:10.12703/P7-45. PMC 4447036. PMID 26097718.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) (англ.)
  21. ↑ Cohen N (квітень 2007). The totally implantable cochlear implant. Ear and Hearing (англ.). 28 (2 Suppl): 100S—101S. doi:10.1097/AUD.0b013e31803150f4. PMID 17496658. (англ.)
  22. ↑ Induction Neckloops - Bluetooth Neckloop. ADCO Hearing Products (англ.). Процитовано 9 грудня 2021.
  23. ↑ Phonak Roger Pen. www.ihear.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 9 грудня 2021. Процитовано 9 грудня 2021. (англ.)
  24. ↑ AudioStream - Connect Your MED-EL Cochlear Implant. www.medel.com (англ.). Процитовано 9 грудня 2021.
  25. ↑ Using the telephone. cochlear implant HELP (англ.). 29 березня 2012. Процитовано 9 грудня 2021.
  26. ↑ Hoff S, Ryan M, Thomas D, Tournis E, Kenny H, Hajduk J, Young NM (квітень 2019). Safety and Effectiveness of Cochlear Implantation of Young Children, Including Those With Complicating Conditions. Otology & Neurotology (англ.). 40 (4): 454—463. doi:10.1097/MAO.0000000000002156. PMC 6426352. PMID 30870355.
  27. ↑ Hearing aids vs cohclear implants: What's the difference?. www.medicalnewstoday.com (англ.). 28 травня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  28. ↑ Sivam, Sunthosh K.; Syms, Charles A.; King, Susan M.; Perry, Brian P. (березень 2017). Consideration for routine outpatient pediatric cochlear implantation: A retrospective chart review of immediate post-operative complications. International Journal of Pediatric Otorhinolaryngology. 94: 95—99. doi:10.1016/j.ijporl.2016.12.018. PMID 28167021. (англ.)
  29. ↑ Joseph, Aimee M.; Lassen, L. Frederick (лютий 2013). Cochlear implant in an ambulatory surgery center. AANA Journal. 81 (1): 55—59. PMID 23513325. (англ.)
  30. ↑ а б Bruijnzeel H, Draaisma K, van Grootel R, Stegeman I, Topsakal V, Grolman W (квітень 2016). Systematic Review on Surgical Outcomes and Hearing Preservation for Cochlear Implantation in Children and Adults. Otolaryngology–Head and Neck Surgery. 154 (4): 586—596. doi:10.1177/0194599815627146. PMID 26884363. (англ.)
  31. ↑ Vijendren, Ananth; Ajith, Amritha; Borsetto, Daniele; Tysome, James R.; Axon, Patrick R.; Donnelly, Neil P.; Bance, Manohar L. (жовтень 2020). Cochlear Implant Infections and Outcomes: Experience From a Single Large Center. Otology & Neurotology. 41 (9): e1105—e1110. doi:10.1097/MAO.0000000000002772. PMID 32925845. (англ.)
  32. ↑ Woods, R. K.; Dellinger, E. P. (червень 1998). Current guidelines for antibiotic prophylaxis of surgical wounds. American Family Physician. 57 (11): 2731—2740. PMID 9636336. (англ.)
  33. ↑ Anne, Samantha; Ishman, Stacey L.; Schwartz, Seth (листопад 2016). A Systematic Review of Perioperative Versus Prophylactic Antibiotics for Cochlear Implantation. Annals of Otology, Rhinology & Laryngology. 125 (11): 893—899. doi:10.1177/0003489416660113. PMID 27443344. (англ.)
  34. ↑ Lalwani, Anil K.; Cohen, Noel L. (січень 2012). Does Meningitis After Cochlear Implantation Remain a Concern in 2011?. Otology & Neurotology. 33 (1): 93—95. doi:10.1097/MAO.0b013e31823dbb08. PMID 22143298. (англ.)
  35. ↑ Use of 13-Valent Pneumococcal Conjugate Vaccine and 23-Valent Pneumococcal Polysaccharide Vaccine for Adults with Immunocompromising Conditions: Recommendations of the Advisory Committee on Immunization Practices (ACIP). www.cdc.gov. Процитовано 27 грудня 2021. (англ.)
  36. ↑ Tokita J, Dunn C, Hansen MR (жовтень 2014). Cochlear implantation and single-sided deafness. Current Opinion in Otolaryngology & Head and Neck Surgery. 22 (5): 353—358. doi:10.1097/moo.0000000000000080. PMC 4185341. PMID 25050566. (англ.)
  37. ↑ Rajan, Philip; Teh, Hui Mon; Prepageran, Narayanan; Kamalden, Tengku Izam Tengku; Tang, Ing Ping (грудня 2017). Endoscopic Cochlear Implant: Literature Review and Current Status. Current Otorhinolaryngology Reports. 5 (4): 268—274. doi:10.1007/s40136-017-0164-2. (англ.)
  38. ↑ Tarabichi M, Nazhat O, Kassouma J, Najmi M (березень 2016). Endoscopic cochlear implantation: Call for caution. The Laryngoscope. 126 (3): 689—692. doi:10.1002/lary.25462. PMID 26154143. (англ.)
  39. ↑ а б Farinetti, A.; Ben Gharbia, D.; Mancini, J.; Roman, S.; Nicollas, R.; Triglia, J.-M. (червень 2014). Cochlear implant complications in 403 patients: Comparative study of adults and children and review of the literature. European Annals of Otorhinolaryngology, Head and Neck Diseases. 131 (3): 177—182. doi:10.1016/j.anorl.2013.05.005. PMID 24889283. (англ.)
  40. ↑ Bhatia, Kunwar; Gibbin, Kevin P.; Nikolopoulos, Thomas P.; OʼDonoghue, Gerard M. (вересень 2004). Surgical Complications and Their Management in a Series of 300 Consecutive Pediatric Cochlear Implantations. Otology & Neurotology. 25 (5): 730—739. doi:10.1097/00129492-200409000-00015. PMID 15354004. (англ.)
  41. ↑ Venail, Frederic; Sicard, Marielle; Piron, Jean Pierre; Levi, Ann; Artieres, Francoise; Uziel, Alain; Mondain, Michel (15 грудня 2008). Reliability and Complications of 500 Consecutive Cochlear Implantations. Archives of Otolaryngology–Head & Neck Surgery. 134 (12): 1276—1281. doi:10.1001/archoto.2008.504. PMID 19075122. (англ.)
  42. ↑ Zeitler, Daniel M; Budenz, Cameron L; Roland, John Thomas (жовтень 2009). Revision cochlear implantation. Current Opinion in Otolaryngology & Head & Neck Surgery. 17 (5): 334—338. doi:10.1097/MOO.0b013e32832dd6ac. PMID 19502980. (англ.)
  43. ↑ Buchman, Craig A.; Joy, Jennifer; Hodges, Annelle; Telischi, Fred F.; Balkany, Thomas J. (жовтень 2004). Vestibular Effects of Cochlear Implantation. The Laryngoscope. 114 (S103): 1—22. doi:10.1097/00005537-200410001-00001. PMID 15454752. (англ.)
  44. ↑ Tsukada, Keita; Moteki, Hideaki; Fukuoka, Hisakuni; Iwasaki, Satoshi; Usami, Shin-ichi (листопад 2013). Effects of EAS cochlear implantation surgery on vestibular function. Acta Oto-Laryngologica. 133 (11): 1128—1132. doi:10.3109/00016489.2013.824110. PMC 3809927. PMID 24007563. (англ.)
  45. ↑ а б Dornhoffer JR, Reddy P, Meyer TA, Schvartz-Leyzac KC, Dubno JR, McRackan TR (березень 2021). Individual Differences in Speech Recognition Changes After Cochlear Implantation. JAMA Otolaryngology–Head & Neck Surgery. 147 (3): 280—286. doi:10.1001/jamaoto.2020.5094. PMC 7791403. PMID 33410869. (англ.)
  46. ↑ а б McRackan TR, Velozo CA, Holcomb MA, Camposeo EL, Hatch JL, Meyer TA, Lambert PR, Melvin CL, Dubno JR (жовтень 2017). Use of Adult Patient Focus Groups to Develop the Initial Item Bank for a Cochlear Implant Quality-of-Life Instrument. JAMA Otolaryngology–Head & Neck Surgery. 143 (10): 975—982. doi:10.1001/jamaoto.2017.1182. PMC 5710256. PMID 28772297. (англ.)(англ.)
  47. ↑ McRackan TR, Bauschard M, Hatch JL, Franko-Tobin E, Droghini HR, Nguyen SA, Dubno JR (квітень 2018). Meta-analysis of quality-of-life improvement after cochlear implantation and associations with speech recognition abilities. The Laryngoscope. 128 (4): 982—990. doi:10.1002/lary.26738. PMC 5776066. PMID 28731538. (англ.)
  48. ↑ McRackan TR, Bauschard M, Hatch JL, Franko-Tobin E, Droghini HR, Velozo CA, Nguyen SA, Dubno JR (січень 2018). Meta-analysis of Cochlear Implantation Outcomes Evaluated With General Health-related Patient-reported Outcome Measures. Otology & Neurotology. 39 (1): 29—36. doi:10.1097/mao.0000000000001620. PMC 5728184. PMID 29227446. (англ.)
  49. ↑ Hughes SE, Hutchings HA, Rapport FL, McMahon CM, Boisvert I (вересень 2018). Social Connectedness and Perceived Listening Effort in Adult Cochlear Implant Users: A Grounded Theory to Establish Content Validity for a New Patient-Reported Outcome Measure. Ear and Hearing. 39 (5): 922—934. doi:10.1097/AUD.0000000000000553. PMID 29424766. (англ.)
  50. ↑ McRackan TR, Hand BN, Velozo CA, Dubno JR (вересень 2019). Cochlear Implant Quality of Life (CIQOL): Development of a Profile Instrument (CIQOL-35 Profile) and a Global Measure (CIQOL-10 Global). Journal of Speech, Language, and Hearing Research. 62 (9): 3554—3563. doi:10.1044/2019_JSLHR-H-19-0142. PMC 6808347. PMID 31479616. (англ.)
  51. ↑ Leigh IW, Maxwell-McCaw D, Bat-Chava Y, Christiansen JB (16 липня 2008). Correlates of psychosocial adjustment in deaf adolescents with and without cochlear implants: a preliminary investigation. Journal of Deaf Studies and Deaf Education. 14 (2): 244—259. doi:10.1093/deafed/enn038. PMID 18854552. (англ.)
  52. ↑ Most, Tova; Wiesel, Amatzia; Blitzer, Tamar (червень 2007). Identity and Attitudes towards Cochlear Implant Among Deaf and Hard of Hearing Adolescents. Deafness & Education International. 9 (2): 68—82. doi:10.1179/146431507790560002. (англ.)
  53. ↑ Dammeyer, Jesper; Chapman, Madeleine; Marschark, Marc (2018). Experience of Hearing Loss, Communication, Social Participation, and Psychological Well-Being Among Adolescents With Cochlear Implants. American Annals of the Deaf. 163 (4): 424—439. doi:10.1353/aad.2018.0027. JSTOR 26529752. PMID 30344187. (англ.)
  54. ↑ Cochlear Implant (CI) Technology and Music: Music Perception, Music Enjoyment: Information for Audiologists | Iowa Head and Neck Protocols. medicine.uiowa.edu. Процитовано 14 квітня 2022. (англ.)
  55. ↑ Williams JM (5 травня 2000). Do Health-Care Providers Have to Pay for Assistive Tech?. Business Week. Архів оригіналу за 15 серпня 2000. Процитовано 25 жовтня 2009. (англ.)
  56. ↑ Rak K, Völker J, Schendzielorz P, Shehata-Dieler W, Radeloff A, Hagen R (березень 2019). Bilateral cochlear implantation is regarded as very beneficial: results from a worldwide survey by online questionnaire. European Archives of Oto-Rhino-Laryngology. 276 (3): 679—683. doi:10.1007/s00405-018-05271-x. PMID 30617425. (англ.)

Посилання

Сабреддіт (англ.)
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кохлеарний_імплантат&oldid=42270949