Менінгіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Менінгіт
Meninges-en.svg
Оболонки центральної нервової системи: тверді мозкові оболонки, павутинні і м'які мозкові оболонки.
МКХ-10 G00-G03
DiseasesDB 22543
MedlinePlus 000680
eMedicine med/2613 emerg/309

emerg/390

MeSH D008581

Менінгіт – це запалення захисних оболонок, що покривають головний і спинний мозок, і відомі під загальною назвою м'які мозкові оболонки.[1] Запалення можуть викликати віруси, бактерії або інші мікроорганізми, й, у більш рідкісних випадках, деякі лікарські препарати.[2] Менінгіт може становити небезпеку для життя через близькість запалення до головного і спинного мозку; тому це захворювання класифікується як стан, що вимагає термінової медичної допомоги.[1][3]

Найбільш поширеними симптомами менінгіту є головний біль і ригідність шиї одночасно з лихоманкою, сплутаністю свідомості або зміненим станом свідомості, блювотою і чутливістю до світла (фотофобія) або гучного шуму (фонофобія). У дітей часто виявляються тільки неспецифічні симптоми, такі як дратівливість і сонливість. Якщо є висип, це може вказувати на конкретну причину менінгіту; наприклад, менінгіт, викликаний менінгококами може супроводжуватися характерним висипанням.[1][4]

Для діагностики або виключення менінгіту використовується люмбальна пункція. У хребетний канал вводиться голка для взяття проби спинномозкової рідини (СМР), яка покриває головний і спинний мозок. СМР досліджується в медичній лабораторії.[3] Перше лікування при гострому менінгіті полягає в невідкладному застосуванні антибіотиків й іноді противірусних препаратів. Крім того, можна використовувати кортикостероїди для профілактики ускладнень від надмірного запалення.[3][4] Менінгіт, особливо при затримці з лікуванням, може призвести до серйозних довготривалих ускладнень: глухоти, епілепсії, гідроцефалії і когнітивних розладів.[1][4] Деяким формам менінгіту (наприклад, тим, що викликають менінгококи, гемофілічний грип типу B, пневмококи або вірус епідемічного паротиту), можна запобігти через щеплення.[1]

Ознаки та симптоми[ред.ред. код]

Клінічні ознаки[ред.ред. код]

Ригідність шиї, епідемія менінгіту в Техасі в 1911–12 роках

У дорослих найбільш поширеним симптомом менінгіту є сильний головний біль, що виникає майже у 90% випадків бактеріального менінгіту, після чого настає ригідність потиличних м'язів (нездатність пасивно згинати шию вперед за рахунок збільшення тонусу м'язів шиї і ригідності).[5] Складовими елементами класичної тріади діагностичних ознак є: ригідність потиличних м'язів, різке підвищення температури та змінений стан свідомості; проте всі три характеристики присутні тільки в 44-46% випадків бактеріального менінгіту.[5][6] За відсутності всіх цих ознак наявність менінгіту вкрай малоймовірна.[6]Інші ознаки, які зазвичай пов'язані з менінгітом, включають в себе фотофобію (непереносимість яскравого світла) і фонофобію(непереносимість гучних звуків). У маленьких дітей часто не виявляються вищезазначені симптоми, а можуть бути присутні лише дратівливість і нездоровий вигляд.[1] У грудних дітей віком до 6 місяців може випирати тім'ячко (м'яке місце на тімені дитини). Іншими особливостями, які відрізняють менінгіт від менш важких захворювань у маленьких дітей, є болі в ногах, похолодання кінцівок і аномальний колір шкіри.[7][8]

У дорослих в 70% випадків бактеріального менінгіту виникає ригідність потиличних м'язів.[6] Інші ознаки менінгізму включають в себе позитивний симптом Керніга або симптом Брудзинського. Симптом Керніга визначається у людини горілиць, з ногами, зігнутими в тазостегновому і колінному суглобах на 90 градусів. У людини з позитивним симптомом Керніга біль перешкоджає пасивному розгинанню ноги в колінному суглобі. Позитивний симптом Брудзинського виникає, коли згинання шиї викликає мимовільне згинання ноги в колінному і тазостегновому суглобі. Незважаючи на те, що симптом Керніга і симптом Брудзинського широко використовуються для виявлення менінгіту, чутливість цих тестів обмежена.[6][9] Однак, вони мають дуже добру специфічність для менінгіту: такі ознаки рідко зустрічаються при інших захворюваннях.[6] Інший тест, відомий як «тест на посилення болю під впливом вібрації», дозволяє діагностувати наявність менінгіту у людей зі скаргами на лихоманку та головний біль. Людину просять швидко повертіти головою з боку в бік; якщо при цьому головний біль не посилюється, менінгіт малоймовірний.[6]

Менінгіт, викликаний бактерією Neisseria meningitidis (відомий як «менінгококовий менінгіт») можна відрізнити від менінгіту з іншою етіологією за петехіальною висипкою, яка швидко поширюється і якій можуть передувати інші симптоми.[7] Висип складається з безлічі невеликих, нерівномірних фіолетових або червоних плям («петехій») на тулубі, нижніх кінцівках, слизових оболонках, кон'юнктиві й (іноді) на долонях або ступнях. Висип, як правило, не бліднішає; почервоніння не зникає при натисканні пальцем або склянкою. Незважаючи на те, що цей висип не обов'язково присутній при менінгококовому менінгіті, він досить характерний для даної хвороби; тим не менше, час від часу він виникає в разі менінгіту, що викликається іншими бактеріями.[1] Іншими ознаками, що вказують на причину менінгіту, можуть бути шкірні симптоми захворювання рук, ніг і рота, а також генітальний герпес, які обидва пов'язані з різними формами вірусного менінгіту.[10]

Ранні ускладнення[ред.ред. код]

У Шарлотти Клеверлі-Бісман в ранньому віці розвинулася важка форма менінгококового менінгіту; в її випадку петехіальний висип розвинувся в гангрену, що викликало необхідність ампутації всіх кінцівок. Вона вижила після хвороби і стала живим прикладом підчас кампанії вакцинації від менінгіту в Новій Зеландії.

Додаткові проблеми можуть виникнути на ранній стадії хвороби. Для них може знадобитися спеціальне лікування, й іноді вони вказують на наявність більш тяжкого захворювання, або на гірший прогноз. Інфекція може ініціювати сепсис, синдром системної запальної реакції з падінням артеріального тиску, пришвидшення частоти пульсу, високу або аномально низьку температуру та прискорене дихання. На ранній стадії захворювання тиск крові може вельми знизитися, особливо, але не виключно, у разі менінгококового менінгіту; такий низький тиск може призвести до недостатнього кровопостачання інших органів.[1] Розсіяна внутрішньосудинна коагуляція, надмірна активація згортання крові, може утруднити кровотік до органів і різко збільшити ризик кровотечі. Гангрена кінцівок може виникнути при епідемічному менінгіті.[1] Важкі менінгококові та пневмококової інфекції можуть викликати крововилив у наднирники, що викликає синдром Фрідеріксена-Уотерхауза, який нерідко призводить до смерті.[11]

Може виникнути набряк тканин головного мозку, внутрішньочерепний тиск може підвищитися і набряклий головний мозок може утворити грижу через основу черепа. Про це може свідчити знижений рівень свідомості, втрата зіничного рефлексу й аномальні пози.[4] Крім того, запалення мозкової тканини може перешкоджати нормальному потоку СМР навколо головного мозку (гідроцефалія).[4] З різних причин можуть виникати конвульсії; у дітей, конвульсії часто виникають на ранніх стадіях менінгіту (у 30% випадків) і не обов'язково вказують на першопричину.[3] Припадки можуть виникнути в результаті підвищеного тиску і з причини наявності зон запалення в тканинах головного мозку.[4] Фокальні епілептичні припадки (припадки, які вражають одну кінцівку або частину тіла), безперервні конвульсії, припадки з пізнім початком і припадки, які важко контролювати за допомогою ліків, вказують на більш несприятливий віддалений результат.[1]

Запалення м'яких мозкових оболонок може призвести до патології черепних нервів - групи нервів, що відходять від стовбура мозку, які забезпечують роботу голови та області шиї і, які керують, крім виконання інших функцій, рухом очей, роботою м'язів обличчя і слухом.[1][6] Симптоми порушення зору і втрата слуху можуть зберігатися після епізоду менінгіту.[1] Запалення мозку (енцефаліт) або його кровоносних судин (церебральний васкуліт), а також утворення тромбів у венах (тромбоз вен головного мозку), можуть призвести до слабкості, втрати чутливості або аномальних рухів чи функцій частини тіла, за роботу якої відповідає уражена область головного мозку.[1][4]

Причини[ред.ред. код]

Зазвичай менінгіт виникає внаслідок інфікування мікроорганізмами. Більшість інфекцій виникають через віруси[6]; бактерії, грибки та найпростіші є наступною за поширеністю причиною. [2]Також він може виникнути через різноманітні неінфекційні причини.[2] Термін асептичний менінгіт стосується випадків менінгіту, де немає жодних ознак бактеріальної інфекції. Зазвичай такий тип менінгіту спричиняють віруси, але причиною може бути бактеріальна інфекція, яку вже частково вилікували, коли бактерія зникає з м’яких мозкових оболонок або патогени інфікують зони, прилеглі до них (наприклад, синусит). Ендокардит (інфекція серцевих клапанів, що поширює невеликі кластери бактерій в кровотоці) може спричинити асептичний менінгіт. Асептичний менінгіт також може бути спричинений інфекцією зі спірохетами, типом бактерій, що включає Treponema pallidum (що спричиняє сифіліс) та Borrelia burgdorferi (відому зате, що спричиняє Хворобу Лайма). Менінгіт може зустрічатися при церебральній малярії (тип малярії, що ушкоджує мозок) або амебному менінгіт , менінгіт через інфекцію з амебами, такими як Naegleria fowleri, одержаних з джерел чистої води.[2]

Бактеріальний[ред.ред. код]

Типи бактерій що спричиняють бактеріальний менінгіт відрізняються залежно від вікових груп хворих.

  • Для недоношених малюків та новонароджених віком до трьох місяців найчастішими збудниками є стрептококи групи Б (підтип III, що зазвичай знаходяться у вагіні та є основною причиною зараження протягом першого тижня життя) і бактерії, що зазвичай розташовані в шлунково-кишковому тракті, такі як кишкова паличка (містить антиген K1). [[Лістерія моноцитогенна]' (серотип IVb) може вражати новонароджених і трапляється під час епідемій.
  • Старших дітей зазвичай вражають Neisseria meningitidis (менінгококи) та 'пневомококи' (серотипи 6, 9, 14, 18 та 23), а тих віком менше п’яти років - гемофільна паличка типу B (в країнах, де не проводять вакцинацію).[1][3]
  • У дорослих менінгококи та пневмококи разом спричиняють 80% випадків бактеріального менінгіту. Ризик інфікування Лістерією моноцитогенною підвищений у людей віком більше 50 років.[3][4] Після початку застосування пневмококової вакцини рівень захворювання пневмококовим менінгітом знизився як у дітей, так і у дорослих. [12]

Недавня черепно-мозкова травма може викликати проникнення бактерій з носу в менінгеальну зону. Аналогічно, різноманітні пристрої, присутні в мозку чи м’яких мозкових оболонках, наприклад мозковий шунт, екстравентрикулярний дренаж або резервуар Оммая збільшують ризик менінгіту. В таких випадках, більш вірогідне інфікування стафілококами, псевдомонадами, та іншими грам-негативними бактеріями.[3] Ці патогени також пов’язують з менінгітом у хворих на імунодефіцит.[1] Інфекція в області голови та шиї, наприклад середній отит чи мастоїдит, можуть призвести до менінгіту у невеликої кількості людей.[3] Отримувачі кохлеарних імплантів мають підвищений ризик пневмококового менінгіту.[13]

Туберкульозний менінгіт, який спричиняють туберкульозні бацили, найбільш типовий для мешканців країн де туберкульоз є ендемічним, але також зустрічається і в людей з імунними проблемами, такими як СНІД.[14]

Рецидивний бактеріальний менінгіт може бути спричинений анатомічними дефектами, вродженими чи набутими, або розладами імунної системи.[15] Анатомічні дефекти призводять до контакту між зовнішнім середовищем та нервовою системою. Найбільш поширеною причиною рецидивного менінгіту є перелом черепу,[15] а саме переломи, що впливають на основу черепа чи поширюються до синусів та пірамід скроневої кістки.[15] Приблизно 59% випадків рецидивного менінгіту мають місце через такі анатомічні явища, 36% спричиняє імунодефіцит (наприклад, недостатність комплементу, що призводить, зокрема, до рецидивного менінгококового менінгіту), та 5% випадків викликають тривалі інфекції в зонах, прилеглих до м’яких мозкових оболонок. [15]

Вірусний[ред.ред. код]

До вірусів, що спричиняють менінгіт, входять ентеровіруси, Вірус простого герпесу, типу 2 (та рідше типу 1), [вірус вітряної віспи]] (відомий як причина вітрянки та оперізуючий лишай), вірус паротиту, ВІЛ та лімфоцитарний хоріоменінгіт.[10]

Грибковий[ред.ред. код]

Існують кілька факторів ризику виникнення грибкового менінгіту, включаючи вживання імунодепресантів (наприклад, після трансплантації органів), ВІЛ/СНІД,[16] та втрата імунітету, пов’язана зі старінням.[17] Він нетиповий для людей з нормальною імунною системою,[18] але мав місце під час лікарняних інфікувань.[19]Прояв симптомів зазвичай більш поступовий, головний біль та гарячка можуть тривати щонайменше пару тижнів до моменту, коли буде поставлено діагноз.[17] Найбільш поширеним грибковим менінгітом є криптококовий менінгіт який викликає Cryptococcus neoformans.[20] В Африці криптококовий менінгіт вважається найбільш поширеною причиною менінгіту, [21] і він викликає 20–25% смертей, пов’язаних зі СНІД в Африці.[22] До інших грибків належать Histoplasma capsulatum, Coccidioides immitis, Blastomyces dermatitidis та Candida.[17]

Паразитарний[ред.ред. код]

Паразитів часто вважають причиною захворювання при домінуванні еозинофілів (тип білих кров’яних тілець) в спинномозковій рідині. Найбільш поширеними паразитами вважають Angiostrongylus cantonensis, Gnathostoma spinigerum, шистосоми, а також цистеркоз, токсокароз, baylisascariasis, парагонімоз та кілька менш поширених інфекцій та неінфекційних станів.[23]

Неінфекційний[ред.ред. код]

Менінгіт може мати місце в результаті кількох неінфекційних причин: поширення раку до мозкових м’яких оболонок (злоякісний або неоплачтичний менінгіт)[24] і певні препарати (в основному нестероїдні протизапальні препарати, антибіотики та внутрішньовенний імуноглобулін).[25] Також він може бути спричинений певними запальними процесами, такими як саркоїдоз (який при таких ускладненнях називають нейросаркоїдозом), захворюванням сполучних тканин, наприклад системний червоний вовчак та певними формами васкуліту (запальні захворювання стінок кровоносних судин), такими як хвороба Бехчета.[2] Епідермоїдні кісти та дермоїдні кісти можуть стати причиною менінгіту через вивільнення подразника в субарахноїдальний простір.[2][15] Менінгіт Молларе - це синдром рецидивних епізодів асептичного менінгіту; вважається, що його причиною може бути вірус простого герпесу типу 2. Дуже рідко, мігрень може бути причиною менінгіту, але цей діагноз ставиться зазвичай лише тоді, коли інші причини було виключено.[2]

Механізм[ред.ред. код]

М’яка мозкова оболонка складається з трьох мембран, які, разом із спинномозковою рідиною, захищають мозок та спинний мозок ( центральну нервову систему). М’яка мозкова оболонка є дуже делікатною непроникною мембраною, яка щільно прилягає до поверхні мозку, повторюючи всі найдрібніші контури. Павутинна оболонка (названа так через свою схожість на павутиння) – це шар, що вільно прилягає до м’якої мозкової оболонки зверху. Субарахноїдальний простір розділяє павутинну оболонку мозку та мембрани м’якої оболонки і заповнений спинномозковою рідиною. Найбільш віддалена мембрана - тверда мозкова оболонка, - це щільна міцна мембрана, що приєднана до павутинної оболонки та черепа.

При бактеріальному менінгіті, бактерії досягають м’яких мозкових оболонок одним з двох основних маршрутів: через кровотік або шляхом прямого контакту між м’якими мозковими оболонками та носовою порожниною чи шкірою. В більшості випадків менінгіт наступає після попадання до кровотоку організмів, що живуть поверх слизових оболонок, наприклад, носової оболонки. В свою чергу, часто цьому передують вірусні інфекції, що руйнують звичний бар’єр, який забезпечують слизові оболонки. Як тільки бактерії потрапляють до кровотоку, вони попадають у субарахноїдальний простір в місцях де гематоенцефалічний бар’єр найбільш уразливий — наприклад судинне сплетіння. На менінгіт хворіють 25% новонароджених з інфекцією крові, викликаною стрептококом групи В; це явище значно менш поширене серед дорослих.[1] Пряме інфікування спинномозкової рідини може стати результатом постійних встановлених пристроїв, переломів черепа чи інфекції носоглотки або носових синусів, що сформували канал з субарахноїдальним простором (див. вище); дуже рідко виявляють вроджені дефекти твердої мозкової оболонки.[1]

Значне запалення у субарахноїдальному просторі, що має місце під час менінгіту, не є прямим результатом бактеріальної інфекції, але може значною мірою бути результатом реакції імунної системи на бактерії, що потрапили до центральної нервової системи. Коли компоненти бактеріальної клітинної мембрани ідентифікуються імунними клітинами мозку (астроцитами та мікрогліями), вони реагують шляхом вивільнення великої кількості цитокінів - гормоноподібних медіаторів, що залучають інші імунні клітини та стимулюють інші тканини до участі в імунній реакції. Гематоенцефалічний бар’єр стає менш захищеним, що призводить до "вазогенного" набряку головного мозку (опухання мозку через витікання рідини з кровоносних судин). Велика кількість білих кров’яних тілець потрапляють в спинномозкову рідину, спричиняючи запалення м’яких мозкових оболонок та приводячи до Набряк мозку#інтерстиціальний набряк мозку «інтерстиціального» набряку (набухання через рідину між клітинами). Додатково, стінки кровоносних судин самі стають запаленими (церебральний васкуліт), що веде до уповільнення кровотоку та третього типу набряку, «цитотоксичного набряку». Всі три форми набряку мозку приводять до підвищеного внутрішньочерепного тиску; разом із пониженим кров’яним тиском, що часто зустрічається при гострій інфекції, це означає, що крові важче потрапляти до мозку, а отже клітинам мозку не вистачає кисню та відбувається апоптоз (автоматична смерть клітин).[1]

Слід визнати, що прийом антибіотиків може спочатку погіршити протікання процесу, описаного вище через зростання кількості продуктів розпаду клітинної мембрани бактерій, які утворюються внаслідок знищення бактерій. Особливе лікування, як, наприклад лікування [глюкокортікоїди | кортікостероїдами]], націлене на пригнічення реакції імунної системи на це явище. [1][4]

Діагностика[ред.ред. код]

результати аналізу СМР при різних формах менінгіту[26]
Тип менінгіту   Глюкоза   Білок Клітини
Гострий бактеріальний низький високий ПМНК,
often > 300/мм³
Гострий вірусний нормальний нормальний або високий одноядерний,
< 300/мм³
Туберкульозний низький високий мононуклеарний та
ПМНК, < 300/мм³
Грибковий низький високий < 300/мм³
Злоякісна пухлина низький високий зазвичай
мононуклеарний

Аналізи крові та діагностична візуалізація[ред.ред. код]

У хворих на менінгіт та у осіб з підозрою на цю хворобу аналізи крові проводяться як задля виявлення показників запалення (напр., C-реактивний білок, клінічний аналіз крові), так і для визначення гемокультур.[3][27]

Найважливіший аналіз у підтвердженні або виключенні наявності менінгіту – це люмбарна пункція спинномозкової рідини (ЛП, поперековий прокол).[28] Однак, спинномозкова пункція протипоказана за наявності пухлини у мозку (новоутворення чи абсцесу) або у випадку підвищення внутрішньочерепного тиску (ВЧТ), що може призвести до защемлення мозку. В осіб із ризиком наявності як пухлини, так і підвищеного ВЧТ (нещодавня травма голови, відомі проблеми з імунною системою, локалізована неврологічна симптоматика або є докази обстеження підвищеного ВЧТ), рекомендоване сканування: КТ чи МРТ до пункції.[3][27][29] Сканування проводять у 45% усіх випадків серед дорослих.[4] У разі, якщо КТ чи МРТ потрібно зробити до ЛП, або ж проведення ЛП викликає труднощі, рекомендовано почати лікування антибіотиками задля попередження затримки лікування,[3] особливо, якщо всі процедури займуть більше 30-ти хвилин.[27][29] Часто КТ чи МРТ сканування проводять на пізніших стадіях хвороби, щоб визначити ступінь ускладнення менінгіту.[1]

При важких формах менінгіту важливим може стати моніторинг електролітів крові, напр., гіпонатремія є поширеною при бактеріальному менінгіті через комбінацію факторів, що включають зневоднення, неадекватну екскрецію антидіуретичного гормону (СНСАГ), а також надмірно агресивне введення інфузійних розчинів.[4][30]

Люмбарна пункція[ред.ред. код]

Фарбування за Грамом менінгокока з культури бактерій, що показує грам-негативні (рожеві) бактерії, часто парами

Люмбарну пункцію проводять пацієнту зазвичай у лежачому стані з використанням місцевого знеболювального: голку вставляють у дуральний мішок (оболонку навколо спинного мозку), щоб набрати спинномозкової рідини (СМР). Після досягнення результату вимірюють "тиск відкривання" СМР за допомогою манометру. Тиск цей має бути від 6 до 18 см вод. ст. (cmH2O);[28] При бактеріальному менінгіті тиск, як правило, підвищений.[3][27] При криптококовому менінгіті внутрішньочерепний тиск помітно підвищений.[31] Початковий вигляд рідини може показати наявність симптомів хвороби: мутність СМР вказує на високий вміст білка, білих та червоних кров’яних тілець та/або бактерій, а отже, як наслідок, може вказувати на бактеріальний менінгіт.[3]

Зразок СМР досліджується на наявність та типи білих кров’яних тілець, червоних кров’яних тілець, вміст білка та рівень глюкози.[3] Фарбування за Грамом зразка має показати бактерії при бактеріальному менінгіті, але відсутність бактерії не виключає бактеріального менінгіту, оскільки їх видно лише у 60% випадків; ця цифра зменшується на 20%, якщо перед пункцією почалося лікування антибіотиками. Фарбування за Грамом також є менш вірогідним у визначенні певних інфекцій, таких як лістеріоз. Мікробіологічні культури зразка більш чутливі (так ідентифікують наявні організми у 70–85% випадках), але отримання результатів може зайняти до 48-ми годин.[3] Той тип білих кров’яних тілець, який буде переважати у зразку (див. табл.), вказує на приналежність менінгіту до бактеріального типу (як правило, у випадку переважання нейтрофілів) або до вірусного типу (як правило, у випадку переважання лімфоцитів).[3] Хоча на початку хвороби цей метод не завжди є надійним у визначенні типу менінгіту. Переважання еозинофілів, що трапляється рідше, вказує, серед усіх інших, на паразитичне або грибкове походження інфекції.[23]

Концентрація глюкози у СМР стандартно вище на 40% від рівня глюкози у крові. При бактеріальному менінгіті рівень глюкози зазвичай нижчий; а отже, рівень глюкози у СМР поділений за глюкозою у крові (відношення глюкози у СМР до сивороткової глюкози). Відношення ≤0,4 вказує на бактеріальний менінгіт;[28] у новонароджених відношення глюкози у СМР стандартно вище, а отже рівень, нижчий 0,6 (60%), вважається анормальним.[3] Високі показники лактати у СМР вказують на високий ризик наявності бактеріального менінгіту, так само як і велика білих кров’яних тілець.[28] Якщо рівень лактати менший, ніж 35 мг/дл, і особа раніше не вживала антибіотиків, то цей факт має виключити наявність бактеріального менінгіту.[32]

Для встановлення типу менінгіту використовують багато різноманітних аналізів. Реакція латекс аглюцінації може бути позитивною при менінгіті, викликаному пневмококом, менінгококом, гемофільною паличкою, кишковою паличкою та стрептококами групи Б; використання цього тесту на постійній основі не заохочується, тому що це не рідко призводить до змін у лікуванні, але цей тест можна застосувати, якщо інші тести не можна використати для діагностики. Так само і аналіз на лізат амебоцитів може стати позитивним при менінгіті, викликаному грам-негативними бактеріями; його використання обмежене, крім випадків, коли інші тести не допомагають у діагностиці.[3] Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) технічно використовується задля збільшення малих залишків ДНК бактерій, щоб виявити наявність ДНК бактерій чи вірусів у СМР; цей аналіз надзвичайно чутливий та специфічний, тому що для аналізу потрібно лише залишки ДНК інфекційних збудників. Цей тест може виявити бактерії при бактеріальному менінгіті та може посприяти у розрізненні чисельних збудників вірусного менінгіту (ентеровірусу, вірусу простого герпесу 2 та паротиту в осіб без щеплення).[10] Серологія (виявлення антитіл до вірусу) може стати у нагоді при вірусному менінгіті.[10] Якщо ж є підозра на туберкульозний менінгіт, зразок досліджується за допомогою фарбування за Цілем-Нельсоном; цей тест має низьку чутливість та містить культури туберкульозу, а це займає багато часу на проведення аналізу; ПЛР стає дедалі поширенішим аналізом.[14] Діагностика криптококового менінгіту може проводитися задешево з використанням зафарбовування СМР тушшю; однак, тест на антигени криптококу у крові та у СМР більш чутливі, особливо для осіб, хворих на СНІД.[33][34]

Діагностичну та терапевтичну трудність представляє "частково вилікуваний менінгіт", коли є симптоми, що проявляються після прийняття антибіотиків (з приводу, наприклад, синуситу). Коли це сталося, результати СМР можуть бути схожими на результати вірусного менінгіту, але лікування антибіотиками треба продовжувати до тих пір, поки не буде кінцевого позитивного доказу наявності вірусного збудника (напр., позитивної ентеровірусної ПЛР).[10]

Автопсія[ред.ред. код]

Гістопатологія бактеріального менінгіту: автопсія хворого на пневмококовий менінгіт показує інфільтрати запалення судинної оболонки мозку, що складається з нейтрофільних гранулоцитів (вставка, дуже збільшено).

Трапляється, що менінгіт діагностують після смерті. Із результатів автопсії зазвичай видно поширене запалення м’яких оболонок мозку: судинної оболонки мозку] та павутинної оболонки мозку. Нейтрофільні гранулоцити перемістились до СМР та основи мозку, а також черепно-мозкові нерви та спинний мозок можуть бути оточені гноєм — так само, як і мозкові судини.[35]

Профілактика[ред.ред. код]

У деяких випадках менінгіту, захист від хвороби можна забезпечити за допомогою щеплення (на довгий період часу) або за допомогою антибіотиків (на короткий період часу). Вжиття певних поведінкових заходів теж може бути ефективним.

Поведінкові заходи[ред.ред. код]

Бактеріальний та вірусний менінгіти - заразні; однак, жоден не переходить так легко, як застуда або грип.[36] Обидва передаються повітряним чи крапельним шляхом під час близького контакту, як то поцілунок, чихання чи кашель, але не поширюються лише через вдихання повітря у приміщенні, де знаходився хворий на менінгіт.[36] Вірусний менінгіт типово викликаний ентеровірусом та зазвичай розповсюджується через фекальні випорожнення.[36] Ризик інфекції можна знизити шляхом зміни поведінки, що веде до її передачі.

Щеплення[ред.ред. код]

Починаючи з 1980-х рр., багато країн включили до звичних схем дитячих щеплень щеплення від гемофільної палички типу Б. Це практично знищило патоген як збудник менінгіту у маленьких жителів цих країн. Однак, у країнах, де рівень хвороби найвищий, ця вакцина досі дуже дорога.[37][38] Так само щеплення від паротиту призвело до стрімкого падіння чисельності захворювання на паротитний менінгіт, який до вакцинації складав 15% від усіх випадків паротиту.[10]

Менінгококові вакцини існують проти груп A, C, W135 та Y.[39] У країнах, де впроваджено щеплення від менінгококів групи С, рівень захворювання істотно знизився. [37]На сьогоднішній день існує квадро щеплення, що комбінує всі чотири вакцини. Щеплення ACW135Y вакциною від вказаних чотирьох штампів на сьогодні є вимогою в отриманні візи для хаджу.[40] Розробка вакцини проти менінгококів групи Б виявилася набагато складнішою, оскільки їхній поверхневий білок (який зазвичай використовується у виготовленні вакцини) викликає лише слабку реакцію імунної системи або викликає перехресну реакцію з нормальними людськими білками.[37][39] Та все ж, деякі країни (Нова Зеландія, Куба, Норвегія та Чилі) розробили вакцину від місцевих штампів менінгококів групи Б; деякі з них показали гарні результати і застосовуються у місцевих схемах щеплення.[39] Донедавна в Африці підхід в питаннях профілактики та контролю менінгококової епідемії базувався на ранньому виявленні хвороби та надзвичайно швидкому масовому щепленні населення групи ризику бівалентною A/C та тривалентною A/C/W135 полісахаридними вакцинами,[41] хоча введення вакцини «МenAfriVac» (вакцина від менінгококів групи А) показало ефективність серед молоді та було описано як зразок партнерства з розроблення препаратів в умовах обмеженості ресурсів.[42][43]

Проведення регулярного щеплення від пневмококів пневмококовою кон’югованою вакциною (ПКВ), яка діє проти семи поширених серотипів цього патогену, помітно знизило кількість випадків пневмококового менінгіту.[37][44] Пневмококова полісахаридна вакцина, яка діє на 23 штампи, призначається певним групам (напр., особам, яким проводили спленектомію, хірургічне видалення селезінки); вона не викликає істотну реакцію імунної системи у всіх прищеплених, наприклад, у маленьких дітей.[44] Дитяче щеплення бацилою Кальметте-Гверіна було введено задля зниження рівня туберкульозного менінгіту, але зниження його впливу на дорослих спонукало до пошуків більш ефективної вакцини.[37]

Антибіотики[ред.ред. код]

Короткострокова профілактика антибіотиками – ще один метод запобіганню хвороби, зокрема, менінгококовому менінгіту. У випадку з менінгококовим менінгітом профілактичне лікування близьких хворого антибіотиками (напр., рифампіцином, ципрофлаксином або цефтриаксоном) не захищає від майбутніх інфекцій. [27][45] Після прийняття рифампіцину було відмічено, що опірність до нього підвищувалась.[45] Приймання антибіотиків у хворих із переломом основи черепа часто задля профілактики менінгіту не свідчить про те, добре це чи погано. [46] Це відноситься як до пацієнтів із витоком СМР, так і до пацієнтів без витоку.[46]

Лікування[ред.ред. код]

Менінгіт є хворобою, що потенційно загрожує життю та має високий процент смертності, якщо її не лікувати;[3] затримка лікування може призвести до гірших результатів.[4] Таким чином, лікування антибіотиками широкого спектру дії відкладати не можна на час проведення підтверджуючих аналізів.[29] При виникненні підозри на менінгококову хворобу під час первинного огляду слід призначити бензинпеніцилін ще до госпіталізації. [7] Внутрішньовенні розчини слід вводити за наявності гіпотонії (низького кров’яного тиску) чи первинно-судинного шоку.[29] Через те, що менінгіт може викликати ряд ранніх важких ускладнень, слід проводити регулярні медичні огляди, щоб визначити ці ускладнення якомога раніше, [29] а також, за необхідністю, направити особу до відділу реанімації.[4]

Механічна вентиляція може знадобитися, якщо свідомість особи не ясна або, якщо є ознаки порушення дихання. Якщо є ознаки підвищеного внутрішньочерепного тиску, слід вдатися до заходів моніторингу тиску; це дало б змогу оптимізувати церебрально-перфузійний тиск, а також можна знизити внутрішньочерепний тиск за допомогою ліків (напр., маннітол).[4] Судоми лікують антиконвульсантами.[4] При гідроцефалії (блокований витік СМР) може знадобитися встановлення тимчасового чи довгострокового катетера, такого як черепно-мозковий шунт.[4]

Бактеріальний менінгіт[ред.ред. код]

Антибіотики[ред.ред. код]

Структурна формула цефтриаксону, одного з антибіотиків цефалоспорину третього покоління, рекомендованого для початкового лікування бактеріального менінгіту.

Емпіричні антибіотики (лікування без точного діагнозу) слід призначити відразу, навіть до отримання результатів аналізу ЛП та СМР. Вибір початкового лікування по більшості залежить від виду бактерії, що викликала менінгіт у певному місці чи у певного населення. Наприклад, в Об’єднаному Королівстві емпіричне лікування складається із цефалоспоринів третього покоління, таких як цефотаксим чи цефтриаксон.[27][29] У США, де у стрептококах виявлено зростаючий опір до цефалоспоринів, до початкового лікування рекомендовано додавати ванкоміцин.[3][4][27] Хлорамфенікол, як один, так і у комбінації з ампіциліном, виявився ефективним у обох випадках.[47]

Підґрунтям у виборі емпіричного лікування може стати вік хворого, чи була інфекція викликана травмою голови, чи хворий нещодавно переніс нейрохірургічне втручання та чи встановлений черепно-мозковий шунт. [3] Малим дітям, хворим віком більше 50 років та хворим із послабленим імунітетом слід додавати ампіцилін, щоб перешкодити розвитку лістеріозу.[3][27] Як тільки результат на фарбник Грама стане доступним, а тип бактерії відомим, можна буде змінити антибіотики на більш ефективні проти відомих збудників. [3] Очікування результатів аналізу культури СМР загалом займає від 24 до 48 годин. Як тільки результати стають відомими, емпіричну терапію можна замінити на специфічне лікування антибіотиками, націлене на конкретний організм-збудник.[3] Для того, щоб ефективно впливати на менінгіт, антибіотик повинен діяти не лише проти бактерії-збудника, але й адекватно впливати на мозкові оболонки; деякі антибіотики мають низьку проникливість, а тому недостатньо придатні для лікування менінгіту. Більшість антибіотиків, що використовується у лікуванні менінгіту, не була протестована на хворих менінгітом у клінічних дослідженнях. Переважно, дотичні дані були взяті з досліджень на піддослідних кроликах.[3] Туберкульозний менінгіт потребує подовженого лікування антибіотиками. Тоді як туберкульоз легенів зазвичай лікується впродовж 6 місяців, туберкульозний менінгіт – один рік і більше.[14]

Стероїди[ред.ред. код]

Допоміжне лікування (Ад’ювант) кортикостероїдами (зазвичай це дексаметазон) показало деякі переваги, такі як зменшення втрати слуху,[48] та кращі короткострокові неврологічні результати[49] у підлітків та дорослих у країнах із високим рівнем доходу та низьким показником захворюваності на гепатит.[50] Деякі дослідження виявили зниження рівню смертності,[50] тоді як інші такого не виявили.[49] Таке лікування також виявилося дієвим у хворих на туберкульозний менінгіт, принаймні, у гепатит-негативних осіб.[51]

Отже, професійні методичні вказівки рекомендують розпочати лікування дексаметізоном або подібним кортикостероїдом безпосередньо перед першою дозою антибіотиків та продовжувати лікування протягом чотирьох днів.[27][29] Вважається, що найбільш ефективним це лікування виявляється у хворих на пневмококовий менінгіт. Деякі професійні методичні вказівки рекомендують припинити прийом дексаметазону, якщо знайдена інша причина менінгіту.[3][27] Вірогідним механізмом є придушення надто активного запалення.[52]

Супутні кортикостероїди мають на дітей інший вплив, ніж на дорослих. Незважаючи на всі переваги кортикостероїдів, виявлені під час лікування дорослих та дітей у країнах з високим рівнем статку, їхнє використання для лікування дітей у бідних країнах не підтверджується фактичними результатами; при цьому причина такої розбіжності невідома.[49] Навіть у країнах з високим рівнем статку переваги кортикостероїдів помітні лише у разі їх приймання перед введенням першої дози антибіотиків та здебільшого у випадках лікування менінгіту, викликаного збудником H. influenzae,[3][53] розповсюдження якого значно зменшилося після впровадження Hib-вакцини. Таким чином, кортикостероїди рекомендовані у педіатричній практиці для лікування менінгіту, викликаного H. influenzae, і тільки перед прийманням першої дози антибіотиків; будь-яке інше використання вважається неоднозначним.[3]

Вірусний менінгіт[ред.ред. код]

Вірусний менінгіт зазвичай вимагає лише підтримувальної терапії; більшість вірусів, які викликають менінгіт, не підлягають особливому лікуванню. Вірусний менінгіт протікає м'якше за бактеріальний. Вірус простого герпесу та вірус вітряної віспи можуть реагувати на лікування противірусними препаратами, наприклад, ацикловіром, однак ефективність такого лікування не було доведено жодними клінічними випробуваннями.[10] У нескладних випадках вірусного менінгіту може призначатися навіть консервативне лікування у домашніх умовах з прийманням значної кількості рідини, анальгетиків та дотриманням постільного режиму.[54]

Грибковий менінгіт[ред.ред. код]

Грибковий менінгіт, наприклад, криптококовий менінгіт, лікується тривалим курсом таких фунгіцидів, як амфотерицин B та флуцитозин у великих дозах.[33][55] Підвищений внутрішньочерепний тиск є розповсюдженим явищем при грибковому менінгіті, тому для зменшення тиску призначаються періодичні (в ідеальному випадку – щоденні) люмбальні пункції[33] або люмбальний дренаж.[31]

Прогноз[ред.ред. код]

Роки життя, скориговані на непрацездатність в результаті менінгіту на 100 000 осіб у 2004 році.[56]
   no data
   <10
   10-25
   25-50
   50-75
   75-100
   100-200
   200-300
   300-400
   400-500
   500-750
   750–1000
   >1000

Не вилікуваний бактеріальний менінгіт майже завжди призводить до смерті. Вірусний менінгіт, навпаки, може спонтанно зникати та дуже рідко призводить до смерті. За умови лікування смертність (ризик смерті) від бактеріального менінгіту залежить від віку людини та першопричини захворювання. У разі зараження бактеріальним менінгітом вірогідність смертельного випадку серед новонароджених становить приблизно 20–30%. Показник ризику зменшується у більш дорослих дітей, рівень смертності серед яких становить приблизно 2%, але збільшується приблизно до 19–37% серед дорослих.[1][4] Окрім віку, ризик смерті зумовлений багатьма факторами, зокрема різновидом збудника, часом очищення спинномозкової рідини (СМР) від патогенних мікроорганізмів,[1] ускладненнями під час протікання захворювання, зниженим рівнем свідомості або наднизьким рівнем лейкоцитів у СМР.[4] Менінгіт, викликаний H. influenzae та менінгококами, має кращий прогноз у порівнянні з випадками менінгіту, спричиненого B-стрептококами, кишковими паличками та S. pneumonia.[1] Як і серед дітей, смертність серед дорослих від менінгококового менінгіту (приблизно 3–7%) нижча за смертність через пневмококові інфекції.[4]

Серед потенційних наслідків, що призводять до обмеження фізичних можливостей у дітей: ураження нервової системи, в тому числі нейросенсорна приглухуватість, епілепсія, навчання, розлади поведінки та зменшені розумові здібності.[1] Ці наслідки спостерігаються приблизно у 15% випадків серед дітей, що вижили.[1] Деякі ураження слуху можуть мати оборотний характер.[57] Серед дорослих приблизно 66% усіх випадків протікають без втрати фізичних здібностей. Основними проблемами є приглухуватість (у 14%) та когнітивні розлади (у 10%).[4]

Епідеміологія[ред.ред. код]

Демографічні дані щодо розповсюдження менінгококовогоменінгіту.
   пояс менінгіту
   епідемічні зони
   лише поодинокі випадки

Хоча менінгіт є захворюванням, яке підлягає обов’язковій реєстрації у багатьох країнах світу, точна кількість випадків невідома.[10] Щорічно у Західних країнах на кожні 100 000 осіб трапляються 3 випадки захворювання. Дослідження серед населення виявили, що найбільш поширеним є вірусний менінгіт (10,9 випадків на 100 000 осіб), а найбільш сприятливою для цього захворювання порою року є літо. У Бразилії кількість випадків бактеріального менінгіту вища – 45,8 випадків на 100 000 осіб щорічно.[6] Країни Африки на південь від Сахари більше сторіччя потерпали від справжньої епідемії менінгококового менінгіту,[58] через що цей регіон назвали "менінгітовим поясом". Епідемії здебільшого припадають на сухий сезон (з грудня по червень), і хвиля епідемії може тривати від двох до трьох років, стихаючи після настання сезонів дощів.[59] У цьому регіоні[60] з низьким рівнем медичної допомоги кількість випадків захворювання на 100 000 осіб становить 100-800. Збудником хвороби у цих випадках є переважно менінгококи.[6] Під час найбільшої в історії епідемії, яка накрила весь регіон у 1996–1997 роках, було зафіксовано більше 250 000 випадків хвороби, 25 000 з яких закінчилися смертю.[61]

Менінгококова хвороба перетворюється в епідемії в регіонах з великою щільністю населення – у військових частинах під час мобілізації, студмістечках[1] та під час щорічного Хаджу.[40] Незважаючи на недостатній рівень досліджень циклів епідемії в Африці із розвитком епідемій у менінгітному поясі пов’язують деякі фактори, в тому числі: медичні умови (імунологічний сприйнятливість населення), демографічні умови (міграцію та переміщення значної частини населення), соціоекономічні умови (перенаселеність та погані умови життя), кліматичні умови (посуха та пилові бурі) та супутні інфекції (гострі респіраторні інфекції).[60]

Причини регіонального поширення бактеріального менінгіту у значній мірі відрізняються: у той час, як більшість випадків захворювання у країнах Європи викликана збудниками N. meningitides груп B та C, у країнах Азії на Африки переважають збудники групи A, які є основною причиною епідемій у менінгітному поясі, викликаючи близько 80-85% зареєстрованих випадків менінгококового менінгіту.[60]

Історія[ред.ред. код]

Деякі дослідники вважають, що менінгіт як захворювання відкрив Гіппократ,[6] окрім того, за даними істориків явище менінгізму було відоме такому лікарю доренесансної епохи, як Авіценна.[62] Опис туберкульозного менінгіту, який у ті часи називали "набряком мозку", також приписують единбурзькому лікареві Серу Роберту Уайєтту, який склав звіт про розтин, датований 1768 роком, хоча зв’язок між туберкульозом та його збудником був встановлений лише у наступному сторіччі.[62][63]

Виявляється, епідемічний менінгіт – це відносно нещодавнє явище.[64] Перший значний спалах був зареєстрований в Женеві у 1805 році.[64][65] Невдовзі після цього були описані інші епідемії захворювання у Європі та Сполучених Штатах; перший звіт про епідемію в Африці датований 1840 роком. Африканські епідемії стали більш розповсюдженими у 20-ому сторіччі, починаючи з великої епідемії, яка у 1905-1908 роках охопила Нігерію та Гану.[64]

Перший звіт про бактеріальну інфекцію, що призвела до менінгіту, був складений австрійським бактеріологом Антоном Вексельбаумом, який у 1887 році описав менінгококи.[66] У ранніх звітах рівень смертності був дуже великим (більше 90%). У 1906 році на конях були проведені випробування імунної сироватки, яка була розроблена американським вченим Саймоном Флекснером та значно зменшила рівень смертності від менінгококових захворювань.[67][68] В 1944 році було вперше доведено ефективність лікування менінгіту пеніциліном.[69] Впровадження у другій половині 20-го сторіччя вакцин проти гемофільної палички призвело до значного зменшення випадків менінгіту через зазначений збудник,[38] а у 2002 році було доведено, що застосування стероїдів значно покращує прогноз щодо лікування бактеріального менінгіту.[52][49][68]

Менінгі́т  (термін складається із грец. μῆνιγξ — «мозкова оболонка» і латинського суфікса -itis -, що означає запальний процес) — запальний процес мозкових оболонок.

Етиологія[ред.ред. код]

Залежно від характеру запалення розрізняють серозні і гнійні менінгіти, які, у свою чергу, діляться на первинні і вторинні. За переважною локалізацією процесу виділяють конвекситальні, базальні і цереброспінальні менінгіти. Гнійний менінгіт може виникнути як ускладнення гнійних процесів, відкритих травм черепа.

Серозний менінгіт виникає при вірусному ураженні оболонок та при загальних інфекціях (грип, кір, паротит та ін.). У групі серозних менінгітів виділяють первинні менінгіти, збудниками яких є ентеровіруси (Коксакі і ECHO), вірус Армстронга і вірус епідемічного паротиту. Вторинний серозний менінгіт спостерігається при кліщовому енцефаліті, поліомієліті, корі, грипі, аденовирусній інфекції, його причиною може бути вірус герпесу.

При ревматизмі, черевному і висипному тифі, сифілісі, бруцельозі і інших захворюваннях можливий розвиток менінгіту бактерійної природи.

Гнійні менінгіти. Найчастіше зустрічається менінгококовий первинний гнійний менінгіт. Рідкіснішими є форми захворювання, що викликаються стафілококом, стрептококом, пневмококом, синегнійною паличкою та ін. Збудник менінгококової інфекції — диплокок Вексельбаума — грамнегативний мікроб, патогенність якого обумовлена продукованим ним ендотоксином.

Туберкульозний менінгіт виникає внаслідок розповсюдження туберкульозних бактерій по кровоносним судинам з уражених внутрішніх органів, кісток, лімфатичних вузлів.

Ознаки[ред.ред. код]

Фізичні[ред.ред. код]

Характерні для менінгіту ознаки отримали назву менінгеальних симптомів (наявність лише цих симптомів без менінгіту — менінгізм). До них належать:

До загальних ознак належать: головний біль, загальна слабкість, підвищення температури.

Лабораторні[ред.ред. код]

Ліквор[ред.ред. код]

Клітинно-білкова (вірусний менінгіт) або білково-клітинна (бактеріальний менінгіт) дисоціація:

  • Клітинно-білкова дисоціація — ліквор прозорий, збільшена кількість лімфоцитів.
  • Білково-клітинна дисоціація — ліквор каламутний, збільшена кількість білка, нейтрофілів.

Кров[ред.ред. код]

Загальнозапальні зміни — зсув лейкоцитарної формули вліво, лейкоцитоз.

Див. також[ред.ред. код]

References[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Sáez-Llorens X, McCracken GH (June 2003). «Bacterial meningitis in children». Lancet 361 (9375). с. 2139–48. doi:10.1016/S0140-6736(03)13693-8. PMID 12826449. 
  2. а б в г д е ж Ginsberg L (March 2004). «Difficult and recurrent meningitis». Journal of Neurology, Neurosurgery, and Psychiatry. 75 Suppl 1 (90001). с. i16–21. doi:10.1136/jnnp.2003.034272. PMC 1765649. PMID 14978146. 
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг Tunkel AR, Hartman BJ, Kaplan SL та ін. (November 2004). «Practice guidelines for the management of bacterial meningitis». Clinical Infectious Diseases 39 (9). с. 1267–84. doi:10.1086/425368. PMID 15494903. 
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш van de Beek D, de Gans J, Tunkel AR, Wijdicks EF (January 2006). «Community-acquired bacterial meningitis in adults». The New England Journal of Medicine 354 (1). с. 44–53. doi:10.1056/NEJMra052116. PMID 16394301. 
  5. а б van de Beek D, de Gans J, Spanjaard L, Weisfelt M, Reitsma JB, Vermeulen M (October 2004). «Clinical features and prognostic factors in adults with bacterial meningitis» (PDF). The New England Journal of Medicine 351 (18). с. 1849–59. doi:10.1056/NEJMoa040845. PMID 15509818. 
  6. а б в г д е ж и к л м Attia J, Hatala R, Cook DJ, Wong JG (July 1999). «The rational clinical examination. Does this adult patient have acute meningitis?». Journal of the American Medical Association 282 (2). с. 175–81. doi:10.1001/jama.282.2.175. PMID 10411200. 
  7. а б в Theilen U, Wilson L, Wilson G, Beattie JO, Qureshi S, Simpson D (June 2008). «Management of invasive meningococcal disease in children and young people: Summary of SIGN guidelines». BMJ (Clinical research ed.) 336 (7657). с. 1367–70. doi:10.1136/bmj.a129. PMC 2427067. PMID 18556318. 
  8. Management of invasive meningococcal disease in children and young people. Edinburgh: Scottish Intercollegiate Guidelines Network (SIGN). May 2008. ISBN 978-1-905813-31-5. 
  9. Thomas KE, Hasbun R, Jekel J, Quagliarello VJ (July 2002). «The diagnostic accuracy of Kernig's sign, [[Brudzinski neck sign]], and nuchal rigidity in adults with suspected meningitis». Clinical Infectious Diseases 35 (1). с. 46–52. doi:10.1086/340979. PMID 12060874.  Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  10. а б в г д е ж и Logan SA, MacMahon E (January 2008). «Viral meningitis». BMJ (Clinical research ed.) 336 (7634). с. 36–40. doi:10.1136/bmj.39409.673657.AE. PMC 2174764. PMID 18174598. 
  11. Varon J, Chen K, Sternbach GL (1998). «Rupert Waterhouse and Carl Friderichsen: adrenal apoplexy». J Emerg Med 16 (4). с. 643–7. doi:10.1016/S0736-4679(98)00061-4. PMID 9696186. 
  12. Hsu HE, Shutt KA, Moore MR та ін. (2009). «Effect of pneumococcal conjugate vaccine on pneumococcal meningitis». N Engl J Med 360 (3). с. 244–256. doi:10.1056/NEJMoa0800836. PMID 19144940. 
  13. Wei BP, Robins-Browne RM, Shepherd RK, Clark GM, O'Leary SJ (January 2008). «Can we prevent cochlear implant recipients from developing pneumococcal meningitis?». Clin. Infect. Dis. 46 (1). с. e1–7. doi:10.1086/524083. PMID 18171202. 
  14. а б в Thwaites G, Chau TT, Mai NT, Drobniewski F, McAdam K, Farrar J (March 2000). «Tuberculous meningitis». Journal of Neurology, Neurosurgery, and Psychiatry 68 (3). с. 289–99. doi:10.1136/jnnp.68.3.289. PMC 1736815. PMID 10675209. 
  15. а б в г д Tebruegge M, Curtis N (July 2008). «Epidemiology, etiology, pathogenesis, and diagnosis of recurrent bacterial meningitis». Clinical Microbiology Reviews 21 (3). с. 519–37. doi:10.1128/CMR.00009-08. PMC 2493086. PMID 18625686. 
  16. Raman Sharma R (2010). «Fungal infections of the nervous system: current perspective and controversies in management». International journal of surgery (London, England) 8 (8). с. 591–601. doi:10.1016/j.ijsu.2010.07.293. PMID 20673817. 
  17. а б в Sirven JI, Malamut BL (2008). Clinical neurology of the older adult (вид. 2nd ed.). Philadelphia: Wolters Kluwer Health/Lippincott Williams & Wilkins. с. 439. ISBN 9780781769471. 
  18. Honda H, Warren DK (2009 Sep). «Central nervous system infections: meningitis and brain abscess». Infectious disease clinics of North America 23 (3). с. 609–23. doi:10.1016/j.idc.2009.04.009. PMID 19665086. 
  19. Kauffman CA, Pappas PG, Patterson TF (19 October 2012). «Fungal infections associated with contaminated methyprednisolone injections—preliminary report». New England Journal of Medicine. Online first. doi:10.1056/NEJMra1212617. 
  20. Kauffman CA, Pappas PG, Sobel JD, Dismukes WE. Essentials of clinical mycology (вид. 2nd ed.). New York: Springer. с. 77. ISBN 9781441966391. 
  21. Kauffman CA, Pappas PG, Sobel JD, Dismukes WE. Essentials of clinical mycology (вид. 2nd ed.). New York: Springer. с. 31. ISBN 9781441966391. 
  22. Park, Benjamin J; Park BJ, Wannemuehler KA, Marston BJ, Govender N, Pappas PG, Chiller TM. (1 February 2009). «Estimation of the current global burden of cryptococcal meningitis among persons living with HIV/AIDS». AIDS 23 (4). с. 525–530. doi:10.1097/QAD.0b013e328322ffac. PMID 19182676. 
  23. а б Graeff-Teixeira C, da Silva AC, Yoshimura K (Apr 2009). «Update on eosinophilic meningoencephalitis and its clinical relevance». Clinical Microbiology Reviews 22 (2). с. 322–48. doi:10.1128/CMR.00044-08. PMC 2668237. PMID 19366917. 
  24. Gleissner B, Chamberlain MC (May 2006). «Neoplastic meningitis». Lancet Neurol 5 (5). с. 443–52. doi:10.1016/S1474-4422(06)70443-4. PMID 16632315. 
  25. Moris G, Garcia-Monco JC (June 1999). «The Challenge of Drug-Induced Aseptic Meningitis». Archives of Internal Medicine 159 (11). с. 1185–94. doi:10.1001/archinte.159.11.1185. PMID 10371226. 
  26. Provan, Drew; Andrew Krentz (2005). Oxford Handbook of Clinical and Laboratory Investigation. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-856663-8. 
  27. а б в г д е ж и к л Chaudhuri A, Martinez–Martin P, Martin PM та ін. (July 2008). «EFNS guideline on the management of community-acquired bacterial meningitis: report of an EFNS Task Force on acute bacterial meningitis in older children and adults». European Journal of Neurolology 15 (7). с. 649–59. doi:10.1111/j.1468-1331.2008.02193.x. PMID 18582342. 
  28. а б в г Straus SE, Thorpe KE, Holroyd-Leduc J (October 2006). «How do I perform a lumbar puncture and analyze the results to diagnose bacterial meningitis?». Journal of the American Medical Association 296 (16). с. 2012–22. doi:10.1001/jama.296.16.2012. PMID 17062865. 
  29. а б в г д е ж Heyderman RS, Lambert HP, O'Sullivan I, Stuart JM, Taylor BL, Wall RA (February 2003). «Early management of suspected bacterial meningitis and meningococcal septicaemia in adults». The Journal of infection 46 (2). с. 75–7. doi:10.1053/jinf.2002.1110. PMID 12634067.  – formal guideline at British Infection Society & UK Meningitis Research Trust (December 2004). «Early management of suspected meningitis and meningococcal septicaemia in immunocompetent adults». British Infection Society Guidelines. Процитовано 2008-10-19. 
  30. Maconochie I, Baumer H, Stewart ME (2008). «Fluid therapy for acute bacterial meningitis». У MacOnochie, Ian K. Cochrane Database of Systematic Reviews (1). с. CD004786. doi:10.1002/14651858.CD004786.pub3. PMID 18254060. CD004786. 
  31. а б Perfect JR, Dismukes WE, Dromer F et al (2010). «Clinical practice guidelines for the management of cryptococcal disease: 2010 update by the infectious diseases society of america». Clinical Infectious Diseases 50 (3). с. 291–322. doi:10.1086/649858. PMID 20047480. 
  32. Sakushima, K; Hayashino, Y; Kawaguchi, T; Jackson, JL; Fukuhara, S (2011 Apr). «Diagnostic accuracy of cerebrospinal fluid lactate for differentiating bacterial meningitis from aseptic meningitis: a meta-analysis.». The Journal of infection 62 (4). с. 255–62. doi:10.1016/j.jinf.2011.02.010. PMID 21382412. 
  33. а б в Bicanic T, Harrison TS (2004). «Cryptococcal meningitis». British Medical Bulletin 72 (1). с. 99–118. doi:10.1093/bmb/ldh043. PMID 15838017. 
  34. Sloan D, Dlamini S, Paul N, Dedicoat M (2008). «Treatment of acute cryptococcal meningitis in HIV infected adults, with an emphasis on resource-limited settings». У Sloan, Derek. Cochrane Database of Systematic Reviews (4). с. CD005647. doi:10.1002/14651858.CD005647.pub2. PMID 18843697. CD005647. 
  35. Warrell DA, Farrar JJ, Crook DWM (2003). «24.14.1 Bacterial meningitis». Oxford Textbook of Medicine Volume 3 (вид. Fourth). Oxford University Press. с. 1115–29. ISBN 0-19-852787-X. 
  36. а б в «CDC – Meningitis: Transmission». Centers for Disease Control and Prevention (CDC). August 6, 2009. Процитовано 18 June 2011. 
  37. а б в г д Segal S, Pollard AJ (2004). «Vaccines against bacterial meningitis». British Medical Bulletin 72 (1). с. 65–81. doi:10.1093/bmb/ldh041. PMID 15802609. 
  38. а б Peltola H (April 2000). «Worldwide Haemophilus influenzae type b disease at the beginning of the 21st century: global analysis of the disease burden 25 years after the use of the polysaccharide vaccine and a decade after the advent of conjugates». Clinical Microbiology Reviews 13 (2). с. 302–17. doi:10.1128/CMR.13.2.302-317.2000. PMC 100154. PMID 10756001. 
  39. а б в Harrison LH (January 2006). «Prospects for vaccine prevention of meningococcal infection». Clinical Microbiology Reviews 19 (1). с. 142–64. doi:10.1128/CMR.19.1.142-164.2006. PMC 1360272. PMID 16418528. 
  40. а б Wilder-Smith A (October 2007). «Meningococcal vaccine in travelers». Current Opinion in Infectious Diseases 20 (5). с. 454–60. doi:10.1097/QCO.0b013e3282a64700. PMID 17762777. 
  41. WHO (September 2000). «Detecting meningococcal meningitis epidemics in highly-endemic African countries» (PDF). Weekly Epidemiological Record 75 (38). с. 306–9. PMID 11045076. 
  42. Bishai, DM; Champion, C; Steele, ME; Thompson, L (2011 Jun). «Product development partnerships hit their stride: lessons from developing a meningitis vaccine for Africa.». Health affairs (Project Hope) 30 (6). с. 1058–64. doi:10.1377/hlthaff.2011.0295. PMID 21653957. 
  43. Marc LaForce, F; Ravenscroft, N; Djingarey, M; Viviani, S (2009 Jun 24). «Epidemic meningitis due to Group A Neisseria meningitidis in the African meningitis belt: a persistent problem with an imminent solution.». Vaccine. 27 Suppl 2. с. B13–9. doi:10.1016/j.vaccine.2009.04.062. PMID 19477559. 
  44. а б Weisfelt M, de Gans J, van der Poll T, van de Beek D (April 2006). «Pneumococcal meningitis in adults: new approaches to management and prevention». Lancet Neurol 5 (4). с. 332–42. doi:10.1016/S1474-4422(06)70409-4. PMID 16545750. 
  45. а б Zalmanovici Trestioreanu, A; Fraser, A; Gafter-Gvili, A; Paul, M; Leibovici, L (2011 Aug 10). «Antibiotics for preventing meningococcal infections.». Cochrane database of systematic reviews (Online) (8). с. CD004785. doi:10.1002/14651858.CD004785.pub4. PMID 21833949. 
  46. а б Ratilal, BO; Costa, J; Sampaio, C; Pappamikail, L (2011 Aug 10). «Antibiotic prophylaxis for preventing meningitis in patients with basilar skull fractures.». Cochrane database of systematic reviews (Online) (8). с. CD004884. doi:10.1002/14651858.CD004884.pub3. PMID 21833952. 
  47. Prasad, K; Kumar, A; Gupta, PK; Singhal, T (2007 Oct 17). «Third generation cephalosporins versus conventional antibiotics for treating acute bacterial meningitis.». Cochrane database of systematic reviews (Online) (4). с. CD001832. doi:10.1002/14651858.CD001832.pub3. PMID 17943757. 
  48. van de Beek D (March 2010). «Adjunctive dexamethasone in bacterial meningitis: a meta-analysis of individual patient data». Lancet Neurol 9 (3). с. 254–63. doi:10.1016/S1474-4422(10)70023-5. PMC 2835871. PMID 20138011. 
  49. а б в г Brouwer MC, McIntyre P, de Gans J, Prasad K, van de Beek D (2010). «Corticosteroids for acute bacterial meningitis». У Van De Beek, Diederik. Cochrane Database of Systematic Reviews (9). с. CD004405. doi:10.1002/14651858.CD004405.pub3. PMID 20824838. CD004405. 
  50. а б Assiri AM, Alasmari FA, Zimmerman VA, Baddour LM, Erwin PJ, Tleyjeh IM (May 2009). «Corticosteroid administration and outcome of adolescents and adults with acute bacterial meningitis: a meta-analysis». Mayo Clin. Proc. 84 (5). с. 403–9. doi:10.4065/84.5.403. PMC 2676122. PMID 19411436. 
  51. Prasad, K; Singh, MB (2008 Jan 23). «Corticosteroids for managing tuberculous meningitis.». Cochrane database of systematic reviews (Online) (1). с. CD002244. doi:10.1002/14651858.CD002244.pub3. PMID 18254003. 
  52. а б de Gans J, van de Beek D (November 2002). «Dexamethasone in adults with bacterial meningitis» (PDF). The New England Journal of Medicine 347 (20). с. 1549–56. doi:10.1056/NEJMoa021334. PMID 12432041. 
  53. McIntyre PB, Berkey CS, King SM та ін. (September 1997). «Dexamethasone as adjunctive therapy in bacterial meningitis. A meta-analysis of randomized clinical trials since 1988». Journal of the American Medical Association 278 (11). с. 925–31. doi:10.1001/jama.1997.03550110063038. PMID 9302246. 
  54. «Meningitis and Encephalitis Fact Sheet». National Institute of Neurological Disorders and Stroke (NINDS). 2007-12-11. Процитовано 2009-04-27. 
  55. Gottfredsson M, Perfect JR (2000). «Fungal meningitis». Seminars in Neurology 20 (3). с. 307–22. doi:10.1055/s-2000-9394. PMID 11051295. 
  56. «Mortality and Burden of Disease Estimates for WHO Member States in 2002» (xls). World Health Organization (WHO). 2002. 
  57. Richardson MP, Reid A, Tarlow MJ, Rudd PT (February 1997). «Hearing loss during bacterial meningitis». Archives of Disease in Childhood 76 (2). с. 134–38. doi:10.1136/adc.76.2.134. PMC 1717058. PMID 9068303. 
  58. Lapeyssonnie L (1963). «Cerebrospinal meningitis in Africa». Bulletin of the World Health Organization 28. с. SUPPL:1–114. PMC 2554630. PMID 14259333. 
  59. Greenwood B (1999). «Manson Lecture. Meningococcal meningitis in Africa». Trans. R. Soc. Trop. Med. Hyg. 93 (4). с. 341–53. doi:10.1016/S0035-9203(99)90106-2. PMID 10674069. 
  60. а б в World Health Organization (1998). Control of epidemic meningococcal disease, practical guidelines, 2nd edition, WHO/EMC/BA/98 (PDF) 3. с. 1–83. 
  61. WHO (2003). «Detecting meningococcal meningitis epidemics in highly-endemic African countries» (PDF). Weekly Epidemiological Record 78 (33). с. 294–6. PMID 14509123. 
  62. а б Arthur Earl Walker, Edward R. Laws, George B. Udvarhelyi (1998). «Infections and inflammatory involvement of the CNS». The Genesis of Neuroscience. Thieme. с. 219–21. ISBN 1-879284-62-6. 
  63. Whytt R (1768). Observations on the Dropsy in the Brain. Edinburgh: J. Balfour. 
  64. а б в Greenwood B (June 2006). «100 years of epidemic meningitis in West Africa – has anything changed?» (PDF). Tropical Medicine & International health: TM & IH 11 (6). с. 773–80. doi:10.1111/j.1365-3156.2006.01639.x. PMID 16771997. 
  65. Vieusseux G (1806). «Mémoire sur le Maladie qui a regne à Génève au printemps de 1805». Journal de Médecine, de Chirurgie et de Pharmacologie (Bruxelles) (French) 11. с. 50–53. 
  66. Weichselbaum A (1887). «Ueber die Aetiologie der akuten Meningitis cerebro-spinalis». Fortschrift der Medizin (German) 5. с. 573–583. 
  67. Flexner S (1913). «The results of the serum treatment in thirteen hundred cases of epidemic meningitis». J Exp Med 17 (5). с. 553–76. doi:10.1084/jem.17.5.553. PMC 2125091. PMID 19867668. 
  68. а б Swartz MN (October 2004). «Bacterial meningitis—a view of the past 90 years». The New England Journal of Medicine 351 (18). с. 1826–28. doi:10.1056/NEJMp048246. PMID 15509815. 
  69. Rosenberg DH, Arling PA (1944). «Penicillin in the treatment of meningitis». Journal of the American Medical Association 125 (15). с. 1011–17. doi:10.1001/jama.1944.02850330009002.  reproduced in Rosenberg DH, Arling PA (April 1984). «Penicillin in the treatment of meningitis». Journal of the American Medical Association 251 (14). с. 1870–6. doi:10.1001/jama.251.14.1870. PMID 6366279. 

Посилання[ред.ред. код]